П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню, стр. 57
Ми маємо намір вислухати, що нам скажуть Магістр Рал, Владика Д'хари, і Мати-сповідниця. Вони мають намір одружитися, про що всі ви, безумовно, чули від наших дипломатів, які повернулися з Ейдіндріла. Таким чином, Д'хара об'єднує Серединні Землі, утворюючи могутню силу. Ми з глибокою повагою чекаємо, що вони нам скажуть. Але сьогодні ми маємо можливість почути, що пропонує нам Імперський Орден. Імператор Джеган прислав до нас із Старого світу, що лежить за Долиною заблукалих, яка тепер, вперше за тисячі років, стала відкрита для проходу, свого представника. Дозвольте мені представити вам імператорського посланця, майстра Стейна! — Бертран вказав рукою на імперця.
Пролунали ввічливі оплески, які тут же затихли, ледь Стейн встав. Імперець являв собою досить величну, грізну і вражаючу фігуру. Він просунув великі пальці під ремінь, на якому в даний момент не висіло зброї.
— Ми ведемо боротьбу за наше майбутнє, приблизно таку ж, яку ви тільки що спостерігали, тільки більш широкомасштабну. — Стейн взяв невеликий шматок жорсткого хліба і могутніми руками розчавив його. — Нас, людську расу — а в неї входять і добрі громадяни Андера, — повільно знищують. Нас відкидають назад. Душать. Нас позбавляють нашого призначення, позбавляють майбутнього. Самого життя. Точно так само, як ваші співгромадяни позбавлені роботи через егоїстичність гільдій, паразитуючих на інших, позбавляючи їх роботи і, отже, можливості прогодувати дітей, магія паразитує на всіх нас.
По залу пробіг шепіт. Люди розгубилися і дещо захвилювалися. Деякі побоювалися магії, але багато хто вельми поважав.
— Магія вирішує за вас вашу долю, — продовжував Стейн. — Ті що володіють магією правлять вами, хоча ви і не давали на це добровільної згоди. У них є могутність і влада, і вони тримають вас у своїх лапах. Володіючі магією користуються заклинаннями, щоб заподіяти шкоду тим, кому заздрять. Володіючі магією заподіюють шкоду і гублять тих, кого бояться, хто їм не подобається, кому заздрять. Та й просто для того, щоб тримати маси в напрузі. Володіючі магією правлять вами, подобається вам це чи ні. Не будь магії, розум людини міг б розквітнути. Прийшов час простим людям самим визначати свою долю, без того, щоб над нами тяжіла магія, вирішувала і визначала наше майбутнє. — Стейн розвернув свій плащ. — Це скальпи тих, хто володів чарівництвом. Кожного я вбив своїми руками. Я завадив цим відьмам і чаклунам жолобити життя нормальних людей. Люди повинні боятися Творця, а не якихось там чаклунок, чародіїв або відьом. Ми повинні боготворити Творця, і нікого іншого.
По залу пробіг схвальний гомін.
— Імперський Орден знищить магію в цьому світі так само, як ми знищили магію, яка розділяла протягом тисячоліть народи Нового і Стародавнього світу. Орден переможе. Людина сама повинна визначати свою долю. Навіть без нашої допомоги на світ народжується все менше і менше наділених даром, ніби сам Творець, з його майже безмежним терпінням, стомився від їх гидоти. Стародавня релігія магії відмирає. Таким чином сам Творець подає нам знак, що людині прийшов час відкинути магію. Схвальний шум став голоснішим.
— Ми не хочемо воювати з народом Андера. Не хочемо ми і примушувати вас проти волі брати в руки зброю і приєднуватися до нас. Але ми твердо маємо намір знищити сили магії, ведені цим неідником з Д'хари. Кожен, хто приєднається до нього, впаде від наших мечів, як ті, хто володів чарами, — він потряс своїм плащем, — впали під моїм.
Стейн повільно погрозив присутнім пальцем, іншою рукою притримуючи плащ.
— Так само, як я вбив цих відьом, які виступили проти нас, ми вб'ємо всіх, хто піде проти нас. У нас, крім мечів, є й інші способи покінчити з магією. Точно так само, як ми знищили магію, яка розділяла наші світи, ми покінчимо з усією магією взагалі. Прийшов час простих людей.
— І чого ж, якщо не сили нашої могутньої армії, хоче від нас Орден? — недбало підняв руку міністр.
— Імператор Джеган дає слово, що, якщо ви не приєднаєтеся до тих, хто воює за магію, ми не нападемо на вас. Все, що нам треба, це торгувати з вами, як ви торгуєте з іншими.
— Ну, — заявив міністр, граючи спеціально для присутніх роль скептика, — У нас вже є довгострокові договори, згідно з якими велика частина наших товарів поставляється в Серединні Землі.
— Ми даємо вдвічі вище найвищої ціни, — посміхнувся Стейн.
Суверен підняв руку, змушуючи замовкнути навіть шепотіння.
— Який обсяг продукції Андера хотіли б ви придбати?
Стейн оглянув аудиторію.
— Весь. Ми — величезна сила. Вам не потрібно брати в руки меч, воювати ми будемо самі. А якщо ви продасте нам вашу продукцію, то будете в безпеці, а ваша країна стане настільки багатою, що ви й уявити собі не можете.
Суверен встав, оглядаючи аудиторію.
— Дякуємо вам за те, що ви донесли до нас слова імператора, посол Стейн. Ваші слова дали нам, — він обвів рукою присутніх, — обширну інформацію для роздумів. А тепер нехай триває бенкет.
23
Голова в Несана тріщала жахливо. Навіть від слабкого досвітнього світла боліли очі. А шматочок часнику, який він смоктав, не міг позбавити від капосного відчуття в роті. Він здогадувався, що моторошний головний біль і мерзенний присмак у роті — наслідки занадто великої дози вина і рому, якими вони з Морлі вчора нагрузилися. Але, незважаючи на ці неприємності, Несан перебував у відмінному настрої і посміхався, відшкрібуючи жирні горщики.
Хоча рухався він неквапливо, побоюючись, що від найменшого різкого руху голова просто розвалиться, майстер Драммонд не кричав на нього. Здоровенний шеф-кухар здавався вельми задоволеним, що бенкет нарешті завершився і можна повернутися до звичайного готування. Майстер Драммонд вже кілька разів давав Несану всякі доручення, але жодного разу не назвав несуном.
Несан почув чиїсь кроки, що наближалися і, піднявши голову, побачив шеф-кухаря.
— Несан, витри руки.
Юнак слухняно обтрусив руки від мильної води.
— Слухаю, пане.
Згадавши те ні з чим не порівнянне задоволення, яке пережив вчора ввечері, коли його самого назвали паном, він схопив рушник і витер руки.
Майстер Драммонд промокнув лоб своїм власним вже досить мокрим рушником. Судячи з того, як рясно він пітнів, шеф-кухар, схоже, вчора теж неабияк приклався до спиртного і нині вранці перебував не в найкращому настрої. Щоб бенкет пройшов належним чином, на кухні була пророблена грандіозна робота, і Несан щиро вважав, що майстер Драммонд теж цілком заслужив задоволення напитися. Зрештою, йому напевно нададуть право весь час слухати звернення «Пан».
— Рушай у кабінет майстра Кемпбелла.
— Пане?
Майстер Драммонд засунув рушник за пояс. Стоячі поруч жінки пильно стежили за розмовою. Джиллі теж сердито виблискувала очима, напевно чекаючи випадку відтягати Несана за вухо і виговорити йому за мерзенну хакенську поведінку.
— Далтон Кемпбелл щойно повідомив, що бажає тебе бачити. Напевно, він має на увазі негайно, Несан, так що вирушай і зроби все, що йому потрібно.
— Так, пане, цю ж секунду, — вклонився Несан.
Перш ніж Джиллі встигла зреагувати, він обійшов її по дузі і зник як можна швидше. Це доручення Несан був щасливий виконати і не бажав, щоб його гальмувала кислолиця молочниця.
Він летів вгору через дві сходинки, і ріжучий головний біль здавався сущою дурницею. Добравшись до третього поверху, Несан відчув себе просто чудово. Він пробіг повз те місце, де Беата двигонула йому по фізіономії, і далі по правому коридору, туди, куди лише тиждень тому він пізно увечері відносив страву з нарізаним м'ясом. В кабінет Далтона Кемпбелла.
Двері приймальні були відкриті. Несан перевів подих і увійшов, самим шанобливим чином опустивши голову. Він бував тут лише раз і толком не знав, як слід поводитися в кабінеті помічника міністра.
У приміщенні стояли два столи. На одному в безладді валялися папери, поштові сумки і сургуч. Другий, темний і блискучий стіл, був майже порожній, не враховуючи пари книг і незапаленої лампи. Ранкове сонце, що лилося у високі вікна, давало світла більш ніж достатньо.