Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз, стр. 59

— Ти повинен поховати її сам. Якщо це зробить хтось інший, тебе до кінця життя будуть мучити кошмари, породжені магією. Від них немає порятунку.

— Ти вбила її! Ти вбивця! Як ти могла це зробити? Як і раніше дивлячись на Річарда, сестра Верна прибрала ніж в складки одягу. Потім вона підійшла до нього і, взявши ніж вбитої з його рук, сховала зброю в одязі вбитої.

— Її убив ти, — прошепотіла вона.

— Кров на твоїх руках!

— Кров залишається на сокирі, але сокира не діє сам по собі.

Рука Річарда метнулася до її горла. Сестра не рушила з місця, вона просто стояла і дивилася на нього. Рука його наткнулися на невидимий бар'єр, і, як він не намагався його знищити, у нього нічого не виходило. А сестра Верна продовжувала дивитися йому в очі.

Тільки тепер Келен зрозуміла, хто такі сестри Світу. Розслабивши руку Річард перестав докладати зусилля. Він опустив руку і помітно розслабився. Обличчя його прийняло спокійний вираз. А потім його рука м'яко рушила вперед, і в наступну мить пальці зімкнулися на її горлі. В очах сестри Вірні майнув переляк, змішаний з недовірою.

— Річард, — сердито прошепотіла вона. — Забери руку.

— Як ти сама сказала, це не іграшки. Чому ти вбила її?

Раптово він відчув, що втрачає вагу. Як і раніше тримаючи сестру за горло, він повис над підлогою на висоті в кілька дюймів. Коли вона зрозуміла, що він не збирається підкорятися, в повітрі спалахнуло полум'я і охопило їх обох ревучим кільцем.

— Я сказала, прибери руку.

Здавалося, ще мить — і вогонь пожере Річарда. Не встигнувши навіть зрозуміти, що вона робить, Келен простягла руку по напрямку до сестри Світла. З пальців вирвалася блакитна блискавка і з тріском розсипалася по стінах, а Келен докладала відчайдушні зусилля, щоб утримати міць блискавок, що рвалися на свободу.

Напівтемна кімната освітилося блакитним сполохом.

— Досить! — Блакитні нитки всмоктали в себе ревуче полум'я. — На сьогодні досить вбивств! — Блискавки погасли.

У будинку духів знову запанувала тиша. Сестра Верна глянула на Келен. В очах її танцювала лють. Річард опустився на підлогу і відпустив її горло.

— Я не заподіяла йому шкоди. Я тільки хотіла його налякати і змусити слухатися. — Вона повернулася до Річарда. — Хто навчив тебе розбивати мережу?

— Ніхто. Я сам навчився. Чому ти вбила сестру Елізабет?

— Сам навчився! — Передражнила вона. — Я говорила тобі. Це не гра. Ми дотримуємося правил. — Голос її припинився. — Я знала сестру Елізабет багато років. Якщо ти коли-небудь бачив свій меч білим, то, можливо, зрозумієш, чого мені коштувало зробити те, що я зробила.

Річард нічого не казав їй щодо меча.

— І ти уявляєш, що після цього я тобі повірю?

— Твій час спливає, Річард. Після того, що я побачила сьогодні, я буду здивована, якщо біль не вб'є тебе, і дуже скоро. Не розумію, як тобі досі вдається залишатися хоча б у свідомості. Але що б не захищало тебе, цього захисту надовго не вистачить. Я розумію, що тобі огидно бачити чиюсь смерть. Повір, мені теж, але все, що робиться, робиться для тебе, для порятунку твого життя. — Вона повернулася до Келен. — Будь вкрай обачна із застосуванням сили, якою ти володієш, Мати-сповідниця.

Сумніваюся, що ти хоча б частково уявляєш собі, наскільки вона небезпечна. — Погляд її карих очей знову перемістився на Річарда. — Ти почув першу і другу підставу і відкинув їх. Я ще повернуся. — Вона нахилилася до нього. — У тебе залишилася остання можливість. Якщо ти відмовишся від нашої допомоги в третій раз, ти помреш. Подумай про це гарненько, Річард.

Як тільки двері за сестрою Вірною закрилися, Річард схилився над тілом убитої.

— Вона намагалася щось зробити зі мною. Магією. Я відчув її.

— І на що це було схоже? Річард невпевнено похитав головою.

— Коли вони з'явилися тут у перший раз, я відчув, ніби щось підштовхує мене погодитися, але ошийник так мене налякав, що я не звернув на це уваги. Але на цей раз підштовхування було набагато сильніше. Це була магія. Магія примушувала мене сказати «так», прийняти пропозицію сестер. Але тільки я подумав про нашийник, як цей вплив припинився, і я зміг сказати сестрам «ні». — Він подивився на Келен. — Може, ти поясниш мені, що це було? Що вона таке робила і що означає цей вогонь і все інше?

Руки Келен як і раніше були оповиті голубим сяйвом.

— Так. Ці сестри — чаклунки. Річард піднявся на ноги:

— Чаклунки? — Він подивився їй в очі. — А чому вони вбивають себе, якщо я кажу «ні»?

— Я думаю, для того, щоб передати свою силу наступній сестрі. А та, ставши сильнішою, пробує знову.

Річард глянув на тіло вбитої.

— Невже я їм так потрібен, що заради того, щоб заволодіти мною, вони готові розлучитися з життям?

— Може, вони говорять правду і справді бажають тобі допомогти?

Він кинув на неї косий погляд.

— Для того, щоб зберегти життя чужій людині, вони готові віддати своє? Хіба це розумно?

— Не знаю я, Річард. Але мене турбують твої головні болі. Я боюся, що сестри мають рацію, і в тебе залишається мало часу, поки ці болі не вб'ють тебе.

Я боюся, що ти більше не зможеш з ними справитися. — Голос її затремтів.

— Я не хочу тебе втратити.

Річард обійняв її.

— Все буде добре. Я її поховаю. Через кілька годин почнеться рада.

А завтра ми вже будемо в Ейдіндрілі, а там мені нічого не загрожує. Зедд що-небудь придумає.

Келен мовчки уткнулась йому в плече.

16

Вісім оголених чоловіків і Келен, теж оголена, сиділи на підлозі, утворюючи кільце. Річард сидів ліворуч від Келен, і його тіло, як і у всіх інших, все було вкрите чорною і білою глиною, крім невеликого кружка на грудях.

У тьмяному світлі вогнища Келен бачила химерні візерунки у нього на обличчі: така маска була у кожного і призначалася для того, щоб духи предків могли їх побачити. Келен подумала, що вона представляється Річарду дикункою, так само, як і він їй. Від їдкого диму в неї засвербів ніс. Келен не сумнівалася, що старші відчувають те ж саме, але ніхто з них не поворухнувся: вони відчужено дивилися прямо перед собою і бурмотіли заклинання і молитви, звернені до духів.

Раптово самі собою зачинилися двері, і Келен здригнулася від несподіванки.

Птахолов підняв голову і втупився в простір відсутнім поглядом.

— З цієї миті і до закінчення ради ніхто не зможе ні ввійти, ні вийти. Двері замкнули духи.

Згадавши слова Річарда про те, що рада може виявитися пасткою, Келен міцніше стиснула пальці Річарда і відчула у відповідь його потиск. «Принаймні, — подумала вона, — ми разом». Вона сподівалася, що зуміє захистити його. Сподівалася, що зможе у разі потреби знову закликати блискавку.

Птахолов вийняв з плетеної корзини жабу і передав кошик наступному старійшині. Келен дивилася на черепи, які стояли в центрі кола, а старійшини, передаючи один одному корзину, діставали звідти жаб і приймалася терти ними чисте місце у себе на грудях. При цьому вони закидали голову і бурмотіли якісь слова. Савідлін, не дивлячись, простягнув кошик Келен.

Заплющивши очі, Келен сунула руку в кошик і дістала звідти слизьку і брикаючу священну жабу, шкіра її була холодною і вологою. Намагаючись не видати своєї відрази, Келен потерла жабою вільний від фарби кружок у себе на грудях і, подумки скувавши свою силу, щоб, перебуваючи в трансі, ненароком не вивільнити її, передала кошик Річарду.

По шкірі пробігло неприємне поколювання. Келен випустила жабу і знову взяла Річарда за руку. Стіни потемніли, немов оповиті туманом, і раптом захиталися. Келен спробувала повернути собі ясність зору, але у неї нічого не вийшло. Раптово кімната стала збільшуватися в розмірах; стіни немов розсунулися, а в наступну мить зникли зовсім. Келен здавалося, що вона повільно крутиться навколо черепів, як в хороводі.

Навколишній світ поступово змінювався. Десь серед черепів зародився тоненький промінчик і, легко торкнувшись очей сповідниці, став єдиним джерелом світла у всьому Всесвіті. Звуки зникли — залишився тільки далекий гуркіт барабанів, якому вторило завивання Болденів, та монотонний наспів старійшин. Повітря, здавалося, теж перестало існувати, перетворившись на дим, що до відказу наповнив легені. Чарівний світ розгорявся все яскравіше і яскравіше, а потім в ньому заковзали якісь тіні.