П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню, стр. 108

Беата вважала, що відділення виглядає непогано. Але найкраще виглядали списники, яких вона бачила в полку. Ось вони виглядали просто чудово. В мундирах списників чоловіки були просто красенями. Їй навіть снилися приємні сни про них. Жінки, однак, чомусь виглядали в тій же формі якось понуро.

Беата побачила попереду щось темне, що виділялося на тлі високої зеленої трави. Коли вони підійшли ближче, вона подумала, що це якийсь древній камінь. Перед ним, ближче до відділення на марші, стояли три приземкуватих кам'яних будиночки.

При вигляді величезної похмурої кам'яної штуковини Беату пробрало тремтіння.

Це був Доміні Діртх.

Доміні Діртх — єдина хакенська річ, якою скористалися андерці. Беата пригадала уроки, на яких дізналася, як цією зброєю хакенці знищили незчисленну кількість андерцев. Вона було воістину жахливою. Вона виглядала настільки ж стародавньою, якою і була насправді. За століття обриси згладилися від вітру, негоди й дотиків численних рук.

Тепер, коли вона в руках андерців, принаймні вона служить лише в мирних цілях.

Біля будинків капітан Тольберт наказав зупинитися. Беата бачила солдатів, що стояли на постаменті величезного кам'яного Доміні Діртх, що мав форму дзвону. У будинках теж виднілися солдати. Відділення, якому прийшло на зміну відділення Беати, прослужило тут кілька місяців.

Капітан Тольберт повернувся до відділення.

— Це казарми. Одна жіноча, друга — чоловіча. Простежте, щоб так воно і було, сержант Беата. В інших будівлях кухня, їдальня, загальна зала, майстерні і все інше. А он там, — він вказав на найдальший будинок, — склад.

Наказавши слідувати за ним, капітан рушив далі. Вони йшли двома стрункими колонами мимо Доміні Діртх. Дзвін височів над ними, сповнений похмурої загрози.

Провівши їх за Доміні Діртх, капітан зупинився і наказав стати «Вільно». Вони встали «вільно» в одну лінію.

— Це межа. Кордон Андера, — вказав капітан в далину, що здавалася безкрайньою. — Он там — степи. Там лежать країни, де живуть інші люди. Ми не даємо цим іншим прийти і захопити нашу країну.

Беату переповнювало почуття гордості. Тепер вона захищає кордони Андера. І приносить користь.

— Протягом наступних двох днів ми з черговим відділенням навчимо вас того, що вам слід знати про охорону кордону і Доміні Діртх.

Капітан пройшов вздовж строю і зупинився перед Беатою. Він з гордістю посміхнувся.

— А потім ви залишитеся під командуванням сержанта Беати. Ви будете беззаперечно підкорятися її наказам. А в її відсутність — наказам капрала Марії Фовелем. Я зберу рапорти відділення, яке забираю з собою в розташування полку, і вельми суворо обійдуся з кожним солдатом, який хоча б раз не послухався наказу свого сержанта. — Він окинув суворим поглядом стрій. — Пам'ятайте про це. Але пам'ятайте також, що сержант зобов'язаний діяти в відповідності зі своїм званням. Якщо вона цього не зробить, я чекаю від вас, що ви про це повідомите, коли я приведу чергове відділення вам на зміну. Фуражні фургони будуть приходити раз на два тижні. Так що ведіть облік продовольства і пам'ятайте, на який термін вам повинно його вистачати. Ваша найперший обов'язок — обслуговувати Доміні Діртх. Ви з ним — захист нашої улюбленої батьківщини, Андера. Стоячи на варті там, нагорі, ви зможете бачити сусідні Доміні Діртх. Вони розташовані по всій протяжності кордону. Чергові відділення змінюється не одночасно, так що у сусідів завжди можна знайти досвідчених солдатів. Сержант Беата, це буде вашим обов'язком — як тільки відділення пройде навчання і ми відбудемо, організувати охорону Доміні Діртх, а потім зустрітися з кожним з сусідніх відділень, щоб скоординувати ваші дії з охорони кордону.

— Слухаю, капітане, — козирнула Беата.

— Я пишаюся вами всіма, — посміхнувся капітан. — Всі ви — хороші андерські солдати, і я знаю, що ви виконаєте ваш обов'язок.

Позаду неї височіла моторошна хакенська зброя знищення. І ось тепер вона, Беата, буде відповідати за неї, щоб принести користь своїй країні.

Беата сковтнула грудку. Вперше в житті вона знала, що приносить користь. Мрія стала дійсністю, і це було добре.

44

Здоровенний солдатів піддав їй чоботом. Вона спробувала забратися з його дороги перш, ніж стусан досягне мети, але виявилася недостатньо спритною. Від болю вона міцно стиснула губи.

Якби тільки магія діяла, вона б йому показала, де раки зимують. Вона прикинула, чи не скористатися костуром, але, пам'ятаючи про справу, вирішила поки що правосуддя відкласти.

Побрязкуючи трьома мідяками в кружці, Аннеліна Алдуррен, колишня аббатиса сестер Світла, наймогутніша жінка Стародавнього світу протягом трьох чвертей тисячоліття, рушила просити милостиню до наступного солдатського багаття.

Як і більшість солдатів, наступна група, до якої вона наблизилася, просуваючись по табору, спочатку пожвавилася, вирішивши, що йде повія, але їх спрага жіночого товариства швиденько зів'яла, коли вона вийшла в коло світла і посміхнулася широченною беззубою посмішкою. Або видимістю такої, створеної за допомогою жирної сажі, втертої в більшість зубів.

Втім, щербатий рот виглядав цілком відповідним лахміттю, яке вона напнула поверх сукні, жахливо брудній хустці на голові — на випадки якщо хтось вирішить проігнорувати беззубу пащу — і горба. Горб був гірше всього — від того, що Енн удавала скорчену, спина прямо-таки розламувалася.

Двічі солдатня вирішувала було через брак жінок наплювати на її зовнішність. Хоча вони були досить симпатичні як для грубих громил, Енн була змушена ввічливо відхилити їх пропозицію. Відмовлятися від настільки наполегливих шанувальників було важкувато. На щастя, в плутанині табірного життя ніхто не помічав смерті солдата, що наставала внаслідок перерізаного глорла. Такого роду смерть у солдатні Імперського Ордена не викликала питань.

Енн забирала у людей життя неохоче. Але, враховуючи цілі цих солдатів і те, чому вони піддали б її, перш ніж убити, вона все ж долала це почуття.

Як і інші солдати, що сиділи навколо інших багать, вечеряючи і травлячи байки, тут теж ніхто не звернув особливої уваги на її переміщення. Більшість піднімали на неї очі, але тут же поверталися до юшки і грубого хліба, запиваючи їжу великою кількістю елю і присмачуючи непристойними історіями. Жебрачка заслуговувала лише незадоволеного хмикання.

За армією такого розміру тягнулася величезна кількість людей. Маркітанти зі своїми фургонами, які пропонували всякі дрібниці, що не надавалися Імперським Орденом. Енн бачила навіть художника, який писав портрети гордих офіцерів, проводячих історичну кампанію. Як будь-який художник, який бажає мати постійну роботу і зберегти пальці в цілості, він використовував свій талант на благо замовникам, зображуючи їх у позах переможців з мудрим поглядом і приємними посмішками. Або суворим поглядом завойовника — за бажанням.

Лоточники продавали все — від м'яса з овочами до рідкісних фруктів з дому. Енн і сама не відмовилася б від цих соковитих нагадувань про Старий світ. Процвітала торгівля амулетами удачі. Якщо солдатові не подобалася їжа, якою його забезпечував Імперський Орден, і у нього водилися грошенята, то тут йому могли приготувати практично все, що він забажає. Біля такої величезної армії, як хмари мошкари, роїлися також гравці, шулери, шахраї і жебраки.

В облаченні жебрачки Енн легко пересувалася по імперському табору в пошуках того, що їй було потрібно. Це коштувало їй лише рідкісних стусанів під зад. Однак знайти шукане в такій величезній армії було нелегко. Вона була тут вже майже тиждень. Набридло їй це до смерті, і терпіння майже вичерпалося.

Весь цей тиждень вона могла б прожити досить стерпно на те подаяння, що вдавалося назбирати, — звичайно, якщо б не мала нічого проти кишачого хробаками тухлого м'яса та гнилих овочів. Такого роду подачки вона брала з належною вдячністю, а потім викидала, колии ніхто не бачить. Це був один з жорстоких солдатських жартів — віддавати їй помиї, які інакше просто викинули б. Однак серед жебраків були й такі, хто цю капость посолив би і поперчив, а потім з'їв.