Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння, стр. 109

Дженнсен нагнулася і примружилася, намагаючись в напівтемряві розгледіти, як вдалося сестрі рухами рук зупинити кровотечу і як тепер вона намагається закрити страшну рану. Захоплена побаченим, Дженнсен схилялася до імператора все ближче і ближче. Несподівано вона почула його шепіт:

— Там Річард Рал. Дженнсен, він там. Це він.

Дженнсен підняла очі. Імператор дивився крізь двері в коридор. Повернувши голову, дівчина міцно стиснула ножа. За дверима панувала напівтемрява, але в кінці коридору мерехтіло світло. На його тлі вимальовувалася людська фігура. Людина явно спостерігала за ними.

Потім він підняв руки. Між витягнутими долонями спалахнув незвичайний вогонь, зовсім не схожий на полум'я у вогнищі. Такий можна побачити у сні — він був тут і не тут; реальний, але разом з тим і нереальний. Дженнсен здавалося, ніби вона стоїть на межі між двома світами, взаправдашнім і фантастичним.

Від цього полум'я явно виходила смертельна небезпека.

Заціпенівши від жаху, Дженнсен сиділа навпочіпки біля імператора і не могла відвести очей від фігури з вогненною кулею в піднятих руках. Куля росла на очах, вона виглядала лякаюче цілеспрямованою. Дженнсен знала, що її метою було — нести смерть.

А потім вона став невблаганно наближатися…

Джеган сказав, що в кінці коридору стояв Річард Рал. Дженнсен бачила тільки силует, з чиїх рук виходив цей жахливий вогонь. Дуже дивно, але незважаючи на освітлені стіни, його творець був занурений у пітьму.

Сфера, охоплена вогнем, зростала і збільшувала свою швидкість. Здавалося, це рідке блакитно-жовте полум'я було живим.

Однак несло воно смерть.

— Вогонь Чарівника! — Схопившись на ноги, пронизливо закричала сестра. — О Творець! Ні-і!

Вона рвонулася по темному залу назустріч підлітаючому полум'ю, з лютим зреченням витягнувши руки і повернувши долоні до підлітаючої кулі. Ніби створювала захисний чарівний екран.

Вогонь ріс, висвітлюючи стіни, стелю і лежачі на підлозі уламки. Сестра знову викинула вперед руки.

З глухим звуком вогненна куля наткнувся на жінку. Її силует поглинув настільки яскравий спалах, що Дженнсен прикрила рукою очі.

По залу понісся крик і тут же обірвався. Жар блакитною хвилею прокотився по повітрю, залишивши після себе лише димок і запах горілої плоті.

Відкривши очі Дженнсен була просто приголомшена.

А на іншому кінці коридору лорд Рал готував нову вогненну кулю, формуючи її руками. Куля розгорявся і збільшувався в розмірах. І знову вилетіла з піднятих рук.

Дженнсен не знала, що робити. Ноги її, здавалося, приросли до підлоги. Ясно було одне: уникнути цієї чарівної зброї неможливо.

Вогняна сфера з завиванням летіла через зал, збільшуючись у міру наближення і освітлюючи стіни, поки відсвіт смертельного полум'я не охопив весь простір від стіни до стіни, від підлоги до стелі, і сховатися від нього було ніде…

Лорд Рал повернувся і зник, залишивши нещасних їх долі.

49

Куля наближалася.

Це зброя була створена з єдиною метою — вбивати. Його чарівництво було смертоносним. Магія лорда Рала.

І більше не залишилося сестер Світла, здатних протистояти їй.

В останню мить перед тим, як вогонь торкнувся її, Дженнсен вже знала, що робити. Вона кинулася на імператора Джеганя. Їй потрібні були частки секунди, щоб прикрити його, лежачого на підлозі, своїм тілом.

Навіть крізь опущені повіки вона бачила сліпуче світло. І чула страшне завивання полум'я, що бурхало навколо неї.

Однак нічого не відчула.

Вона почула, як вогонь з ревом пронісся мимо. Відкривши очі, дівчина озирнулася. В кінці залу живе полум'я з вибухом пробило стіну, розлетівшись снопом живих іскор. Уламки палаючого дерева і каміння вилетіли на газон.

Після того як стіна зруйнувалася, в залі стало набагато світліше. Дженнсен підвелася на ліктях.

— Імператор, ви живі? — Прошепотіла вона.

— Спасибі тобі! — Джегань був приголомшений. — Як це тобі вдалося? Чому ти не…

— Тихіше, — прошепотіла Дженнсен. — Лежіть, інакше він вас помітить.

Не можна було гаяти ні хвилини. З цим треба кінчати. Дженнсен схопилася на ноги і рвонулася вперед з ножем напоготові. Незабаром вона розгледіла чоловіка, що стояв в променях мутного світла на початку наступного залу. Людина повернувся, вдивляючись в коридор. Наблизившись, Дженнсен зрозуміла: це не брат. Це був старий, істинний мішок з кістками. На ньому була темно-бордова з чорною обробкою мантія, манжети були прикрашені срібними смугами. Хвилясте сиве волосся в безладі стирчало на всі боки, однак це не порушувало враження про його могутність.

Старий був явно приголомшений, побачивши, що до нього біжить дівчина. Було важко повірити, що вона змогла вижити в його чарівному вогні. Для нього вона була дірою в світі. По виразу карих очей чарівника Дженнсен зрозуміла, що той починає здогадуватися, в чому справа.

Незважаючи на цілком добросердечний вид, перед нею був чоловік, який тільки що, виконуючи наказ лорда Рала, убив незліченну кількість людей. Це був чоловік, який міг вбивати ще і ще, поки не буде зупинений. І Дженнсен повинна його зупинити.

Вона занесла руку з ножем. І ніби з боку почула власний лютий крик, подібний тим, які вона чула на полі бою. Тепер їй стало ясно значення бойового кличу. Вона кинулася вперед. Вона жадала крові.

— Зупиніться! — Крикнув старий. — Дитя моє, ви не розумієте, що робите! Мені не можна втрачати ні хвилини! Зупиніться! Дайте мені…

Слова чарівника значили для Дженнсен ще менше, ніж сам звук його голосу. Вона мчала по уламках з усією швидкістю, на яку була здатна, відчуваючи ту дику лють, яка оволоділа нею в день, коли загинула мати. Вона знала, що потрібно робити, і знала, що лише їй одній вдасться це зробити. Тому що вона була невразлива.

Однак перш, ніж вона наблизилася, чарівник виставив вперед руку. Полум'я на цей раз не з'явилося. Але Дженнсен потуги старого не хвилювали — вона не збиралася зупинятися. Її просто неможливо зупинити. Вона невразлива…

Уламки, що всипали підлогу, раптом ворухнулися і кинулися під ноги Дженнсен. Не встигла вона й оком моргнути, а права нога вже загрузла в трісках і розбитій штукатурці. Роздертий килим і порвана меблева оббивка, як у пастку, зловили її ліву ногу. І Дженнсен розтяглася на підлозі, піднявши хмару пилу і бруду.

На спину дощем посипалися дрібні камінчики і тріски. Голова закрутилася.

Голос примушував її негайно піднятися, але світ перед очима звузився до крихітної точки, ніби вона дивилася крізь хитку трубу. І не було сил навіть відкашлятися від пилу, що забив рот.

Нарешті, застогнавши, Дженнсен змусила себе встати. Зір швидко повертався. Кашляючи і чихаючи, вона спробувала віддихатися. Права нога була затиснута уламками, але, здається, ціла. Після деяких зусиль її вдалося вивільнити.

І тут Дженнсен виявила, що в руках у неї нічого немає. Ніж зник. Вставши на карачки, вона, як божевільна, стала розривати уламки дерева та штукатурки, обривки драпіровок, розкидаючи їх на всі боки. Потім помацала рукою під перевернутим столом.

І намацала кінчиками пальців щось гладке. Провела по ньому рукою, поки не натрапила на вигравірувану літеру «Р». Крякнувши від зусиль, вперлася плечем в ніжку стола. Зі скрипом, кришиться сміття на підлозі, він трохи підсунувся. Після довгих зусиль Дженнсен вдалося, нарешті, звільнити ніж.

Коли вона піднялася на ноги, чарівника вже й слід прохолов. Тим не менше вона вирушила шукати його. Коли дівчина дісталася до місця перетину коридорів, всі вони виявилися порожні. Дженнсен понеслася туди, куди, як їй здалося, пішов старий, заглядаючи в двері, перевіряючи ніші, відсуваючи важкі завіси…

Звідкись здалеку долинули голоси солдатів, що закликали слідувати за ними. Вона спробувала розчути серед них голос Себастяна, проте його не було. Раз у раз лунали громоподібні звуки — це спрацьовувала магічна зброя. Іноді здригався весь палац, чулися гучні стогони вмираючих.