Гаррі Поттер і в'язень Азкабану, стр. 18

Наступного ранку Том привітав Гаррі звичною беззубою усмішкою та чашкою чаю. Гаррі саме одягнувся й заходився переконувати невдоволену Гедвіґу залізти в клітку, коли в кімнату, натягаючи светра, увірвався Рон.

— Швидше б уже на поїзд! — роздратовано мовив він. — Принаймні у Гоґвортсі я зможу здихатися Персі. Тепер він причепився, ніби я розлив чай на фото Пенелопи Клірвотер. Це та його подружка , — скривився Рон, — ти її знаєш. Тільки вона сховалася за рамку, бо її ніс — весь у чайних плямах...

— Я мушу тобі щось сказати, — почав Гаррі, але тут увірвалися Фред і Джордж і голосно поздоровили Рона з тим, що він знову добряче дістав Персі.

Усі разом спустилися на сніданок. Містер Візлі, наморщивши лоба, читав першу сторінку "Щоденного віщуна", а місіс Візлі розповідала Джіні й Герміоні про любовне зілля, яке вона варила ще в юності. Усі троє весело хихотіли.

— То що ти хотів сказати? — запитав Рон, коли вони з Гаррі сіли за стіл.

— Пізніше, — буркнув Гаррі, бо якраз прибіг Персі.

Гаррі так і не мав нагоди поговорити з Роном чи Герміоною. Усі були заклопотані від'їздом: тягнули вузенькими сходами "Дірявого Казана" свої важезні валізи й складали їх біля дверей обабіч совиних кліток. Поруч з цією горою стояв невеличкий плетений кошик, з якого лунало гучне попирхування.

— Потерпи, Криволапику, — ласкаво вуркотіла до кошика Герміона, — в поїзді я тебе випущу.

— Ні! Ти що?! — вигукнув Рон. — А мій Скеберс?

Він показав собі на груди, де в кишені згорнувся калачиком Скеберс.

У дверях з'явилася голова містера Візлі, котрий зустрічав на вулиці міністерські машини.

— Приїхали, — повідомив він. — Давай, Гаррі.

Містер Візлі повів його до першої з двох старомодних темно-зелених машин, водіями яких були непомітні чарівники в костюмах зі смарагдового оксамиту.

— Сідай, Гаррі, — промовив містер Візлі і пильно оглянув заповнену людьми вуличку.

Гаррі вмостився на задньому сидінні, невдовзі до нього приєдналися Рон, Герміона, і, на превеликий Ронів жаль, Персі.

Порівняно з Гарріною мандрівкою на "Лицарському автобусі", поїздка до Кінґс-Кросу була абсолютно одноманітна. Машини з Міністерства магії майже не відрізнялися від маґлівських, хоч і прослизали крізь такі вузенькі шпарки, куди зроду не протиснеться нова машина дядька Вернона. Вони приїхали на вокзал за двадцять хвилин до відправлення. Міністерські водії знайшли візочки, вивантажили валізи, розшаркалися з містером Візлі і поїхали, невідомо як проскочивши в самий початок довжелезної черги перед світлофором.

Містер Візлі ні на крок не відходив від Гаррі.

— Гаразд, — сказав він, роззирнувшись довкола. — Розіб'ємося на пари, бо нас трохи забагато. Ми з Гаррі йдемо перші.

Містер Візлі рушив до перегородки між дев'ятою і десятою платформами, штовхаючи Гаррін візочок і не зводячи очей з поїзда "Міжмісто-125". що саме прибув на дев'яту платформу. Він багатозначно глянув на Гаррі, а тоді мовби між іншим притулився до перегородки.

Гаррі зробив так само.

Мить — і вони провалилися крізь металеву перегородку просто на платформу номер дев'ять і три чверті. Яскраво-червоний "Гоґвортський експрес" попахкував димом над платформою, заповненою дітьми та чаклунами, які їх проводжали.

За спиною в Гаррі виринули Персі та Джіні. Вони були захекані: мабуть, долали бар'єр з розгону.

— О, Пенелопа вже тут! — вигукнув Персі. Він почервонів, пригладив волосся і попрямував до дівчини з довгими кучерями, випинаючи груди, щоб вона неодмінно помітила його блискучий значок.

Джіні з Гаррі не витримали, і, відвернувшись, обоє пирснули сміхом. Незабаром підійшла й решта. Усі вони з Гаррі й містером Візлі на чолі пішли уздовж заповнених купе до вагона, котрий здавався порожнім. Затягли валізи, поставили Гедвіґу й Криволапика на поличку для багажу і вийшли попрощатися з містером і місіс Візлі.

Місіс Візлі розцілувала своїх дітей, Герміону, і насамкінець міцно притулила до себе Гаррі. Йому було трохи ніяково, але дуже приємно.

— Бережи себе, Гаррі, обіцяєш? — сказала вона, а її очі якось дивно заблищали. Тоді вона відкрила свою величезну торбину зі словами:

— Я вам зробила сандвічі. Тримай, Роне... ні, це не яловичина... Фреде? Де Фред? Ось, бери, любий...

— Гаррі! — шепнув містер Візлі, — підійди-но сюди на хвильку.

Вони відійшли за якусь колону, залишивши всіх з місіс Візлі.

— Перед від'їздом я мушу тобі щось сказати, — хвилюючись, промовив містер Візлі.

— Не турбуйтеся, містере Візлі, я все знаю.

— Знаєш? Звідки ти знаєш?

— Я... е-е... я чув учора вашу розмову з місіс Візлі. Випадково. — І поспіхом додав: — Вибачте, будь ласка...

— Не думав, що ти про це дізнаєшся таким ось чином, — розхвилювався містер Візлі.

— Але ж чесно — все нормально. І ви не порушили даного Фаджеві слова, і я вже все знаю.

— Гаррі, тобі, мабуть, дуже страшно...

— Ні, — щиро зізнався Гаррі. — Справді , — додав він, бо містер Візлі глянув на нього дещо недовірливо. — Я не роблю з себе героя, але ж серйозно — хіба Сіріус Блек може бути гірший за Волдеморта?

Почувши це ім'я, містер Візлі здригнувся, але знову опанував себе.

— Гаррі, я не сумніваюся, що ти значно відважніший, ніж припускає Фадж, і я дуже радий, що ти не злякався, але...

— Артуре! — гукнула місіс Візлі, яка проводжала всіх у вагони. — Що ти там робиш? Поїзд ось-ось від'їде!

— Уже йдемо, Молі! — гукнув містер Візлі, а сам поспіхом прошепотів до Гаррі:

— Пообіцяй мені...

— ...бути чемним і не виходити з замку? — понуро запитав Гаррі.

— Не зовсім, — сказав містер Візлі серйознішим, ніж будь-коли голосом. — Гаррі, поклянися мені, що не станеш розшукувати Блека.

— Що?! — сторопіло мовив Гаррі.

Пролунав довгий гудок. Кондуктори почали зачиняти двері вагонів.

— Пообіцяй мені, Гаррі, — скоромовкою заговорив містер Візлі, — що б там не сталося...

— Але навіщо я мав би шукати того, хто хоче мене вбити? — нічого не розумів Гаррі.

— Поклянися — що б ти не почув...

— Артуре, швидко! — закричала місіс Візлі.