Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів, стр. 1
Террі Гудкайнд
ЧЕТВЕРТЕ ПРАВИЛО ЧАРІВНИКА,
або
ХРАМ ВІТРІВ
Переклад з російської
1
— Я його вб'ю, — вимовила Кара.
Її каблуки, як молоточки, застукали по мармуру підлоги.
М'які шкіряні чобітки, які Келен носила під довгим білим платтям сповідниці, тихо шелестіли, торкаючись холодного каменю. Їй коштувало великих зусиль зберігати спокій і не бігти слідом.
— Ні.
Кара навіть не потрудилася відповісти. Погляд її пронизливих блакитних очей був спрямований у глибину широкого коридору. На перетині його з іншим коридором стояли одягнені в шкіряні обладунки та кольчуги д'харіанські солдати, озброєні мечами і бойовими сокирами. Кожен насторожено вдивлявся в тіні біля дверей і між колон і був готовий у будь-яку хвилину оголити зброю. Вони лише на коротку мить відволіклися від своєї справи, щоб поклонитися Келен.
— Його не можна просто взяти і вбити, — пояснила Келен. — Нам потрібні відповіді.
Морд-Сіт вигнула брову над крижаним блакитним оком.
— О, я не говорила, що ми не почуємо відповідей. Перед тим як я його переконаю, він відповість тобі на всі питання, що ти захочеш поставити. — На незворушному обличчі Кари промайнула безжальна посмішка. — У цьому суть роботи Морд-Сіт — змушувати людей відповідати на питання, — Кара зробила паузу, — перед тим як вбити їх. — Келен важко зітхнула:
— Кара, це більше не твоя робота, не твоє життя. Тепер твоє завдання — захищати Річарда.
— Саме тому ти повинна мені дозволити його вбити. Ми не можемо йти на ризик, залишаючи життя цій людині.
— Ні. Спочатку потрібно з'ясувати, що відбувається, — і не таким способом, яким хочеш ти.
І так позбавлена веселощів безжальна посмішка Кари зникла.
— Як побажаєте, Мати-сповідниця.
Келен дивувалася, яким чином Кара примудрилася так швидко переодягнутися в свою уніформу. Якщо десь виникали хоча б найменші складності, там немов з повітря незмінно з'являлася Морд-Сіт, одягнена в червону шкіру. На червоному, як ці жінки любили зайвий раз підкреслити, кров не видно.
— Ти впевнена, що він сказав саме це? Такими були його слова?
— Так, Мати-сповідниця, це його слова в точності. І краще б ти дала мені його вбити перш, ніж у нього з'явиться можливість знову їх повторити.
Келен зробила вигляд, що не розчула останніх слів.
— Де Річард?
— Ти хочеш, щоб я привела Магістра Рала?
— Ні! Я просто хочу знати, де він, на випадок якщо з'являться неприємності.
— На мій погляд, неприємності вже з'явилися.
— Ти сказала, що його охороняють щонайменше дві сотні солдатів. Що може зробити одна людина проти двох сотень мечів, бойових сокир та стріл?
— Мій колишній володар, Даркен Рал, відмінно розумів, що сталь далеко не завжди здатна запобігти небезпеці. Саме тому він завжди тримав біля себе Морд-Сіт.
— Цей негідник вбивав людей, навіть не потрудившись дізнатися точно, чи становлять вони для нього загрозу! Річард зовсім інший, і я теж. Ти ж знаєш, — якщо виникне справжня небезпека, я не посоромлюся її усунути. Але чому ж він так боягузливо зіщулюється перед звичайною сталлю? І до речі, як сповідниця я навряд чи так вже беззахисна перед небезпекою, з якою не може упоратися сталь. Треба зберігати холоднокровність. Давай не будемо виносити судження, не підкріплені доказами.
— Якщо ти не вважаєш, що від нього можна чекати неприємностей, чому ж тоді мені доводиться майже бігти, щоб встигати за тобою? — Тільки зараз Келен зміркувала, що мчить по коридору на крок попереду Морд-Сіт. Вона пішла повільніше.
— Тому що мова йде про Річарда, — чомусь пошепки відповіла вона.
— Ти знервована не менше, ніж охорона, — хмикнула Кара.
— Зрозуміло, так! Але і тобі не менше, ніж мені, повинно бути ясно — якщо ця людина дійсно являє собою щось більше, ніж здається на перший погляд, то, убивши його, ми попадемо в пастку.
— Може, ти і права — але таке призначення Морд-Сіт.
— Так де ж все-таки Річард?
Кара стиснула в кулак руку в червоній рукавичці з металевими шипами. Її ейдж — на перший погляд просто червоний шкіряний стержень з палець завтовшки, а насправді — страшна зброя — звисав із зап'ястя на золотому ланцюжку. Точно такий же висів у Келен на шиї, хоча використовувати його в якості зброї вона не могла. Це був подарунок Річарда — символ болю і втрат, які їм обом довелося пережити.
— Він там, в глибині палацу, в одному з внутрішніх парків. — Кара показала пальцем через плече. — З ним Раїна і Бердіна.
Дізнавшись, що Річарда охороняють дві інші Морд-Сіт, Келен відчула себе трохи спокійніше.
— Це має відношення до сюрпризу, що він мені готує?
— Якого сюрпризу?
— Ну, тобі-то він вже напевно сказав, Кара, — посміхнулася Келен.
Кара швидко погасила промайнулі в очах вогники.
— Звичайно, казав.
— Так що ж це?
— Ще він сказав, щоб я не говорила тобі.
— Я йому не скажу, що ти мені розповіла, — знизала плечима Келен.
Кара розсміялася — але в цьому сміхові, як і в її посмішці, веселощів не було.
— У Магістра Рала є вельми своєрідний спосіб дізнаватися про все, особливо те, що від нього намагаються приховати. Келен і сама це знала.
— Так чим же він там займається? — Кара скривилася:
— Різними речами. Ти ж знаєш Магістра Рала. Він любить бувати на свіжому повітрі.
Келен глянула на неї і побачила, що обличчя Кари стало майже такого ж кольору, як її червоний одяг.
— Що ж це за справа цього разу? — Кара кашлянула.
— Він приручає бурундуків.
— Він — що? Я не розчула! — Кара нетерпляче махнула рукою.
— Стало тепло, і бурундуки прокинулися. Він їх приручає. Прикормлює. — Вона роздратовано скривилась.
Келен посміхнулася, уявивши собі, як Річард, її коханий, чоловік, який став владикою Д'хари і одержав владу майже над усіма Серединними Землями, які відтепер їдять з його рук, розважається тим, що привчає бурундуків брати корм з долоні.
— Що ж, звучить досить невинно — прикормлює бурундучків.
Вони пройшли між двома д'харіанськими стражниками. Кара знову стиснула кулаки.
— Він приручає бурундуків, — крізь зціплені зуби видавила вона, — брати корм з рук Бердіни і Раїни. А ці дві дурепи хихикають! — Пригнічено дивлячись у підлогу. — Кара сплеснула руками. — Морд-Сіт — хихикають!
Келен затиснула долонею рот, щоб не розреготатися. Кара перекинула довге світле волосся на груди і погладила їх жестом, який викликав у Келен неприємні спогади. Так відьма Шота гладила своїх змій.
— Ну, — зробила Келен спробу охолодити запал обуреної Морд-Сіт, — можливо, вони це роблять не по своїй волі. Адже вони пов'язані з Річардом узами. Можливо, він наказав їм, і вони змушені підкоритися наказу.
Кара кинула на неї недовірливий погляд. Келен знала, що кожна з трьох Морд-Сіт буде захищати Річарда до самої смерті — вони вже довели свою готовність без вагань пожертвувати життям заради нього, — і все ж Морд-Сіт, хоча і були пов'язані з ним чарівними узами, часом відмовлялися виконувати його накази, якщо вважали їх неправильними або малозначущими. Даркен Рал, колишній Владика Д'хари, батько Річарда, вбив би будь-яку з них в мить ока, лише запідозривши, що вона хоча б подумала про те, щоб не виконати його наказ, яким би безглуздим він не був. Але Річард сам дарував їм свободу і був не вправі вимагати від них сліпого послуху.
— Чим швидше ти вийдеш за Річарда — тим краще. Тоді замість того щоб привчати бурундуків їсти з рук Морд-Сіт, він сам буде їсти з твоїх.
Келен радісно засміялася, уявивши себе дружиною Річарда. Тепер вже залишилося недовго чекати.