Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія, стр. 81

Погляд Джегана знайшов Зедда.

— Він дав мені світло знання того, яким може бути майбутнє людства. Показав мені справжню жадібність і темну порожнечу, до якої йде людство. Зміцнив мій зір. Він був духом, а я його кістьми і плоттю. Брат Нарев надав мені честь розпочати революцію. Він підвів мене над грішними людьми. Ми були новою надією людства, і Брат Нарев сам дав мені право нести його бачення в очисному вогні спокути. — Джеган відкинувся на спинку стільця, дивлячись на Зедда так, як ніхто на нього не дивився. — І цієї весни, коли я ніс вчення Брата Нарева, щоб просвітити людство, принести майбутнє, в якому не буде магії, розділяючої людей, не буде жадібності і гордині, я прийшов в Ейдіндріл і… що я знайшов там? Голову Брата Нарева на жердині з запискою. У ній було написано: «З найкращими побажаннями від Річарда Рала». — Імператор затремтів від ненависті. — Пророк, яким я захоплювався найбільше в світі, який дав нам бачення Нового світу, був мертвий. Його голову насадив на палю твій онук. Я не знаю, що було скоєно ще понад жахливий злочин проти всього людства. — Похмурі тіні пливли в чорних очах Джеганя. — Річард Рал відповість за це. Він буде страждати так само, як Брат Нарев, перед тим, як я відправлю його до Володаря. Я хочу, щоб ти знав і своє майбутнє, старий. Твій онук отримає таку біль і ще одну, коли я візьму його дружину і змушу її заплатити за її власні злочини. — На його обличчі знову з'явилася зла усмішка. — Коли він заплатить свою ціну, я вб'ю його.

Зедд позіхнув.

— Мила історія. Ти відпрацював багато її деталей, вбиваючи сотні і тисячі безневинних людей тільки за те, що вони не хотіли жити під твоєю і Нарева неправедною владою, помилковим баченням. І взагалі — не вигадуй непотрібних мені пояснень. Просто відсічи мені голову, насади її на палю, і покінчимо з цим.

— Не так просто, старий. — Джеган знову переможно посміхнувся. — Спочатку ти нам дещо розкажеш.

38

— Ах, так, — сказав Зедд. — Тортури. Я майже забув.

— Тортури?

Двома пальцями Джеган подав знак жінці біля стіни. Літня Сестра засмикала руками під його поглядом і раптом вибігла з шатра. Зедд почув її квапливі настанови солдатам, а потім звуки їх кроків, що віддалилися.

Тиран продовжував повільно їсти, сидячи за розкішно накритим столом, в той час як перед ним стояли виснажені спрагою та голодом Зедд і Еді. Нарешті соноходець поклав ножа на тарілку. Помітивши це, раби кинулися прибирати порожні тарілки. Через кілька хвилин стіл був очищений від страв і кубків, на ньому залишилися тільки книги, сувої, свічки і ваза з грецькими горіхами.

Сестра Тахіра, та, яка захопила Зедда і Еді, стояла біля столу зі складеними на грудях руками і спостерігала за ними. Незважаючи на її страх перед Джеганем, на якого вона дивилася з незмінною підлесливістю, лице Сестри скривила самовдоволена посмішка, ледь вона подумала про те, що скоро відбудеться.

Коли в намет увійшли і стали біля стіни шестеро громил, Зедд зрозумів, чому Тахіра так посміхається. Люди були нечесані, м'язисті і з настільки безжальними лицями, яких Зедд ще не бачив. Волосся у них було сальним і стирчало на всі боки. Руки були покриті плямами, нігті загиналися і були брудні. На одязі запеклися плями крові.

Ці люди були катами.

Зедд відвів очі від гострого погляду Сестри. Вона сподівалася побачити страх, жах або хоча б сльози.

Потім в кімнату ввели групу жінок і чоловіків. Вони були, мабуть, селянами або робітниками. Чоловіки притискали до себе дружин, а діти тулилися до материнських спідниць, як курчата до квочки. Людей виштовхнули вперед, навпроти ряду катів.

Зедд подивився на Джегана. Чорні очі соноходця спостерігали за старим чарівником, в той час як він повільно розжовував горішок.

— Імператор, це місцеві жителі, як ви і просили, — сказала Сестра, яка призвела до намету людей. Вона простягла руку вперед. — Добрі люди, це імператор Джеган Справедливий. Він несе світло Імперського Ордена світу, керованого мудрістю Творця, щоб ми всі могли прожити хороше життя і врятуватися у майбутньому.

Джеган вивчав людей Серединних Земель, поки вони кланялися йому.

Зедд відчув себе погано, бачачи на їх обличчях жах. Вони пройшли через весь табір Ордена. Вони бачили всю армію, яка захопила їх землю.

— Може, ви знаєте цю людину? — Джеган показав рукою на Зедда. — Це Перший Чарівник Зорандер. Він — один із тих, хто правив вами за допомогою магії. Як бачите, тепер він зв'язаний і стоїть тут. Ми звільнимо вас від таких, як він, і його влади.

Люди кидали погляди на Джегана і Зедда, не знаючи, навіщо вони тут і що повинні робити. Так і не вирішивши, вони схилили голови і пробурмотіли слова подяки за своє визволення.

— Ті, хто має дар, як ці двоє, могли б використовувати свою здатність, щоб допомогти людству. Але замість цього вони використовують дар для себе. Замість того щоб пожертвувати ним, вони егоїстично тримають його при собі. Це злочин — жити так, як вони, володіючи тим, що у них є. Мене злить те, що вони могли б допомогти таким бідним людям, як ви. Люди страждають і вмирають, не дочекавшись допомоги таких, як вони. Цей чарівник і його відьма тут тому, що відмовилися допомогти нам звільнити решту народу Нового світу. Ми захопили небезпечні магічні предмети, які можуть змусити страждати безліч людей. Цей егоїстичний чарівник і відьма намагалися нам перешкодити.

Очі всіх обернулися до Зедда і Еді.

— Я можу назвати безліч смертей, у яких винен цей старий, але, боюся, ви не винесете цього. Скажу тільки, що він винен в десятках тисяч смертей.

Джеган посміхнувся дітям і обома руками поманив їх до себе. Діти віком від шести до дванадцяти років вчепилися в батьків. Джеганя спрямував погляд на батьків і знову покликав дітей. Батьки зрозуміли і підштовхнули дітей до імператора.

Сама невинність підійшла до Джегана, і він взяв її в обійми. Він погладив світле волосся хлопчика і довге руде волосся дівчинки. Кілька дітей втекло до батьків, а решту він вхопив і поплескав по щоках.

У повітрі повис тихий жах.

Це було одне з найжахливіших видовищ, свідком яких доводилося бути Зедду.

— Ну, а тепер, я скажу, навіщо покликав вас сюди, — вимовив усміхнений імператор.

Його сильні руки згребли дітей перед собою. Сестра перегородила шлях хлопчикові, який хотів повернутися до батьків. Джеган обхопив дівчинку за талію і посадив собі на коліна. Великі очі дівчинки дивилися в його усміхнене обличчя, на лису голову, але найбільше, в порожні чорні очі соноходця.

Джеган подивився на дівчинку і на батьків.

— Бачите, чарівник і відьма не допомогли нам. Щоб врятувати безліч життів, мені потрібна їхня допомога. Вони повинні чесно відповісти на мої запитання. Вони відмовилися. Сподіваюся, що ви, добрі люди, переконаєте їх розповісти нам, як врятувати життя людей та звільнити їх від магії.

Джеган оглянув ряд солдатів, якімовчки стоять біля стіни. Одним рухом голови він дав їм знак підійти вперед.

— Що ви робите? — Скрикнула якась жінка, хоча чоловік намагався зупинити її. — Що ви збираєтеся робити?

— Те, що я збираюся робити, у ваших же інтересах, люди, — звернувся Джеган до натовпу батьків. — Мені треба переконати розговоритися цього чарівника і цю відьму. Я хочу залишити вас наодинці з ними і переконати їх допомогти нам на благо всього людства.

Кати хапали дітей, які тут же почали плакати. Батьки, бачачи, як забирають їх дітей, самі починали ридати і кидалися слідом, але величезні руки солдат відкидали їх.

Багато жінок забилися в істериці, просячи, щоб їм повернули дітей.

— На жаль, я не можу цього зробити, — сказав Джеган. Він знову подав знак, і солдати винесли з шатра волаючих дітей. Батьки плакали і намагалися прорватися до виходу через величезні грубі руки, які не дозволяли їм дотягнутися до рідного чада, найдорожчого у світі.

Селяни були налякані і не знали, що робити, боячись завдати шкоди своїм дітям і не бажаючи, щоб їх забрали назавжди.