Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих, стр. 17

— Нам просто потрібно трохи більше часу… Зерно дозріває. Коли прийде час збору врожаю… ми внесемо належний внесок в…

— Нові починання.

— Так, пані, — пробурмотів він, опустивши голову. — У нові починання.

Коли його погляд знову опустився у бруд біля її ніг, Ніккі рушила далі вздовж строю.

Її мета полягала не в зборі данини, а в приборканні.

Час прийшов.

Ніккі спіймала спрямований на неї погляд дівчинки — і різко зупинилася, відвернувшись від того, що вона мала намір зробити. У величезних темних очах сяяло невинне здивування. Цій дівчинці все було новиною, все в дивину, і вона жадала розгледіти все покраще. В її очах відбивалося рідкісна, крихка — а тому дуже цінна якість: невинний погляд на світ, погляд дитини, ще не пізнала ще ні болю, ні зла, ні втрат.

Ніккі взяла дівчинку за підборіддя, заглядаючи в глибину цих спраглих очей.

Одним з найбільш ранніх спогадів Ніккі було, як мати ось так стоїть над нею, тримаючи її за підборіддя і дивлячись зверху вниз. Мати Ніккі теж була наділена даром. Вона говорила, що чарівний дар — прокляття і випробування. Прокляття, тому що дає здібності, яких немає в інших. І випробування — чи не стане вона користуватися цією своєю перевагою у зло. Мати Ніккі рідко користувалася своїм даром. Роботу виконували слуги, а вона майже весь час проводила у вузькому колі друзів, присвячуючи себе більш підходящому товариству.

— Добрий Творець, але ж батько Ніккі — чудовисько, — скаржилася вона, ламаючи руки. Деякі з її подруг напівголосно починали виражати співчуття. — Ну чому він так мене обтяжує! Боюся, що його безсмертній душі не допоможуть ніякі молитви.

І всі цокали язиками, висловлюючи свою згоду.

Очі матері Ніккі були понуро-карі, такого кольору, як спинка таргана. І на думку Ніккі, ці очі були занадто близько посадженими. І губи були занадто тонкими. Всі риси немов застигли у вічній гримасі невдоволення. Втім, мати завжди була незадоволена. Ніккі ніколи не вважала свою матір непоказною, але не вважала вона її і красунею.

Мати Ніккі говорила, що краса — прокляття для добропорядної жінки і благословення для повії.

Почувши, що мати незадоволена батьком, Ніккі якось раз все ж запитала, що він такого зробив.

— Ніккі, — сказала в той день мати, піднявши за підборіддя личко дівчинки, що з нетерпінням чекала відповіді. — У тебе чудові очі, але ти ще не навчилася ними дивитися. Всі люди — нікчемні створіння, така людська доля. Ти хоча б маєш уявлення, наскільки боляче тим, хто не такий красивий, бачити твоє гарне личко? Саме це ти несеш іншим: нестерпний біль. Творець привів тебе в цей світ з однією лише метою — зменшити нещастя інших, а ти несеш тільки біль.

Подруги матері, потягуючи чай, закивали, пошепки висловлюючи згоду.

Саме в той день Ніккі вперше дізналася, що несе в собі безіменне, неусвідомлене, приховане зло.

Ніккі дивилася в безневинне личко дівчинки. Сьогодні ці невинні темні очі побачать таке, чого й уявити собі не могли. Ці величезні очі теж дивляться не бачачи. Дівчинка не в змозі зрозуміти, що гряде і чому.

Яке життя у неї могло бути?

Так буде краще.

Час прийшов.

8

Але перш ніж Ніккі встигла приступити до задуманого, вона побачила щось, що викликало у неї бурю обурення. Вона різко обернулася до найближчої жінки:

— Де тут у вас корито?

Здивувавшись питанню, жінка тремтячою рукою вказала у бік стоячого неподалік двоповерхового будинку.

— Там, пані. У дворі за лавкою гончара стоять корита, де ми стираємо білизну.

Ніккі схопила жінку за горло.

— Знайди пару ножиць. І принеси їх мені туди. — Жінка витріщилась на неї виряченими від жаху очима. Ніккі струснула її. — Негайно! Чи ти вирішила померти на місці?

Ніккі ривком визволила одну з шкіряних смужок, переплетених на плечі коммандера Кардіфа. Той навіть не спробував перешкодити їй, але коли вона вчепилася в смужку, схопив її за передпліччя могутньою рукою.

— Сподіваюся, ти надумала втопити цю маленьку погань або краще порізати її шкуру на шматки, а потім виколоти очі. — Від Кардіфа тхнуло цибулею і часником. Він реготнув. — Взагалі-то, почни-но ти з неї, а поки вона буде волати і благати, я відберу декількох молодиків або баб, щоб послужили прикладом. Кому ти цього разу віддасиш перевагу?

Ніккі гнівно подивилася на стискаючі її плече пальці. Кардіф прибрав руку, метнувши на неї застережливий погляд. Повернувшись до дівчинки, Ніккі двічі обернула шкіряну смужку навколо її шиї на зразок нашийника, закрутивши ззаду, щоб зручніше було вести дівчинку перед собою. Дівча здивовано охнула. Напевно, за все життя з нею жодного разу не обходилися так грубо. Ніккі змусила її йти вперед, до зазначеного жінкою будинку.

Побачивши, наскільки розлютилася раптом Ніккі, ніхто не посмів піти за нею. Якась жінка — напевно матір дівчиська — закричала було, але миттєво замовкла, як тільки люди Кардіфа повернулися до неї. До цього часу Ніккі вже відтягла дівчину за ріг.

На задньому дворі на мотузках бовталася давно вицвіла через нескінченні прання білизна. Дим від жаровні підносився над дахом. Біля корит їх уже чекала стривожена жінка з великими ножицями.

Ніккі підтягла дівчинку до корита з водою, змусила опуститися на коліна і сунула її голову в воду. Не звертаючи уваги на опір, Ніккі схопила ножиці. Жінка, виконавши доручення, в сльозах побігла геть, притискаючи до рота фартух, — тільки б не бачити, як вбивають дитя.

Ніккі витягла дівчинку з води, і поки та відпльовувалася і відкашлювалася, ловлячи повітря ротом, заходилася обрізати її темне мокре волосся під самий корінь. Закінчивши стрижку, Ніккі знову вмочила дівчисько в корито і взяла лежачий поруч на пральній дошці шматок жовтого мила. Ривком піднявши дівчиську голову, вона люто стала милити стрижену потилицю. Дівча попискувала, розмахуючи ручками-сірниками і чіпляючись за шкіряну смужку навколо шиї, за допомогою якої Ніккі утримувала її. Ніккі зрозуміла, що завдає їй болю, але, охоплена люттю, ледь віддавала собі в цьому звіт.

— Та що з тобою таке! — Струснула Ніккі охнуле дівчисько. — Ти що, не знаєш, що на тебе воші аж кишать?!

— Але… але…

Мило було жорстким і грубим, як терка. Ніккі нахилила дівчинці голову і почала намилювати ще старанніше. Дівчина жалібно пискнула.

— Тобі подобається ходити з повною головою вошей?

— Ні…

— Ні, подобається! Інакше навіщо ти їх розвела?

— Будь ласка! Я постараюся бути гарною! Буду митися! Обіцяю!

Ніккі згадала, як люто вона ненавиділа воші, яких іноді приносила з тих місць, куди її посилала матір. Вона пам'ятала, як скребла себе самим жорстким милом, яке тільки вдавалося відшукати, — і все для того, щоб її знову відправили в таке місце, де вона знову підчепить цих капосних тварюк.

Намиливши і сполоснувши голову дівчиська разів п'ять, Ніккі нарешті відтягнула жертву до корита з чистою водою і нахилила над ним, щоб промити. Дівча сердито кліпала, намагаючись позбавитися від щипаючої очі мильної води.

Схопивши дівчинку за підборіддя, Ніккі глянула в почервонілі очі.

— Не сумніваюся, що твої речі теж завошивлені і повні цих гнид. Ти повинна прати свої речі кожен день — особливо спіднє, — інакше воші тут же з'являться знову. — Ніккі здавила щоки дівчинки так, що у тій на очі навернулися сльози. — Ти гідна кращого, ніж ходити такий ось запаршивленою! Ти що, не знаєш?

Дівчинка відчайдушно спробувала закивати. Величезні темні розумні очі, червоні від мила і величезні від жаху, все ще зберігали те саме неповторне вираження захвату. Якими б хворобливими й страшними не були пережиті нею хвилини, ніщо не могло знищити цей вираз.

— Спали свою постіль. Заведи нову. — Судячи з того, як живуть тут люди, це було просто безнадійною витівкою. — Вся твоя родина повинна спалити ліжка. Перепрати всю білизну і одяг.

Дівчинка кивнула.