Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння, стр. 75
Коли в тарілці в цілителя майже нічого не залишилося, вона присіла поруч з ним на лавку.
— Завтра ми виїдемо рано, і, якщо вранці не зустрінемося, я хотіла б подякувати вам за допомогу не тільки хлопчикові, але і всім нам, — тихо сказала вона.
Чоловік не подивився на її пояс, але з виразу його обличчя вона зрозуміла, що господар пов'язує їх ранній від'їзд з ножем. Дженнсен промовчала, не бажаючи переконувати його.
— Ми цінуємо ваш щедрий грошовий внесок, — сказав цілитель. — Він допоможе нам у справі підтримки людей.
Дженнсен розуміла — він просто тягне час, надаючи можливість заговорити про те, що її по-справжньому займає.
Нарешті, вона зважилася:
— Я б хотіла дізнатися про людину, яка, як мені стало відомо, живе разом з Рауг'Мосс. Можливо, він навіть цілитель, хоча я і не впевнена. Може, ви знаєте що-небудь про нього…
Цілитель знизав плечима:
— Питайте. Що знаю, розповім.
— Його звуть Дрефан.
Вперше за вечір в очах чоловіка загорівся недобрий вогонь.
— Дрефан був злісним поплічником Даркена Рала.
Дженнсен довелося докласти зусилля, щоб не показати, наскільки її вразила енергія, відчутна в цих словах. Господар бачив ніж з буквою «Р», і, можливо, тому слова його придбали такий тон. Тим не менше вони прозвучали вельми і вельми виразно.
— Про це мені добре відомо. Однак я повинна розшукати його.
— Ви спізнилися. — На обличчі господаря розпливлася задоволена усмішка. — Магістр Рал захистив нас; — Цілителя переповнювала відданість.
— Не розумію.
— Лорд Рал, новий лорд Рал, убив його… звільнив всіх нас від цього виродка, сина Даркена Рала.
«Дженнсен».
Дженнсен сиділа приголомшена, їй здавалося, що невидимі пазурі звідкись із темряви стискають їй горло.
— Ви цілком певні? — Тільки й змогла вимовити вона. — Тобто ви впевнені, що саме лорд Рал зробив це?
— Ходили якісь прикрашені розповіді про смерть Дрефана. Нібито він загинув, служачи народу Д'хари… Однак я, як і більшість Рауг'Мосс, вважаю, що Дрефана убив лорд Рал.
«Дженнсен».
Прикрашені розповіді…
Дженнсен відчула, як від страху стиснулася груди. Лорд Рал так близько до неї. Даркену Ралу не вдалося знайти Дрефана. Річард Рал зумів це зробити. Річард Рал і її знайде.
Дженнсен стиснула під столом тремтячі руки, сподіваючись, що лице не видасть її переживань. Очевидно, що цілитель відданий лорду Ралу. І дівчина намагалася не виявити свого справжнього відношенняя — страху і огиди.
«Здавайся».
І своєї досади.
«Здавайся».
Знайоме слово луною носилося навколо, за стрибаючими думками, безнадійністю і страхом, що посилювався відразою, наростаючою досадою…
34
Дженнсен сиділа на підлозі перед вогнищем, яке розвів Себастян, і дивилася на полум'я. Її погляд неуважно ковзав по мерехтливих жовто-оранжевих вуглинках, які час від часу відвалювалися від складених колодязем полін. Дівчина смутно пам'ятала прощання з цілителем і матір'ю хворого хлопчика і ледь усвідомлювала, як тягнулася по снігу в порожню хатину.
Вона не знала, як довго сиділа перед вогнем, дивлячись в нікуди. Дрімаючі раніше неясні думки без зупинки ковзали в мозку. У своєму безжальному прагненні дістатися до Дженнсен нинішній лорд Рал забрав у неї мати, позбавивши сім'ї і дому. Дженнсен нудьгувала по матері кожною клітинкою тіла, нудьгувала так, що біль здавалася нестерпною, і не було іншого виходу, крім терпіння. Навіть сліз не залишилося…
З тих пір як Алтея розповіла їй про Дрефана, Дженнсен мріяла знайти цього сина Дарка Рала, свого зведеного брата, діру в світі. Вона сподівалася, що вони зможуть відчути кровний зв'язок і, б'ючись разом, зуміють знайти вирішення своїх проблем.
Тепер їй ніколи не дізнатися, чи судилося збутися хоч одній з цих надій. Всі плани звалилися. Річард Рал вбив Дрефана. Річард Рал, без сумніву, вб'є і її, Дженнсен, коли знайде. А він її знайде. Тепер вона в цьому не сумнівалася. Тепер вона знала це напевно. Він її знайде.
«Дженнсен».
Некерована буря почуттів вирувала в її серці — від надії до розпачу, від жаху до люті.
«Tu vash misht. Tu vask misht. Grushdeva du kalt misht «.
Вона чула голос крізь потік думок, крізь хаос емоцій, він шепотів їй дивні, знайомі і незнайомі, слова.
Зрештою всі інші почуття поглинув гнів, який розгорівся.
«Дженнсен. Здавайся».
Вона вже спробувала зробити все, що могла. Іншого виходу немає. Лорд Рал позбавив її всякої надії.
Тепер вона знала, що треба робити.
Дженнсен встала, відчуваючи дивне умиротворення від прийнятого рішення. Вона накинула на плечі плащ і вийшла назустріч крижаній бездушній ночі. Повітря було настільки холодним, що було боляче дихати. Під ногами рипів незайманий сніг, на якому залишалися за спиною свіжі сліди.
Тремтячи чи то від холоду, чи то від жахливості прийнятого рішення, вона постукала у двері сусідньої хатини. Себастян трохи прочинив двері і, зрозумівши, хто прийшов, впустив її. Дженнсен поспішила всередину, до вогню і тепла, яке огорнуло її чудовою хвилею і прийняло у свої обійми.
Себастян був без сорочки. По запаху мила і перекинутому через плече рушникові вона зрозуміла, що він тільки що вимився.
Ймовірно, він залишив таз з гарячою водою і в її хатині, але вона не звернула на це уваги.
Себастян, завмерши в напруженій позі, хмуро чекав пояснень того, що привело її сюди; зморшки прокреслили його чоло. Дженнсен підійшла до нього так близько, що відчула тепло його тіла, і, стиснувши кулаки, рішуче подивилася в його очі.
— Я маю намір вбити Річарда Рала.
Він спокійно сприйняв її рішучий тон. Як ніби весь цей час знав, що одного разу вона прийде до нього з цим рішенням. І мовчав, очікуючи продовження.
— Тепер я знаю, що ти був правий, — сказала вона. — Я повинна знищити його, інакше ніколи не буду в безпеці. Інакше ніколи не зможу бути вільною і жити так, як хочу. Я — єдина, хто може це зробити, і повинна це зробити.
Вона не стала пояснювати, чому повинна вбити лорда Рала саме вона.
Себастян схопив її за плече, пильно подивився в очі:
— Буде важко підібратися до такої людини з наміром зробити те, що ти вирішила. Я вже говорив, у імператора є чаклунки. Вони б'ються з метою покласти край правлінню лорда Рала. Дозволь, я зведу тебе з ними.
Дженнсен зосередилася швидше на самому рішенні, ніж на його деталях. Вона і не думала про те, як впоратися з усіма тими, хто захищає лорда Рала. Вона поки знала одне: їй потрібно опинитися достатньо близько, щоб здійснити вбивство. Тоді вона вдарить Річарда кинджалом і скаже, як сильно його ненавидить, як хоче змусити його страждати за все, що він зробив. Вона думала поки тільки про саме вбивство, а не про те, як підібратися до жертви. Але щоб дістатися до мети, потрібно врахувати всі деталі.
— Ти думаєш, ці жінки здатні допомогти мені? — Себастян кивнув:
— Я б не запропонував їх допомогу, якщо б так не думав. Я знаю руйнівну силу магії лорда Рала, я бачив її дію на власні очі. Саме чаклунки допомогли нам дати відсіч. Звичайно, магія не зможе зробити за тебе все, але, гадаю, чаклунки здатні надати неоціненну допомогу.
Дженнсен випросталась і задерла підборіддя:
— Я з радістю прийму будь-яку підтримку, яку вони зможуть запропонувати.
Легка усмішка торкнула губи Себастяна.
— Я знаю одне, — додала Дженнсен, — з чиєюсь допомогою або без неї, але я вб'ю Річарда Рала. Я вб'ю його, навіть якщо буду одна, з голими руками. Я не заспокоюся, поки не вб'ю його, тому що не можу жити, поки живий він. Це його рішення, не моє. Я більше не буду втікати.
— Я розумію. Я зведу тебе з чаклунками.
— Чи далеко до Старого світу? Коли ми доберемося до них?
— Ми не підемо в Старий світ. Вранці ми почнемо шукати стежку на захід, через гори, Нам потрібно знайти дорогу в Серединні Землі.