Гаррі Поттер і орден Фенікса, стр. 219

Довкола них раптом виринули чорні постаті, перекриваючи їм шлях. Крізь прорізи у їхніх масках світилися очі, з десяток чарівних паличок націлилися сяючими кінчиками просто в серця друзям. Джіні зойкнула з жаху.

— Мені, Поттере, — ліниво повторив Луціус Мелфой, простягаючи руку долонею вгору.

У Гаррі в грудях усе обірвалося. Вони потрапили в пастку, і їх було вдвоє менше.

— Мені, — знову повторив Мелфой.

— Де Сіріус? — запитав Гаррі.

Кілька смертежерів зареготали. Темна постать ліворуч від Гаррі переможно промовила хрипким жіночим голосом:

— Темний Лорд завжди все знає!

— Завжди, — м'яко повторив Мелфой. — Давай сюди пророцтво, Поттере.

— Я хочу знати, де Сіріус!

— Я хочу знати, де Сіріус! — перекривила його та жінка.

Зграя смертежерів підступила ближче й зупинилася зовсім поруч з Гаррі та його друзями. Світло чарівних паличок сліпило хлопцеві очі.

— Ви напали на нього! — вигукнув Гаррі, намагаючись не зважати на паніку, яка його охоплювала, на жах, з яким він боровся, відколи вони зайшли в дев'яносто сьомий ряд. — Він тут. Я знаю.

— Дитинка плокинулася від стлаху й подумала, со її сон був плавдивий, — бридко закривлялася й засюсюкала жінка. Гаррі відчув, як у нього за спиною заворушився Рон.

— Нічого не роби, — пробурмотів Гаррі. — Ще рано... Жінка, що з нього глузувала, пронизливо розреготалася.

— Ви його чули? Ви його чули? Дає вказівки дітлахам, ніби думає з нами битися!

— О, Белатрисо, ти ще не знаєш Поттера, — спокійно озвався Мелфой. — Він має велику слабкість до героїзму. Темний Лорд прекрасно це збагнув. Віддай мені пророцтво, Поттере.

— Я знаю, що Сіріус тут, — повторив Гаррі, хоч паніка і тискала йому груди, і він не міг нормально дихати. — Я знаю, що ви на нього напали!

Це викликало новий вибух реготу смертежерів, але жінка сміялася найголосніше.

— Пора б уже зрозуміти різницю між снами й життям, Поттере, — озвався Мелфой. — Віддай мені пророцтво, або ми пустимо в діло чарівні палички.

— То використовуйте, — огризнувся Гаррі й підняв свою чарівну паличку на рівень грудей. Миттєво довкола нього піднялося ще п'ять чарівних паличок — Ронова, Герміонина, Невілова, палички Джіні й Луни. Гаррі ще дужче стисло в грудях. Якщо Сіріуса й справді тут нема, то його друзі загинуть даремно...

Але смертежери не ворухнулися.

— Передай сюди пророцтво — й ніхто не постраждає, — холодно звелів Мелфой.

Тепер уже Гаррі засміявся.

— Аякже! — глузливо мовив він. — Я віддам вам це... пророцтво, так? І ви отак просто відпустите нас додому? І все?

Не встиг він договорити, як смертежерка вигукнула:

— Акціо пророц...

Та Гаррі був до цього готовий. Вигукнув "Протеґо!", перш ніж та закінчила своє закляття, і хоч куля почала вислизати з його пальців, зумів її втримати.

— О, він уміє гратися, наш хлопчик-горобчик Поттер, — блиснула жінка божевільними очима крізь щілини маски. — Дуже добре, тоді...

— НЕ СМІЙ! Я Ж ТОБІ КАЗАВ! — загорлав на неї Луціус Мелфой. — Якщо ти розіб'єш!..

Гаррі гарячково міркував. Смертежерам була потрібна ця запорошена кулька зі скловолокна. Його ж вона нітрохи не цікавила. Він хотів єдиного — щоб усі залишилися живі, щоб ніхто з друзів не заплатив жахливу ціну за його тупість...

Жінка вийшла зі зграї смертежерів і відкинула з обличчя каптур. Азкабан виснажив Белатрису Лестранж, зробив її лице худющим і кістлявим, мов череп, але очі її світилися гарячковим, фанатичним блиском.

— Тебе треба переконувати ще? — запитала вона, швидко дихаючи. — Дуже добре... візьміть оту найменшу, — наказала вона найближчим від неї смертежерам. — Нехай дивиться, як ми будемо мучити дівчинку. Я сама нею займуся.

Гаррі відчув, як друзі заступили собою Джіні. Він теж зробив крок убік, щоб закрити її спиною. Пророцтво притис до грудей.

— Якщо нападете на нас, то розіб'єте цю штуку, — застеріг він Белатрису. — Не думаю, що ваш шеф дуже зрадіє, якщо ви повернетеся без неї.

Белатриса не ворухнулася. Тільки дивилася на нього, облизуючи язиком тонкі губи.

— До речі, — вів далі Гаррі, — про яке пророцтво йдеться?

Не знав, що робити, тому й спитав. Невілова рука, що торкалася його, тремтіла. Відчував на потилиці ще чиєсь швидке дихання. Сподівався, що друзі міркують, як вибратися з халепи, бо його голова була порожня.

— Про яке пророцтво? — перепитала Белатриса, і на її обличчі зів'яла посмішка. — Гаррі Поттер, ти що, смієшся?

— Ні, не сміюся, — заперечив Гаррі, поглядаючи то на одного смертежера, то на другого, шукаючи найслабшу ланку, проміжок, у який можна було б прослизнути. — Навіщо воно Волдемортові?

Кілька смертежерів засичали.

— Ти смієш вимовляти його ім'я? — прошепотіла Белатриса.

— Так, — відповів Гаррі, міцно стискаючи в руці скляну кулю в очікуванні нових спроб вирвати її чарами. — Я легко вимовляю ім'я Вол...

— Стули пельку! — крикнула Белатриса. — Як ти смієш вимовляти це ім'я нечистими вустами, як ти смієш оскверняти його своїм язиком покруча, як смієш...

— А ви не знаєте, що він теж покруч? — відчайдушно урвав її Гаррі. Герміона аж застогнала в нього над вухом. — Ваш Волдеморт. Його мати була чаклунка, але тато — маґл... чи, може, він вам казав, що чистокровний?

— ЗАКЛЯК...

— НІ!

З чарівної палички Белатриси Лестранж вирвався червоний струмінь, але Мелфой одразу відхилив його вбік. Закляття влучило в полицю за півметра від Гаррі й розбило кілька скляних куль.

Дві перламутрово-білі, мов привиди, і плинні, наче дим, постаті здійнялися з розбитого скла, розкиданого по підлозі, й заговорили. Їхні голоси перепліталися між собою, тож можна було розібрати лише уривки, та й ті заглушували крики Мелфоя та Белатриси.

— ...сонцестояння матиме новий... — промовив образ старого бородатого чоловіка.

— НЕ НАПАДАЙ! НАМ ЦЕ ПРОРОЦТВО ПОТРІБНЕ!

— Він посмів... як він сміє... — незв'язно верещала Белатриса, — стоїть тут... брудний покруч...

— ЗАЧЕКАЙ, ПОКИ ЗДОБУДЕМО ПРОРОЦТВО! — горлав Мелфой.

— ...і потім ніхто не прийде... — виголосила примара молодої жінки.