П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню, стр. 3
Оскільки в будинках ніхто не жив, ця частина села здавалася якоюсь таємничою. Грім барабанів і мелодія бубнів лише підкреслювали пануючу тут тишу, різкіше позначаючи глибокі тіні між будинками. Через віддалення голосів порожні вулиці здавалися примарними. А при яскравому сонці тіні тут виглядали майже непроникними.
Не перестаючи вивчати ці самі тіні, Річард жестом вказав у бік. Келен заглянула за стіну.
Серед видертого пір'я, яким грав прохолодний вітерець, лежали закривавлені останки курки.
2
Келен помилилася. Кур збаламутили зовсім не дітлахи. — Яструб? — Запитала вона. Річард знову подивився на небо.
— Можливо. А може, тхір або лисиця. Але хто б це не був, його злякали раніше, ніж він встиг зжерти свою здобич.
— Що ж, тепер ти можеш заспокоїтися. Просто-напросто якийсь звір полював на курей.
Кара в своєму червоному облягаючому шкіряному одязі негайно помітила їх і рішуче рушила в їхній бік. Ейдж, який на непосвячений погляд виглядав як простий обтягнутий червоною шкірою стержень близько фута завдовжки, звисав з зап'ястя на тоненькому ланцюжку. Ця моторошна зброя завжди було під рукою, щоб Кара могла її миттєво схопити.
Келен прочитала в блакитних очах Морд-Сіт явне полегшення: все гаразд, все добре, її підопічних не відтягла ніяка невідома сила з тих, що мешкають в стінах будинку духів.
Келен прекрасно розуміла, що Кара воліла б знаходитися до них з Річардом ближче, але була досить делікатна, щоб надати їм можливість усамітнитися. Подбала вона і про те, щоб тримати на відстані всіх інших. Знаючи, з якою убивчою серйозністю Кара ставиться до своїх обов'язків охоронця, Келен високо оцінила її тактовність. Так, вночі Морд-Сіт трималася на пристойній відстані.
Відстань!
Келен глянула на Річарда. Ось чому він був так підозрілий! Він знав, що не діти потривожили курей. Кара не дозволила б дітворі підійти до будинку духів, наблизитися до дверей, на яких був відсутній замок.
Не встигла Кара і рота розкрити, як Річард її випередив.
— Ти бачила, хто вбив курку?
Кара перекинула довгу світлу косу через плече.
— Ні. Напевно я сполохала хижака, проходячи повз. Всі Морд-Сіт заплітали волосся в косу. Коса була, якщо можна так висловитися, частиною мундира, на випадок, якщо хто раптом помилиться щодо роду їх діяльності. Але подібного роду смертельно небезпечну помилку допускали одиниці, якщо взагалі знаходилися такі.
— Зедд намагався знову до нас пробратися? — Продовжив допит Річард.
— Ні. — Кара поправила солом'яного кольору пасмо, що вибилося з коси. — Він приніс вам піднос, а потім сказав мені, що хоче бачити вас обох, як тільки ви будете готові.
Річард кивнув, як і раніше вивчаючи тіні.
— Ми ще не готові. Спершу ми сходимо до найближчого теплого ключа, щоб викупатися.
— Чудненько! — Розпливлася Кара в хитрою усмішкою. — Я потру тобі спину.
Річард нахилився до Морд-Сіт:
— Ні, не потреш. Ти будеш тільки дивитися. — Посмішка Кари стала ще ширше.
— М-м-м. Теж звучить непогано.
Фізіономія Річарда за кольором зрівнялася з червоним убранням Кари.
Келен дивилася в бік, насилу стримуючи усмішку. Вона знала, наскільки Карі подобається жартувати над Річардом. Ніколи ще Келен не бачила настільки відверто нешанобливих охоронців, як Кара і її сестри по ейджу. І кращих, ніж вони, не бачила теж.
Морд-Сіт, древня каста захисників і охоронців Магістрів Ралів, владик Д'хари, були сповнені суворої самовпевненості. Їх починали готувати з дитинства, навчали жорстоко і безжалісно. І така дресура перетворювала їх на безжалісних убивць.
Келен виросла, мало що знаючи про таємничу Д'хару, що лежала далеко на сході. А Річард і зовсім народився в Вестланді, ще далі від Д'хари, і знав про цю країну і того менше. Коли Д'хара напала на Серединні Землі, Річард мимоволі був втягнутий в бій і в кінцевому підсумку убив Даркена Рала, жорстокого Магістра Д'хари.
Річард тоді і подумати не міг, що Даркен Рал, який згвалтував колись його матір, був його, Річарда, батьком. Він ріс, шануючи за батька чоловіка своєї матері, найдобрішого Джорджа Сайфера. Зедд надійно зберігав таємницю, щоб захистити свою дочку, а потім і онука. Тільки вбивши Даркена Рала, Річард дізнався правду про своє походження.
Ось тому-то Річард мав дуже туманне уявлення про країну, що дісталася йому в спадок. І прийняв на себе кермо влади лише через загрозу ще більш страшної війни. Якщо Імперський Орден не зупинити, то він поневолить весь світ.
Зробившись новим Магістром Д'хари, Річард звільнив Морд-Сіт від суворої дисципліни їх жорстокої професії, але — як з'ясувалося в подальшому — лише для того, щоб вони добровільно скористалися дарованою свободою і стали його охоронцями. Річард носив на шиї два ейджі в знак поваги і вдячності двом жінкам, які віддали за нього життя.
Річард був для цих жінок об'єктом поклоніння, і все ж зі своїм новим Магістром Ралом вони дозволяли собі раніше немислиме — вони жартували з ним. Вони над ним знущалися. І взагалі рідко упускали можливість підчепити його.
Колишній Магістр Рал, батько Річарда, замучив би їх до смерті за любий подібний жарт. Келен підозрювала, що така нешанобливість була способом нагадувати Річарду, що він звільнив їх і що вони служать йому по добрій волі. А можливо, це специфічне почуття гумору стало наслідком мук і страждань, перенесених ними в дитинстві.
Морд-Сіт безстрашно захищали Річарда, а за його наказом — і Келен. Захищали люто, немов кидаючи виклик самій смерті. Вони стверджували, що найбільше на світі бояться померти в ліжку, старими і беззубими. Річард же не один раз жартома клявся подбати про те, щоб саме така доля їх і спіткала.
Частково через глибоке співчуття до цих жінок, які пройшли жахливу по жорстокості школу в руках його попередника, Річард рідко дозволяв собі виговорювати їм за безпардонність і, як правило, залишався вище їх підколювань. Але його стриманість лише підстьобувала Морд-Сіт.
І маковий колір обличчя нинішнього Магістра Рала, викликаний висловлюванням Кари, що вона буде дивитися, як він купається, повністю видавав його виховання.
Річард нарешті впорався із собою і звів очі горі.
— І дивитися ти також не будеш. Можеш просто почекати тут.
Келен точно знала, що ось це вже навряд чи. Кара лише хіхікнула і послідувала за ними. Вона не замислюючись ігнорувала прямі накази Річарда, якщо вважала, що ці накази розходяться з її завданням оберігати його життя. Кара та інші Морд-Сіт підкорялися наказам Річарда лише тоді, коли вважали їх дійсно важливими, або якщо, на їхню думку, Річарду не загрожувала серйозна небезпека.
Не встигли вони трохи відійти, як до них приєдналася група мисливців, матеріалізувавшись з тіней і проходів біля будинку духів. Сухорляві і пропорційно складені, вони були мініатюрними. Найвищий ледве сягав зросту Келен, Річард же височів над ними подібно вежі. Голі ноги і торси мисливців покривала глина — для кращого маскування. У кожного за спиною висів лук, за поясом ніж і в руках списи.
Келен знала, що в сагайдаках у них зберігаються стріли з просоченими отрутою наконечниками. Це були люди Чандалена. У Племені Тіни тільки вони постійно носили отруєні стріли. Люди Чандалена були не тільки мисливцями, але ще й воїнами — захисниками племені.
Мисливці посміхнулися, коли Келен грюкнула кожного з них по щоці — традиційне вітання Племені Тіни, данина поваги до їх сили. Вона подякувала мисливцям на їх мові за пильну охорону, потім перевела свої слова для Кари з Річардом.
— Ти знав, що вони ховалися поблизу, охороняючи нас? — Пошепки запитала Келен Річарда, коли вони рушили в путь. Річард швидко озирнувся.
— Я бачив тільки чотирьох. Змушений визнати, що двох я прогавив.
Цих двох він ніяк і не міг бачити — вони з'явилися з-за дальньої стіни будинку духів. Келен же не помітила жодного. Вона знизала плечима, мисливці, здавалося, могли ставати невидимками за власним бажанням, хоча краще всього їм цей фокус вдавався в високих травах. Вона була глибоко вдячна всім, хто мовчазно і ненав'язливо оберігав їх з Річардом.