Гаррі Поттер і орден Фенікса, стр. 27

— РОЗДІЛ ШОСТИЙ —

Шляхетний і давній рід Блеків

Місіс Візлі похмуро супроводжувала їх нагору.

— Негайно лягайте спати, і жодних балачок, — звеліла вона, коли всі піднялися на другий поверх, — завтра буде багато роботи. Сподіваюся, Джіні вже спить, — звернулася вона до Герміони, — тож прошу її не будити.

— Ага, спить, якраз, — сказав Фред упівголоса, коли Герміона попрощалася з ними, і вони піднялися поверхом вище. — Якщо Джіні не чекає на Герміону, щоб та їй переповіла всю нашу розмову, то я флоберв'як...

— Роне, Гаррі, — показала місіс Візлі на двері їхньої спальні. — Лягайте спати.

— На добраніч, — попрощалися Гаррі й Рон з близнюками.

— Спіть міцненько, — підморгнув їм Фред.

Місіс Візлі затраснула за Гаррі дверима. Кімната була ще вологіша й похмуріша, ніж здалася на перший погляд. Порожня картина на стіні дихала повільно й глибоко, так, наче то спав її невидимий персонаж. Гаррі вбрався в піжаму, зняв окуляри і заліз у холодну постіль, а Рон тим часом кинув на шафу совлодощів, щоб заспокоїти Гедвіґу й Левконію, які тупцяли й тривожно шурхотіли крильми.

— Не можна випускати їх на полювання щоночі, — пояснив Рон, одягаючи свою темно-бордову піжаму. — Дамблдор не хоче, щоб над майданом кружляло забагато сов, бо це викличе підозру. А, так... я геть забув...

Він підійшов до дверей і замкнув їх на засув.

— Навіщо?

— Крічер, — пояснив Рон, вимикаючи світло. — Коли я ночував тут уперше, він припхався сюди о третій ночі. Повір, не надто приємно прокинутися й побачити, як він шастає по кімнаті. Та й узагалі... — Рон заліз у ліжко, вмостився під ковдрою, а тоді повернувся в темряві до Гаррі. Гаррі бачив його силует під місячним світлом, що просочувалося крізь брудне вікно, — то що ти думаєш ? Гаррі не мусив уточнювати, що мав на увазі Рон.

— Не так багато нам розповіли такого, про що ми й самі не здогадувалися, — відповів Гаррі, згадуючи розмову. — Тобто, по суті, нам лише сказали, що Орден намагається не давати людям приєднуватися до Вол...

Гаррі почув, як Ронові перехопило подих.

— деморта , — рішуче закінчив Гаррі. — Коли ти вже почнеш називати його на ім'я? Сіріус з Люпином називають.

Рон зігнорував зауваження.

— Твоя правда, — сказав він, — ми майже все знали завдяки видовженим вухам. Окрім, хіба... Лясь.

— ОЙ!

— Тихо, Роне, бо зараз прибіжить мама.

— Ви явилися мені прямо на коліна!

— Бо це ж у темряві.

Гаррі бачив розмиті силуети Фреда і Джорджа, що зістрибнули з Ронового ліжка. Зарипіли пружини, і Гаррін матрац опустився на кілька сантиметрів, коли у нього в ногах умостився Джордж.

— То як, уже розкусив? — нетерпляче поцікавився Джордж.

— Ти про ту зброю, що згадував Сіріус?

— Проговорився, — задоволено уточнив Фред, сідаючи біля Рона. — Про це ми на старих "вухах" нічого не чули, правда?

— Що ж воно таке? — спитав Гаррі.

— Та що завгодно, — відповів Фред.

— Але ж нема нічого гіршого, ніж закляття "Авада Кедавра", — здивувався Рон. — Що може бути гірше за смерть?

— Можливо, те, що вбиває водночас цілу купу людей? — припустив Джордж.

— Або якийсь дуже болючий спосіб убивства? — перелякано додав Рон.

— Для цього існує закляття "Круціатус", — заперечив Гаррі, — навіщо йому ще якийсь болючий засіб?

Запала мовчанка. Гаррі знав, що всі, як і він сам, намагаються уявити, які саме жахіття могла б чинити ця зброя.

— А кому, на вашу думку, вона належить зараз? — запитав Джордж.

— Сподіваюся, комусь із наших, — нервово припустив Рон. — Якщо так, то її, мабуть, зберігає Дамблдор, — додав Фред.

— Де? — підхопив думку Рон. — У Гоґвортсі?

— Напевно, що так! — вигукнув Джордж. — Там він ховав і Філософський камінь.

— Але зброя, мабуть, значно більша за камінь! — засумнівався Рон.

— Не обов'язково, — знизав плечима Фред.

— Так, розмір — це ще не ознака могутності, — погодився Джордж. — Погляньте на Джіні.

— Тобто? — здивувався Гаррі.

— Ти ще ніколи не потрапляв під дію її закляття "Кажанячі шмарки"?

— Цс-с! — підвівся з ліжка Фред. — Слухайте! Вони принишкли. Сходами наближалися кроки.

— Мама, — прошепотів Джордж, миттєво пролунало гучне "лясь", і Гаррі відчув, як його ліжко позбулося зайвої ваги. За кілька секунд за дверима зарипіла підлога. Місіс Візлі прислухалася, чи вони, бува, не розмовляють.

Гедвіґа і Левконія меланхолійно ухнули. Знову рипнула підлога — то місіс Візлі пішла нагору перевіряти Фреда й Джорджа.

— Знаєш, вона нам зовсім не довіряє, — засмутився Рон. Гаррі був упевнений, що не зможе заснути після такого насиченого подіями вечора. Він гадав, що пролежить не одну годину, обмірковуючи все. Хотів знову заговорити з Роном, але місіс Візлі вже спускалася сходами, а щойно вона пішла, як він виразно почув інші кроки — хтось піднімався нагору... і взагалі, за дверима м'яко тупотіли то вгору, то вниз якісь багатоногі істоти, а Геґрід, учитель догляду за магічними істотами, промовляв: " Гаррі , які вони файні , га ? Сего року ми будемо вивчати зброю ..." — і Гаррі побачив, що у створінь замість голів гармати, і вони ціляться в нього... він ухилився...

І тут Гаррі усвідомив, що скрутився в клубок під ковдрою, а Джордж щось кричить на всю кімнату.

— Мама каже, щоб ви вставали, сніданок уже чекає, а потім треба йти до вітальні, там набагато більше доксь, ніж вона припускала, а ще вона знайшла під диваном гніздо з мертвими пухканцями.

За півгодини Гаррі з Роном, швиденько вдягнувшись і поснідавши, зайшли до вітальні, розташованої на другому поверсі довгої кімнати з високою стелею, оливково-зелені стіни якої були завішені брудними гобеленами. Коли чиясь нога ступала на килим, з нього здіймалася хмара пилюки, а довгі оксамитові портьєри кольору зеленого лишайнику гули, наче там роїлися невидимі бджоли. Саме біля них зібралися місіс Візлі, Герміона, Джіні, Фред і Джордж. їхні носи й роти були прикриті ганчірками, що надавало їм доволі чудного вигляду. У кожного була велика пляшка чорної рідини з розпилювачем на шийці.

— Прикрийте обличчя і беріть обприскувачі, — звеліла місіс Візлі, коли побачила Гаррі й Рона, і показала на дві пляшки з чорною рідиною, що стояли на високому тонконогому столику. — Це доксид. Я ще ніколи не бачила такої навали доксь... і що робив той ельф-домовик ці десять років...