Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння, стр. 63
— Звичайно, твій обов'язок…
— Продемонструй свою магію. — Морд-Сіт простягнула руку, торкнувшись великим і вказівним пальцями рудого волосся Дженнсен. — Ану? Це буде доказом твоїх слів. Спробуй викликати блискавку або створи вогненну кулю!
— Я не вмію.
— Продемонструй магію, відьма! — В інтонаціях владного голосу прозвучали відгомони смерті.
«Здавайся».
Дженнсен вийшла з себе. Різким рухом вона відкинула руку Морд-Сіт:
— Досить!
Себастян був швидкий, як блискавка. Але ейдж виявився ще швидше: кінець смертельної зброї торкнувся плеча Себастяна. Той завив. М'яким рухом руки Морд-Сіт натиснула на ейдж. Пролунав новий крик, і Себастян, зіщулившись, мішком звалився на підлогу.
Дженнсен кинулася до Морд-Сіт. Різкий рух, і ейдж був уже перед обличчям дівчини. На підлозі в агонії бився Себастян, і Дженнсен забула про все, крім його порятунку. Схопивши ейдж, вона отпихнула зброю разом з рукою Морд-Сіт і опустилася на коліна поряд з Себастяном. Того трясло, як після удару блискавкою. Але від м'якого дотику і тихих слів Дженнсен йому стало легше, і він спробував сісти. Дженнсен притримувала його під лікоть. Результат одного лише дотику ейджа був жахливий. Дивлячись в очі Себастяну, Дженнсен намагалася зрозуміти, чи впізнає він її. Йому було страшенно боляче, однак він відповів слабким кивком голови.
— Встаньте, — пролунав над ними голос Морд-Сіт. — Обидва!
У Себастяна не було сил. Дженнсен піднялася з колін, зухвало дивлячись в обличчя жінки.
— Я не збираюся більше терпіти все це! Якщо лорд Рал дізнається, тобі дадуть батогів!
Жінка вражено дивилася на неї. Протягнула ейдж:
— Візьмися!
Дженнсен знову відіпхнула зброю:
— Перестань!
— Він же працює, — пробурмотіла Морд-Сіт. — Я відчуваю…
Вона повернулася й торкнулася смертоносної іграшкою руки капітана. Той заверещав і впав на коліна.
— Досить! — Дженнсен схопила ейдж і ледь не вирвала з рук Морд-Сіт.
Та не могла прийти в себе від подиву:
— Як це в тебе виходить?
— Що саме?
— Ейдж не заподіює тобі шкоди! Ніхто не може безкарно доторкнутися до нього, навіть лорд Рал.
Дженнсен зрозуміла: відбувається щось безпрецедентне. Вона не стала вникати в тонкощі, вона знала одне: якщо ситуація вийшла з-під контролю, цим треба скористатися.
— Ти хотіла магію, ось і маєш!
— Але як…
— Ти гадаєш, що лорд Рал довірив би мені ніж, якби я була балакуча?
— Але ейдж…
Капітан Лернер повільно вставав на ноги.
— Що ти робиш? — Сказала Дженнсен жінці. — Адже у нас обох одна мета.
— Так, — відрізала Морд-Сіт. — І це захист лорда Рала! — Вона підняла ейдж. — Ось моя зброя для його захисту. І я повинна зрозуміти, чому вона дає збій.
Дженнсен підійшла до неї, знову взялася за зброю і зустрілася з Морд-Сіт поглядом. Вона не зовсім розуміла, що відбувається, але треба було використати отриману перевагу. Вона згадала про своє походження і уявила, що б зробила на її місці персона, яка належить до еліти.
— Я розумію твою заклопотаність. Я знаю, що ти хочеш захистити лорда Рала. Я поділяю твою відданість і священний обов'язок. Наші життя належать йому. Наші цілі збігаються: захист лорда Рала. Ти багато чого не знаєш, а у мене немає часу пояснювати. Я і так достатньо тобі розповіла. Життя лорда Рала в небезпеці, і не можна втрачати ні хвилини. Не давши мені виконати завдання, ти піддаси його життя ще більшій небезпеці, і мені доведеться прибрати тебе з дороги.
Морд-Сіт задумалася. Цікаво, про що?.. Дженнсен навіть не припускала, що Морд-Сіт можуть міркувати, вона приймала їх за безмозких вбивць. Але в очах цієї явно світився розум. Нарешті, Морд-Сіт прийняла рішення і, простягнувши Себастяну руку, допомогла йому підвестися. Потім повернулася до Дженнсен:
— Я б з величезною радістю отримала батогів, аби це допомогло захистити лорда Рала. І навіть більше ніж батогів… — Тепла посмішка осяяла її обличчя, вона напутньо поплескала дівчину по спині. — Поквапся. Нехай зостануться з тобою добрі духи! — І задумливо додала: — Але чому ж на тебе не діє ейдж? Таке просто неможливо!
Дженнсен приголомшило, що настільки злісна і жорстока істота насмілюється волати до добрих духів, серед яких знаходилася тепер і її, Дженнсен, мама.
— Вибач, але саме це я не можу тобі зараз розповісти. Тим більше, що від цієї таємниці залежить безпека лорда Рала.
Жінка підняла на неї важкий погляд.
— Мене звати Ніда, — сказав вона в кінці кінців. — Дай мені клятву, що ти виконаєш свою обіцянку. І захистиш його.
— Клянуся, Ніда! Мені потрібно йти. Не можна більше втрачати час.
Але не встигла вона й кроку зробити, як Морд-Сіт схопила її за плече:
— Що — час?.. Нам не можна втратити лорда Рала, або ми втратимо все. Якщо я коли-небудь дізнаюся, що ти мене обдурила, клянусь: я знайду тебе, де б ти не сховалась! І твоя смерть виявиться страшніше самого жахливого нічного кошмару. Я ясно висловилася?
Дженнсен під її лютим поглядом змогла лише кивнути. Ніда повернулася і пішла вгору по сходинках.
— Як ти? — Запитав капітан Себастяна. Себастян змахнув пил з колін:
— Мені дали батогів, але, здається, я ще живий. Капітан, у свою чергу потираючи руку, посміхнувся:
— Треба повернути твої речі: зброю та гроші.
— Це гроші лорда Рала, — поправив Себастян.
Самим гарячим бажанням Дженнсен було скоріше вибратися за межі палацу. Вона все додавала кроку, намагаючись не зірватися на зрадницький біг.
— Гей! — Морд-Сіт зупинилася і, тримаючись за поручні, чекала їх. — Я забула сказати вам.
— Що ще? — Запитала Дженнсен. — Ми поспішаємо.
— Пам'ятаєте людину в білому одязі, яка послала мене?
— І що? — Порівнявшись з нею, запитала Дженнсен.
— Після того, як він зайшов за мною, він збирався знайти чарівника Рала, щоб той подивився на вас.
Дженнсен відчула, як кров відринула від її лиця.
— Лорд Рал далеко на півдні, — глузливо відмітив капітан, підійшовши до них.
— Не лорд Рал, — сказала Ніда. — Чарівник Рал. Чарівник Натан Рал.
28
Натан Рал…
Це ім'я було знайоме Дженнсен. Алтея розповідала, що зустрічалася з ним у Стародавньому світі, в Палаці Пророків. «Це був куди як справжній Рал», — сказала вона. Натан був всемогутній і неймовірно небезпечний, тому його тримали під замком за непроникними магічними екранами, де він не міг нікому заподіяти зла. А років йому було більше дев'ятисот. Видно, якимось чином старому чаклуна вдалося вибратися з-під магічного замку.
Дженнсен схопила за лікоть Морд-Сіт:
— Ніда, що він тут робить?
— Не знаю, ми не зустрічалися.
— Дуже важливо, щоб і ми не зустрілися! — Дженнсен підштовхнула Ніду ліктем. — Немає часу пояснювати, але він небезпечний.
Ніда озирнулась по сторонам, перш ніж відповісти Дженнсен:
— Небезпечний? Ти в цьому впевнена?
— Безсумнівно!
— Добре. Тоді пішли за мною.
— Мені потрібні мої речі, — нагадав Себастян.
— Вони там, — капітан показав на двері неподалік.
Залишивши Ніду на сходах, Себастян з капітаном Лернером пішли за речами. З тремтінням у колінах Дженнсен стояла в дверному отворі, спостерігаючи, як капітан запалює світильник і відкриває внутрішні двері. Забравши лампу, чоловіки зникли. Почулися звуки голосів і шурхіт речей.
Текли секунди. Дженнсен майже чула кроки чарівника — все ближче і ближче. Якщо він їх зловить, зброя Себастяна вже не знадобиться. Якщо чарівник Рал побачить Дженнсен, то відразу зрозуміє, що перед ним дірка в світі, не володіючий даром нащадок Даркена Рала. І блефом тут вже не врятуєшся. Тоді їй кінець.
З'явився Себастян, а за ним і капітан:
— Йдемо.
В поношеному зеленому плащі Себастян виглядав зовсім звичайно. Навряд чи можна було помітити арсенал, який був захований в його одязі. Швидше його виділяли з натовпу блакитні очі і розпатлане світле волосся. Напевно, через нього стражники і зупинили його. Капітан піймав руку Дженнсен: