Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих, стр. 120

— Ну звичайно, Іцхак. Я не доставлю тобі неприємностей. Можеш бути впевнений.

— От і молодець! — Іцхак пішов геть, але тут же зупинився. — І не забудь поклонитися, якщо побачиш кого-небудь з цих святенників. Чуєш?

— Святош? Яких святош? І як я їх впізнаю?

— Коричневі балахони з капюшоном. Ох, та впізнаєш відразу! Не помилишся. Якщо зустрінеш, то будь сама ввічливість. Якщо тебе запідозрять в неналежному ставлення до Творця або щось в цьому роді, то можуть наказати катувати. Вони — учні брата Нарева.

— Брата Нарева?

— Верховного жерця Братства Ордена. — Іцхак нетерпляче сплеснув рукою. — Я повинен знайти Йорі. Будь ласка, Річард, зроби, як я прошу. Коваль засуне мене в свою піч, якщо я сьогодні не доставлю йому метал. Будь ласка, Річард, достав йому вантаж! Будь ласка!

Річард посміхнувся, щоб заспокоїти Іцхака.

— Даю слово, Іцхак. Коваль отримає свій метал. Важко зітхнувши, Іцхак помчав на пошуки візника.

48

Лише далеко за полудень вони дісталися до майданчика, де будували Притулок. Річард, який сидів поруч Йорі на козлах, при вигляді цього видовища аж рот розкрив від подиву. Сказати, що будівництво було гігантським, — означало не сказати нічого. Він навіть уявити не міг, скільки ж квадратних миль розчистили під це будівництво. Багатотисячні бригади робітників лопатами і кирками вирівнювали землю, вони здавалися з висоти пагорба полчищами снуючих мурах.

Йорі ж спорудження зовсім не цікавило, і він, попльовуючи, відповідав «напевно» на всі питання Річарда.

Роботи поки ще велися в глибині котловану, і Річард з висоти дороги бачив контури майбутньої будови. Було важко уявити, якою величезною вона буде. Бачачи цей живий килим мошок, важко було уявляти, що це люди.

За розміром цей палац не йшов ні в яке порівняння з усім, що доводилося Річарду бачити. Милі і милі землі і садів йшли вдалину. Уздовж під'їзної дороги вже почали зводити фонтани та інші високі споруди. З різноманітних кутів вибудовували лабіринти. Схили пагорбів засаджували деревами в точності за планом.

Притулок зводили фасадом до озера, розташованого посеред майбутнього чудового парку. Коротка сторона основної будови тягнулася на добру чверть милі уздовж річки. До берега вели кам'яні сходи з аркадами, які тільки-тільки почали зводити. Судячи з усього, частина палацу буде зводитися на озері, і там побудують причали для прогулянкових суден імператора.

За річкою простягалася велика частина міста. Втім, місто продовжувався і на тому березі, де будувався палац, але далеко від Притулку. Річард уявити не міг, скільки ж знесли будинків і переселили людей заради цього будівництва. Цей палац не замислювався як віддалена імператорська резиденція, а, навпаки, знаходився в самому центрі Алтур-Ранга. Дороги мостили мільйонами булижників, щоб численні громадяни Ордена могли прийти і помилуватися величною спорудою. Там вже за мотузяними загородженнями юрмилися маси людей, які спостерігали за будівництвом.

Незважаючи на злидні Старого світу, все говорило про те, що цей величний палац буде неперевершеним по пишноті — справжня перлина корони.

Величезними штабелями лежали камені самих різних сортів. Річард бачив, як їх обтісують до потрібних розмірів і форм. Важке післяполудене повітря дзвеніло від віддаленого стуку сотень молотків і різців. Тут мався граніт і мармур самих різних кольорів і величезна кількість вапняку. Спеціальні будівельні фургони чекали своєї черги на розвантаження. Під важкі колоди, з яких були зроблені передні і задні осі, були кинуті довгі кам'яні блоки. Для каменярів збудували хатини і великі відкриті навіси, щоб вони могли працювати незалежно від погоди. Дерев'яні матеріали були складені штабелями під спеціально зробленими навісами, а ті, що не помістилося, накрили брезентом. По периметру будівництва скрізь були накидані невеликі гірки матеріалів для розчину, схожі на мурашині купи. Це враження підкреслювалося ще й крихітними фігурками людей, що снували навколо.

Кузня перебувала осторонь від будівництва, біля дороги, у маленькому містечку будівельників. Будівельне містечко було досить-таки великим, Річард таких ніколи не бачив. Але, звичайно, Річард ніколи раніше не бачив і настільки грандіозного будівництва. Він бачив чудові палаци, які вже давно побудовані. І бачити самий початок такої будівництва було одкровенням. Від грандіозності всього цього голова йшла обертом.

Йорі досвідченою рукою змусив коней позадкувати і поставив фургон прямо перед відкритими подвійними дверима.

— Ось ти і на місці, — повідомив він. Досить довга мова для худого візника. Він дістав кусень хліба і бурдюк з пивом, зліз з фургона і пішов шукати містечко далі по пагорбу, де зміг би сісти і спостерігати за будівництвом, поки Річард стане розвантажувати метал.

У кузні було темно і жарко, навіть в передньому складському приміщенні. Як і у всіх кузнях, стіни робочого приміщення були покриті сажею. Вікон мало, і майже всі мало не під самим дахом і закриті віконницями, оскільки в темряві легше визначити стан гарячого металу.

Хоча кузня була побудована недавно спеціально для роботи на будівництво палацу, виглядала вона так, ніби їй років сто. Всюди валялися в повному безладі усілякі інструменти. Купи інструментів. Щипці, плавильні тиглі, циркулі, косинці і всякі штуковини висіли на кроквах, як якісь величезні комахи. Схоже, ці штуки використовували, щоб скріплювати частини між собою. На низеньких стендах, збитих ніби поспіхом, висіли самі різні штампи з довгими ручками. На деяких стендах висіли шліфувальні круги. У гніздах по краях деяких столиків стирчали сотні напилків і рашпілів. На інших в повному безладді лежали молотки, причому найрізноманітніші. Річард і уявлення не мав, що їх так багато. Молотки всі лежали ручами вгору — столии були схожі на подушечки для шпильок.

На підлозі ногу було нікуди поставити. Тут стояли ящики, переповнені деталями, брусками, заклепками, клинами, обрізками металу, гаками, битими тиглями, дерев'яними затискачами, ломами, шматочками олова, обривками ланцюгів, шківами і тому подібним. І самі різні пристосування для наковалень. Все це покривав шар сажі, пилу і металевого пилку.

Біля наковалень стояли великі широкі бадді з водою. Ковалі били молотами по розпеченому металу, розплющуючи його, вирівнюючи, склепуючи і виковуючи. Розпечений метал сичав і парував, коли його занурювали у воду. Інші перевертали щипцями заготовки, що здавалися спійманими шматочками сонця. Ковалі тримали ці зачаровані шматочки і за допомогою молота перетворювали на вироби.

У такому шумі Річард ледь зміг зібратися з думками.

Один працівник роздував величезні ковальські міхи, налягаючи на них усією своєю вагою. Під тиском повітря вогонь ревів. Всюди, де тільки можна, стояли переповнені вугіллям кошики. Якісь дивні металеві вироби і труби були встановлені у гнізда. До стін і підпор притулені металеві обручі. Деякі обручі призначалися для бочок, а ті, що побільше, — для коліс фургонів. Там і сям по всьому приміщенню валялися тиглі і молоти, де їх в поспіху покидали в боротьбі з розпеченим металом.

Коротше, тут був повний розгардіяш.

У дверях стояв чоловік у шкіряному фартусі. Він тримав у руках грифельну дошку, покреслену лабіринтом ліній, і вивчав здоровенну штуковину з металевих брусків, що знаходилася в сусідньому приміщенні. Річард чекав, не бажаючи йому заважати. Той задумливо постукав дрібкою по губі, потім стер лінію на дошці і намалював її знову, трохи зсунувши місця перетину.

Річард насупився, вивчаючи креслення. Чомусь зображене на ньому здавалося смутно знайомим, хоча він ніяк не міг збагнути, що ж це.

— Чи не ви старший коваль? — Запитав Річард, коли чоловік озирнувся.

Брови його, здавалося, застигли в вічно сердитому вираженні. Волосся він стриг коротко — дуже мудре рішення, коли працюєш поблизу вогню і розжареного дочиста металу, — що додавало загрозливої суворості його зовнішності. Середнього зросту і жилавий, завдяки манері поведінки він здавався більшим, ніж насправді, і справляв враження людини, цілком здатної впоратися з будь-якими виникаючими проблемами. Судячи з того, як інші працівники поглядали на нього, вони явно побоювалися цієї людини.