Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння, стр. 102

До того ж їй вдалося придушити волю Ніди, і та допомогла втікачам, замість того щоб зупинити дивну незнайомку, навколо якої було стільки неясностей і питань, що потребували невідкладних відповідей. Навіть коли на шляху встав чарівник Натан Рал, Дженнсен вдалося переконати Ніду піти проти володіючого даром Рала. Дівчині стало очевидно, що там був не просто відмінно розіграний блеф. Так, в основі всього лежав блеф, але занадто багато на нього нашаровувалося.

І ці події, і потім довга і важка, наввипередки з переслідувачами, подорож до Ейдіндріла прийшли, нарешті, до свого завершення, і Дженнсен почала розуміти своє унікальне положення і причину, по якій вона опинилася серед обраних, тих, кому призначено вбити Річарда Рала. Дженнсен усвідомила, що тільки їй, народженій для цієї мети, вдасться виконати призначене, тому що в головній сфері, вирішальній і все визначаючій, вона була невразлива.

А тепер вона зрозуміла, що була такою завжди.

46

Дженнсен сиділа верхи на Расті, і холодний, переривчастий вітер грався з її волоссям. Погляд дівчини був звернений до прекрасного Палацу сповідниць, що вінчав пагорб неподалік. Себастян заспокоював нервово гарцюючого Піта. Поруч, на величезному сірому в яблуках жеребці, що нетерпляче бив копитами, височів імператор Джегань, неподалік від якого окремою групою стояли четверо офіцерів і радників. Погляд Джегана, загрозливо-похмурий і нерухомий, не відривався від палацу. Темні, подібні надходячому шторму тіні блукали по поверхні його очей.

Похід в Ейдіндріл прийняв несподіваний характер, і це тримало всіх у стані гострого напруження.

Позаду в бойовому порядку знаходився загін сестер Світла, готових реагувати на випадки використання магії. Ніхто з них не був знайомий з Дженнсен, але сестри мали про дівчину достатнє уявлення і, опинившись поблизу, не спускали з неї очей. Частина з них супроводжувала кавалерійські загони Імперського Ордена, якими командував сам Джеган. Подібно сірому потоку води, що затоплювє ферми, дороги і пагорби, оточуючи будівлі і сараї, ці загони рухалися згідно з отриманими наказами, виходячи на найближчі підступи до Ейдіндріла.

Велике місто розпростерлося перед ними, тихе і спокійне.

Минулої ночі Себастян спав уривками. Дженнсен це прекрасно розуміла — напередодні такого винятково важливого бою їй самій було не до сну. Остаточно вона прокинулася від думки, що нарешті зможе пустити в хід висячий на поясі ніж.

За загоном сестер стояв напоготові загін елітної кавалерії Імперського Ордена, що складався з сорока тисяч вершників, озброєних хто піками і списами, а хто мечами та сокирами. У кожного з них у праву ніздрю було вставлене кільце. Багато солдатів були бородаті, багато трусили довгими немитими патлами, в які були вплетені щасливі амулети. Були і бритоголові — так вони виражали вірність імператору Джегану. Нагадуючи стиснуту пружину, ця орда руйнівників була готова кинутися на штурм міста.

Більшість оточуючих імператора людей, крім Дженнсен і Себастяна, відрізняла одна важлива властивість: вони знали в обличчя Матір-сповідницю. За тим коротким відомостями, які дівчині вдалося зібрати, виходило, що та керувала нальотом на табір Ордена і була присутня при багатьох битвах, де більшість людей, включаючи і сестер, бачили її. Всі, кому належало йти разом з імператором на Ейдіндріл, повинні були знати Мати-сповідницю в обличчя. Джегану зовсім не хотілося, щоб вона вислизнула з пастки, змішавшись з натовпом чи переодягнувшись простою жінкою.

Дженнсен тремтіла не стільки від поривів холодного вітру, скільки від спраги битви, від пристрасті, яка палала в очах солдатів. Щоб зупинити тремтіння в руках, дівчині довелося міцно схопитися за луку сідла.

«Дженнсен».

В сотий раз за ранок вона впевнилася в тому, що ніж знаходиться в піхвах. Заспокоївшись, повернула його на місце, із задоволенням почувши металеве клацання. Вона знаходилася тут, тому що була невіддільна від ситуації.

«Здавайся».

Дівчина думала про іронію випадку: саме той ніж, який лорд Рал вклав в руки людині, посланій вбити її, знаходився тепер тут, і саме ним вона збиралася привести у виконання вирок.

І, нарешті, вона тепер була не дичиною, а мисливцем.

Коли Дженнсен відчувала, що втрачає мужність, вона примушувала себе думати про маму, Алтею і Фрідріха, про сестру Алтеї Латею і навіть про невідомого Дженнсен зведеного брата Дрефана, члена Рауг'Мосс. Скільки життів було зруйновано і понівечене Домом Рала, спочатку батьком Даркеном Ралом, а тепер і її братом Річардом.

«Відмовся від своєї волі, Дженнсен. Відмовся від своєї плоті».

— Дай мені спокій, — огризнулася Дженнсен, розсерджена тим, що голос знову і знову твердить своє саме тоді, коли слід поміркувати над стількома важливими речами.

Себастян несхвально глянув на неї:

— Що?

Розсерджена словами, які мимоволі вирвалися, Дженнсен кивнула у відповідь. Себастян повернувся до власних думок, дивлячись на розпростерте перед ними місто, вивчаючи вражаюче переплетення будівель, вулиць і алей. Там бракувало лише одного, і це призводило всіх в стан напруги і занепокоєння.

Краєм ока Дженнсен бачила, як сестри перешіптуються одна з одною. Всі вони, за винятком Мердінти, були одягнені в темно-сірі сукні, і у всіх волосся кольору солі з перцем були зібрані у хвіст. Коли вони зустрілися очима, на обличчі Мердінти заграла самовдоволена посмішка, в якій були знання і задоволення і яка, здавалося, проникала прямо в душу Дженнсен. Дженнсен зовсім не розуміла цього погляду, але трохи схилила голову в знак вдячності і посміхнулася кращою своєю усмішкою.

А потім знову взялася розглядати з висоти пагорба розпростерте перед ними місто. На нього було важко не дивитися — місто стояло, оточене сірими стінами гір, як пляма нерозталого снігу на черепичному дахові. Високі вікна на фасадах будинків зручно розташовувалися між величними білими мармуровими колонами, які були увінчані золоті капітелями. У центрі височів купол, обрамлений поясом вікон, високо над потужними стінами. Дженнсен насилу пов'язувала в своїй свідомості пишність цих будівель з негідною натурою Матері-сповідниці.

Зловісний вигляд Замку Чарівників, розташованого високо в горах позаду палацу, здавалося, набагато більше підходив Матері-сповідниці. Дженнсен зазначила, що всі намагалися не дивитися на це похмуре місце, випадково кинутий туди погляд одразу ж повертався до більш спокійних картин.

Замок був найбільшим творінням рук людських, які Дженнсен бачила за своє життя, включаючи Народний Палац. Рвані сірі хмари пливли по небу поруч з темно-сірими величними стінами, здавалося, ширяючими на вражаючій висоті. Сам Замок, прихований за стінами, поставав нагромадженням високих зубчастих стін, фортечних валів, стін з пробитими в них бійницями, веж, шпилів, сполучних мостів і переходів. Дженнсен і уявити не могла, що щось, складене з каменю, могло мати вигляд настільки живої загрози.

Кругом панувала тиша. Дівчина подивилася на Себастяна, шукаючи розради в розуміючих очах. Його мужній вигляд надавав Дженнсен впевненості навіть тоді, коли він не дивився в її бік. Яка жінка не вважала би за честь стати коханою такої людини? Яка б не поступилася йому?..

Себастян трохи розстебнув плащ, перевірив свою зброю і знову з вражаючим спокоєм взявся вивчати місто. От якби і вона, Дженнсен, могла бути такою! Несподівано вона перелякалася, уявивши, як він буде орудувати своїм арсеналом в сутичці за власне життя.

— Про що ти думаєш? — Схилившись до нього, прошепотіла вона. — Що все це може означати?

Себастян відповів їй швидким кивком і різким поглядом. Він не збирався щось обговорювати. І вона зрозуміла, що їй теж краще помовчати. Зрозуміло, за безмовності десятків тисяч чоловіків позаду і так було ясно, що не можна порушувати тишу, але зростаючий в душі неспокій, здавалося, скручував Дженнсен у вузол. Їй всього лише хотілося почути слово, що додає трохи впевненості. Він же просто обрізав її, знову змусивши відчути себе нікчемою.