Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія, стр. 28

Місто купалося в теплих променях призахідного сонця. Все виглядало так само, як і зазвичай, тільки над дахом не вилися димки, що говорили би про присутність у них господарів.

Зедд поставив навантажений мішок поруч зі стосами книг на круглий столик червоного дерева. Він прошаркав ближче до вогнища, втягуючи носом дивний запах печені.

— Еді, пахне чудово! — Покликав Зедд. — Ти сьогодні виходила? Я бачив дуже дивних птахів.

Його обличчя розпливлося в усмішці. Він знову вдихнув запах.

— Еді, думаю, пора починати, — крикнув Зедд в сторону комори. — Ми повинні спробувати м'ясо, в кінці кінців. Ти ж знаєш, я не можу чекати.

Чарівник озирнувся через плече і знову покликав.

— Еді? Ти мене чуєш?

Потім він підійшов до дверей і заглянув до комори. Дивно, але вона була порожня.

— Еді? — Зедд підійшов до сходів поруч з коморою. — Ти там?

Зедд невдоволено скривився, коли вона не відповіла.

— Еді! — Знову покликав він. — Жінко, де ти?

Він повернувся назад, його погляд прикувало кипляче в казанку над вогнем м'ясо.

Зедд знайшов у буфеті дерев'яну ложку і міцно ухопив її.

З ложкою в руках він зупинився і розвернувся до сходів.

— Почекай, Еді. Я тільки тут це… спробую.

Старий чарівник посміхнувся і кинувся до казанка.

13

Річард швидко піднявся на ноги, побачивши, як по ущелині до табору йде Кара, штовхаючи перед собою людину, яка йому смутно когось нагадувала. У слабкому світлі Річард не міг розгледіти обличчя людини, яку підганяла Кара. Річард оглянув навколишні кам'янисті пагорби і круті схили, але нікого більше не помітив.

Фрідріх був посланий до південь, а Том пішов розвідувати на захід. Всі хотіли бути впевнені в тому, що вибрали безпечне місце для стоянки. Йдучи по пересіченій місцевості, вони всі були втомлені і потребували хорошого відпочинку. Кара була на півночі, там, куди лежав шлях їхнього загону. Цей напрямок Річард вважав найбільш небезпечним. Дженнсен відволіклася від тварин, дивлячись, кого це Кара тягне з собою.

Річард пошкодував, що схопився з землі настільки поспішно; зробивши так, він проявив безтурботність. І ще. Воїн не міг відкинути дивне відчуття, неначе спостерігає за кимось ще, хто реагує, говорить, рухається. Зосередившись, він змусив себе стати більш уважним, відчуття майже зникло, і Річард прикинув, чи не було воно тільки плодом його уяви.

Келен вже тримала його під руку, стиснувши її так, немов боялася, що він впаде.

— Ти в порядку? — Прошепотіла вона.

Він кивнув, продовжуючи дивитися на Кару і людину поруч з нею. Келен почала хвилюватися за нього давно, ще перед тим, як Річард обговорював з нею книгу. Вони обидва були стурбовані тим, що відкрилося йому в прочитаному, але зараз найбільше Келен тривожилась за його здоров'я.

Річард підозрював, що, можливо, він злегка застуджений. Саме тому він відчував холод, тоді як інші нудилися від спеки. Час від часу Келен перевіряла йому лоб або прикладала долоню до щоки Річарда. Її дотики гріли його серце. Вона подумала, що чоловіка злегка лихоманить. Келен попросила Дженнсен помацати його лоб і сказати, чи не знаходить вона, що він гарячіший, ніж зазвичай. Дженнсен теж вважала, що брат нездужає, але жар, якщо і є, то незначний. Кара залишалася задоволена оглядом Келен, і сама не перевіряла.

Жар був останнім, що зараз хвилювало Річарда. Було щось важливе… Він ніяк не міг пригадати. Річард зосередився, намагаючись пригадати ім'я молодої людини або хоча б пригадати, де він його бачив.

Останні промені сонця грали рожевими відблисками на східних горах. Ближні пагорби одягалися легкими тінями густіючих сутінків. Невелике багаттячко розфарбовувало все навколо теплим жовто-помаранчевим світлом. Річард підтримував багаття слабким, щоб не виявляти своєї присутності.

— Лорд Рал, — поважно вимовив незнайомець. Він невпевнено схилив голову, не знаючи, чи належить йому кланятися — Велика честь для мене — знову бачити вас.

Він був на пару років молодше Річарда, і кучеряве чорне волосся падало на широкі плечі, обтягнуті тунікою з оленячої шкури. На поясі чоловіка висів довгий ніж, але меча не було. Його вуха стовбурчились так, наче він боявся пропустити найменший звук. Річард подумав, що, напевно, коли він був хлопчиком, йому довелося вислухати чимало глузувань з приводу своїх вух, але тепер, як це не дивно, вони надавали йому значущості. Чоловік виглядав сильним і м'язистим, і Річард не сумнівався в тому, що зараз йому не доводиться виносити глузування.

— Я… вибач, але я не можу пригадати…

— О, ви й не повинні пам'ятати мене, лорд Рал. Я був тільки…

— Сабар, — повільно промовив Річард. — Сабар. Ти завантажував печі у ливарні Пріска, в Алтур-Ранзі.

— Вірно, — просяяв чоловік. — Не думав, що ви згадаєте мене.

Сабар був одним з тих ливарників, хто міг працювати завдяки ресурсам, які Річард доставляв Пріску, коли ніхто більше не був на це здатний. Сабар розумів, як важко працює Пріска, щоб тримати ливарну, постійно отримуючи жорсткі, нескінченні і суперечливі накази Ордена. Він був у цеху в день, коли відкрили створену Річардом статую; також Сабар бачив її, перш ніж її знищили. Він був біля витоків повстання в Алтур-Ранзі, боровся пліч-о-пліч з Віктором, Пріском і тими, хто скористався моментом. Сабар тоді теж боровся за свободу для себе, своїх друзів і свого міста.

У той день багато що змінилося.

Нехай навіть ця людина, як і багато інших, хто був частиною Імперського Ордена — була одним з ворогів. Але тепер Сабар хотів жити власним життям, за справедливими законами, а не під гнітом деспотів, які позбавляли людей будь-якої надії на зміну їхнього життя, крім іншого обтяжене ще й жорстокою ілюзією «великого добра».

Річард відмітив, що всі навколо стоять в напрузі, як ніби очікуючи чогось поганого.

— Все в порядку, — він заспокійливо посміхнувся Каре. — Я знаю його.

— Так він сказав і мені, — Кара поклала долоню на плече Сабара і натиснула. — Сідай.

— Так, — Річард був радий, що Кара дружелюбно налаштована. — Сідай і розкажи нам, як ти тут опинився.

— Мене послала Ніккі.

Річард схопився, Келен підбігла до нього.

— Ніккі? Ми як раз їдемо на зустріч з нею.

Сабар кивнув, знову підводячись і не знаючи, чи піднятися чи йому на весь зріст і стояти, як Келен і Річард, чи залишитися сидіти. Кара не присідала, а продовжувала мовчки підніматися над Сабаром з видом ката. Морд-Сіт була в Алтур-Ранзі, коли почалося повстання, і могла пам'ятати Сабара, але це не мало значення. Якщо життю Річарда або Келен загрожувала небезпека, Кара не вірила нікому.

Річард жестом дав зрозуміти Сабару, що він може залишитися сидіти.

— Де вона? — Запитав Річард, присідаючи разом з Келен. — Вона скоро буде?

— Ніккі просила передати, що чекала так довго, як могла, але в результаті важливих подій вона більше не може чекати.

— І з нами відбулися непередбачені події, — розчаровано видихнув Річард. Келен викрали і забрали в Стовпи Творіння, сподіваючись використати її як приманку і заманити його в пастку. Але розповідь про це була би довгою. Так що, проковтнувши всю середину, Річард повідав Сабару її закінчення. — Ми намагалися відразу дістатися до Ніккі, але нам довелося йти в інше місце. Це було неминуче.

— Я затурбувався, коли вона повернулася і сказала, що ти не прийшов на місце зустрічі, але Ніккі сказала, що зараз у тебе набагато більш важливі справи і тому ти не прийшов, — розуміюче кивнув Сабар. — Віктор Касцелла, коваль, теж дуже хвилювався. Він дуже сподівався, що ти повернешся з Ніккі. Віктор сказав, що і в інших місцях люди готові повстати. Вони чули про те, як Імперський Орден був повалений в Алтур-Ранзі, і що люди стали жити по іншому. Коваль просив передати тобі, що знає багатьох вільних людей, які борються, щоб скинути гніт Ордена, так само, як колись боролися ми, і вони так само прагнуть свободи. Їм потрібна допомога Віктора, — Сабар перевів подих, намагаючись викласти багато новин коротко і стисло і при цьому нічого не забути. — Ті з Братів Ордена, кому вдалося втекти в Алтур-Рангу, відправилися в ці місця, щоб упевнитися, що повстання не пошириться. Жорстокість, з якою вони карали будь-якого підозрюваного в зраді, коштувала життя багатьом людям: і тим, хто був невинний, і тим, хто мав намір повалити Імперський Орден, — він скрушно помовчав. — Для того, щоб посилити контроль влади Ордену і не допустити виникнення нових заворушень, Брати Ордену відправилися в усі великі міста. Звичайно ж, деякі з них поспішили доповісти Джегану про падіння Алтура-Ранга, страти багатьох чиновників і про смерть Брата Нарева і його найближчих прибічників.