Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих, стр. 164

Ніккі, стоячи за рогом будинку, що стояв біля повороту дороги, здалеку спостерігала, як Річард покидає майстерню, де ліпив статую. Швидше за все він пішов за командою, яка потягне статую вниз. Він закрив двері, але не замкнув. Значить, він напевно йде ненадовго.

По всьому схилу пагорба трудився народ в самих різних майстерень. Майстри, від столярів до золотих справ майстрів, вносили свій внесок у безперервний дзвін, скрип і скрегіт, видавані всякими інструментами. Багато чоловіків, проходячи мимо Ніккі, обдаровували її схвальними поглядами, але її сердитий погляд швидко охолоджував їх запал.

Як тільки Річард зник за рогом кузні, Ніккі тут же кинулася вниз. Вона пообіцяла йому, що почекає, коли він закінчить, перш ніж прийти подивитися на статую. Вона своє слово стримала.

І все ж Ніккі відчувала себе ніяково. Вона не розуміла, чому, але відчуття було таке, ніби вона з'явилася незваної в священне місце. Річард не запрошував її прийти подивитися. Він просив почекати, поки статуя не буде закінчена. А оскільки статуя закінчена, Ніккі не могла більше терпіти.

Ніккі не хотіла дивитися на неї на площі, разом з усіма. Їй хотілося опинитися з нею наодинці. Їй було наплювати на Орден. Вона не хотіла стояти з усією юрбою, з людьми, які могли і не розпізнати справжню значимість цієї статуї. Для неї це особисте, і вона хотіла побачити скульптуру одна.

Ніккі непомітно дісталася до дверей. Вона озирнулась по сторонах, але всі були зайняті своєю справою. Відкривши двері, вона прослизнула всередину.

У приміщенні було темно, стіни виявилися чорними, стоячу там статую прекрасно висвітлювало світло, що лилося зі стелі. Ніккі не дивилася на статую, не відривала очей від підлоги, вона швидко обійшла великий камінь, щоб в перший раз побачити статую спереду.

Дійшовши до потрібного місця вона повернулась, серце шалено калатало.

Погляд Ніккі повільно ковзав вгору, охоплюючи ноги, одяг, руки і тіла обох людей, до самих лиць. І їй здалося, що величезний кулак стиснув їй серце.

Те, що було в очах Річарда, знайшло існування в цьому прекрасному мармурі. Бачити це втіленим цілком і повністю було подібно удару блискавки.

В цю мить все її життя, все, що коли-небудь з нею відбувалося, все, що вона колись бачила, чула або робила, обрушилося на неї одночасно шквалом емоцій. Ніккі скрикнула від болю, вражена красою статуї і ще більше вражена красою того, що ця статуя втілювала.

Її погляд упав на напис, вирізаний на кам'яній основі.

Ніккі, заливаючись сльозами, впала на підлогу, охоплена жахливим соромом, жахом, відразою. І раптовим сліпучим розумінням.

… І чистою радістю.

65

Повернувшись назад, Річард укрив статую тонким лляним покривом до майбутнього наступного дня церемонії освячення палацу, а потім допоміг Іцхаку з бригадою людей, знайомих йому по будові, почати повільний процес спуску скульптури вниз, на палацову площу. На щастя, дощів вже кілька днів не було, і грунт був твердим.

Іцхак, відмінно знайомий з подібного роду роботою, прихопив змащені жиром дерев'яні санчата, які підклали під дерев'яні рейки, що підтримували дерев'яну платформу, на яку поставили статую, щоб коням було легше тягнути весь цей тягар по землі.

Схил пагорба був весь білий від мармурового пилу і осколків, і статуя була значно легшою, ніж колись весь камінь цілком. Віктору свого часу для перевозу мармурової брили довелося наймати спеціальний фургон. Статую ж на фургоні перевозити було не можна, оскільки вона вимагала куди більш дбайливого поводження.

Весь час перевезення Іцхак, розмахуючи червоним капелюхом, викрикував команди, попередження та молитви. Річард знав, що його статуя в надійних руках. Допомагаючі при транспортуванні люди теж заразилися нервовим напруженням Іцхака. Вони відчували, що перевозять щось дуже важливе, і їм це подобалось. Перевезення статуї від кузні до ступенів палацової площі зайняв практично весь день.

Чоловіки вирівняли землю перед сходинками, щоб не було виступу. Упряжку з десяти коней завели за колони. Через віконні та дверні прорізи протягли довгі міцні канати і закріпили кам'яні підставки таким чином, щоб рівно затягнути вантаж вгору по щаблях. На ступені поклали дерев'яний настил, який переміщували по мірі просування статуї вгору по сходах. Крім коней за канати тягнули ще десятки людей під керівництвом Іцхака. Дюйм за дюймом статуя виповзала по сходинках наверх.

Річард ледь міг спостерігати за процесом. Якщо щось піде не так, вся його праця розлетиться на шматки. Тріщина знищить статую. Він посміхнувся, усвідомивши, наскільки нерозумно хвилюватися з приводу того, що доказ його злочину перед Орденом може виявитися знищеним.

Коли камінь нарешті благополучно дістався до площі, під платформу насипали пісок і лише потім прибрали санчата. Потім обережно стягли платформу з гори піску. Ну а перетягнути статую з платформи на саму площу було вже відносно просто. Нарешті мармур встав на мармур. Робочі за допомогою обмотаних навколо основи канатів дотягли скульптуру до місця призначення в самому центрі площі.

Коли все закінчилося, Іцхак став поряд з Річардом, промокаючи лоб своїм червоним капелюхом. Статуя і сонячний годинник були укриті білим покривом, тому Іцхак як і раніше не міг її бачити. І все ж він відчував, що перед ним стоїть щось дуже значне.

— Коли? — Тільки й запитав Іцхак. Річард зрозумів.

— Точно не скажу. Брат Нарев освятить палац завтра, у присутності офіційних осіб, які спеціально прибули сюди, щоб побачити, на що пішли відняті ними у народу гроші. Думаю, завтра представники влади разом з усіма іншими, хто прийде на церемонію, побачать одночасно і статую, і палац. Це всього лише чергова демонстрація того, як бачить Орден місце людини в цьому світі. Не думаю, що вони будуть влаштовувати спеціальну церемонію відкриття статуї або щось в цьому роді.

Судячи з того, що Річарду довелося чути, церемонія ця мала для Братства Ордена величезне значення. Величезні витрати на будівництво палацу, крім колосальних витрат на ведення війни, вимагали обгрунтування. Потрібно було показати народові, який оплачував все це не тільки потом, а й кров'ю, куди йдуть гроші. Братство Ордена правило за допомогою Імперського Ордена і вимушено співпрацювало з усякими жорстокими мерзотниками, які діяли з повного схвалення Ордена. Ці костоломи знищували тіла тих, хто насмілювався повстати, а Орден хотів знищити саму ідею такого роду повстання ще до того, як та чи інша встигне поширитися, тому що саме такі ідеї є найбільш небезпечними.

Для цієї мети було дуже важливо надихнути чиновництво, цих виконавців тиранії Ордена. Річард вважав, що послушники поведуть чиновників, що приїхали з периферії, на екскурсію: щоб показати їм ці зображення людської нікчемності, що стояли уздовж тисячофутової стіни, щоб ті не забували віддавати за призначенням гроші, конфісковані за допомогою меча — меча, яким розмахували з благословення Ордену. Цим дрібним чиновникам дозволялося уривати свою частку за вірну службу Ордену, але, без сумніву, їм треба було вельми дохідливо втовкмачити, щоб не заривалися.

Братство Ордена, як і будь-який аристократичний правитель, зазвичай, використовували метод придушення народу, що здійснювався або моральним залякуванням, або фізичною розправою, або тим і іншим одночасно. Тиранії необхідна постійна напруженість, щоб ілюзія справедливої влади не випаровувалася від її мерзенних діянь і катів не скинули народні маси, які багаторазово переважали їх за чисельністю.

Тому-то Річард знав, що не може повести народ за собою. Не міг же він справді кийком вбивати їм у голову розуміння, що бити палицею недобре, тому що життя кожного з них має величезну цінність, тоді як Орден виховав у них покірність, спершу змусивши повірити, що їх життя не являє собою ніякої цінності. Вільним народом не правлять. Свободу спочатку потрібно навчитися цінувати, а лише потім вимагати.