Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих, стр. 79

— Дуже добре, — посміхнулася Келен. Вона розпустила галейців, наказавши приступити до несення служби. Потім, клацнувши пальцями, відпустила всіх, крім внутрішнього кола, і покликала їх ближче.

— А як щодо попередження Річарда не атакувати напрямую Орден? — Запитала Верна.

— Я пам'ятаю, що сказав Річард. І зовсім не збираюся безпосередньо атакувати їх основні сили.

Зедд вважав, що Келен пам'ятає попередження краще всіх. Адже вона була там з Річардом, а вони — ні.

— Основні сили будуть в центрі, під хорошим захистом. А по краях, куди ви і вдарите, захист, звичайно, буде, але головним чином там розташовані маркітанти і всі, хто тягнеться за Орденом.

— Мене це не цікавить, — з холодним сказ промовила Келен. — Раз вони з Орденом — вони вороги. Нікому не буде пощади! — Віддаючи наказ, вона дивилася на свого нового генерала. — Мені все одно, кого ми поб'ємо — їх шлюх або їх генералів. Я хочу, щоб перебили всіх пекарів і кухарок — в точності як всіх офіцерів і лучників. Кожен вбитий нами маркітант буде коштувати їм частки зручностей, до яких вони звикли. Я хочу позбавити їх всього, включаючи життя. Все ясно?

Генерал Мейфферт кивнув.

— Ніякої пощади. Ми не станемо з вами сперечатися, Мати-сповідниця. Такий військовий кодекс Д'хари — Ніякої пощади.

Зедд знав, що під час війни тактика Келен, як правило, була єдиним способом перемогти. Супротивнику не буде ніякої пощади. Кожна повія і кожен торгаш, який вирішив взяти участь у цій загарбницької війні, хочуть нажитися на крові і грабежах.

— Мати-сповідниця, — заговорила Верна, — вас з Річардом поїхала провідати Енн. Ось уже місяць ми нічого про неї не чули. Ви бачили її?

— Так.

Під сталевим поглядом Келен Верна облизала губи.

— З нею було все в порядку?

— Коли я бачила її востаннє, вона цілком процвітала.

— Ти не знаєш, чому вона нічого нам не повідомляє?

— Я жбурнула її дорожній щоденник в вогонь. Верна ступнула, маючи намір схопити Келен за плече. Ейдж Кари з блискавичною швидкістю перекрив їй шлях.

— Ніхто не торкнеться до Матері-сповідниці. — Холодні очі Кари дивилися загрозливо. — Ясно? Ніхто.

— У вас тут є одна Морд-Сіт і одна Мати-сповідниця, і обидві у вельми кепському настрої, — рівним тоном промовила Келен. — І я б радила не виводити нас з себе, інакше ми ризикуємо не заспокоїтися до кінця вашого життя.

Зедд намацав руку Верни і тихенько відтягнули її назад.

— Ми всі втомилися, — промовив він. — У нас вистачає клопотів і з Орденом. — Він сердито подивився на Келен:

— Але незалежно від того, наскільки ми всі втомилися, не варто забувати, що всі ми на одній стороні.

Погляд Келен сказав йому, що вона не згодна з цим твердженням, але вона промовчала.

Верна змінила тему.

— Піду зберу сестер, щоб супроводжували вас в рейді.

— Дякую, але ніяких магів ми не візьмемо.

— Вони знадобляться вам хоча б для того, щоб у темряві знайти дорогу!

— Шлях нам вкажуть ворожі багаття.

— Келен, — сказав Зедд, сподіваючись внести дещицю здорового глузду, — у Ордена є маги, в тому числі — сестри Тьми. Вам знадобиться захист від них.

— Ні. Мені не потрібні маги. Орден чекає, що будь-яка наша атака буде підтримуватися магами. Їх маги стануть відстежувати чарівні щити. Вершників, що рухаються без магічної захисту, вони швидше за все не помітять. Без супроводу магів ми зможемо проникнути глибше в їхні ряди і перебити більше народу.

Зедд лише зітхнув на подібну дурість, але сперечатися не став. А ось генералу Мейфферту її план сподобався. Зедд розумів: Келен права, кажучи, що вони зможуть, проникнути глибше, але от вибратися буде куди складніше.

— Зедд, мені все ж таки знадобиться трохи чарівництва.

— І що ти хочеш, щоб я зробив?

— Я хочу, щоб цей пил світився. — Келен тицьнула в землю. — Я хочу, щоб пилюка світилася в темряві і була липкою.

Коли Зедд сплів заклинання, змусивши пил світитися зеленим, Келен нахилилася і натерла руку. Потім підійшла до свого коня і почала лупцювати його по крупу з двох сторін, залишивши на боках плями, що світилися.

— Що ти робиш? — Поцікавився Зедд.

— Зараз темно. Я хочу, щоб вони мене бачили. Якщо не побачать, то не зможуть погнатися за мною. Зедд лише зітхнув, вислухавши цю маячню. Генерал Мейфферт, присівши навпочіпки, теж натер долоні пилом, який світився.

— Мені б теж не хотілося, щоб вони проморгали мене в темряві.

— Тільки не забудьте вимити руки, перш ніж ми рушимо, — сказала Келен.

Після того як вона виклала свій план новоспеченому генералові, Келен, Кара і генерал Мейфферт відправилися по своїх справах, але спочатку Зедд тихо запитав Келен:

— У тебе є хоч якийсь план, як нам повернути Річарда?

Вона твердо витримала його погляд.

— Так. У мене є план.

— Не заперечуєш поділитися ним зі мною?

— Він простий. Я планую вбивати кожну імперську жінку, кожного чоловіка, кожну дитину, поки не переб'ю їх усіх, а якщо вона і після цього не поверне мені Річарда, то її я теж уб'ю.

32

Келен дивилася крізь нічну темряву вперед — туди, де горіли яскраві точки вогнищ. Пригнувшись до шиї коня, який і без того мчався галопом, вона постійно пришпорювати його, міцно стискаючи ногами потужні боки, відчуваючи кожний удар копит об землю. У вухах стукала кров, стояв гуркіт від копит коней, що мчали за нею. За плечем вона відчувала вагу Меча Істини — постійне нагадування про Річарда.

Келен стиснула поводи однією рукою, іншою підняла вгору королівський меч Галеї. Вогні наближалися. Ще мить — і найближчий виявився прямо перед нею.

Пролетівши мимо вогоню, що здався їй самотньою свічкою, Келен нарешті досягла мети. З лютим криком вона обрушила клинок на темний людський силует. Меч з такою силою врізався в кістки, що руків'я вкарбувалося їй у долоню.

Летячі позаду неї вершники люто рубали залишки сторожового поста. Келен знала, що її гнів ще тільки розгоряється. Незабаром вона дасть йому повну волю.

Вона летіла до вогнищ. М'язи напружилися в передчутті. Вона згоряла від нетерпіння. І ось вона вже біля багать. Нарешті! Келен обрушилася на ворога зі всією своєю потужністю. Меч рубав і рубав, шматуючи тіла, змітаючи всіх, хто опинявся в межах досяжності. Наступна група багать наближалася з неймовірною швидкістю. Келен ловила повітря ротом.

Натягнувши вудила, вона змусила величезного бойового жеребця закрутитися на місці. Кінь був не таким швидким, як їй би хотілося, але чудово навченим. Для сьогоднішньої роботи — в самий раз. Жеребець ревів, збуджений битвою. Всюди тіснилися намети і фургони — досить безладно, треба сказати. Келен чула веселий сміх, люди навіть не підозрювали, що супротивник вже тут. Вона привела з собою невеликий загін, щоб не викликати такого переполоху, як викликала б масована атака, і це спрацювало. Вона бачила, як солдати біля вогнищ сьорбають з пляшок і їдять м'ясо прямо з шампурів. Бачила сплячих, бачила солдата, що крокував в обнімку з жінкою. Бачила в наметах чоловіків, що лежать на жінках.

Поблизу виявилася захоплена одне одним парочка. Коли Келен підлетіла до них, чоловік виявився з іншого боку, і вона знесла голову жінці. Ошелешений мужик вчепився в безголове тіло. Підлетілий слідом за Келен вершник зарубав його на місці.

Пришпоривши коня, Келен направила його на нерівний ряд наметів. Усередині були люди. Вона відчувала, як величезні копита трощать кістки. Навколо залунали крики.

Якийсь солдат схопився зі списом у руці. Келен мимохідь вихопила у нього спис, встромила в маленький намет, провернула, чіпляючи щербинами тканину, змусила коня позадкувати і стягнула намет з чоловіка і жінки. Гарцюючий за нею кавалерист тут же зарубав обох, а Келен шпурнула намет у вогонь. Як тільки тканина зайнялася, вона тицьнула імпровізований факел в бік фургона і метнула палаючі залишки в фургон з продовольством.