Гаррі Поттер і орден Фенікса, стр. 175

Ці оголошення за ніч з'явилися по всій школі, але з них важко було зрозуміти, яким чином усі до одного в замку довідалися, що Дамблдор зник, подолавши двох аврорів, Верховного інквізитора, міністра магії та його молодшого помічника. Куди б Гаррі не пішов, скрізь у замку говорили тільки про Дамблдорову втечу, і хоч деякі подробиці були явно перебільшені (Гаррі підслухав, як одна другокласниця переконувала подругу, що Фадж зараз лежить у лікарні Святого Мунґо з гарбузом замість голови), було просто дивовижно, якою точною була решта інформації. Скажімо, всі знали, що Гаррі з Марієттою єдині з учнів стали свідками сцени в Дамблдоровім кабінеті, а беручи до уваги, що Марієтта лежала в шкільній лікарні, Гаррі просто замучили проханнями переказати, як усе було насправді.

— Дамблдор скоро повернеться, — впевнено заявив Ерні Макмілан після того як дорогою з гербалогії уважно вислухав розповідь Гаррі. — Вони нічого не змогли з ним зробити, ще коли ми були в другому класі, то й зараз нічого в них не вийде. Мені казав Гладкий Чернець... — Ерні змовницьки притишив голос, а Гаррі, Рон і Герміона підсунулися до нього ближче, — ...що Амбридж намагалася вчора ще раз зайти в Дамблдорів кабінет після того як вони обшукали увесь замок і всю шкільну територію, але ніде його не знайшли. Проте не змогла пройти повз гаргуйля. Директорів кабінет не хоче її до себе впускати. — Ерні глузливо всміхнувся. — Вона трохи не луснула зі злості.

— Уявляю, як вона вже налаштувалася перебратися в кабінет директора, — зловтішно сказала Герміона, коли вони піднімалися кам'яними сходами до вестибюлю. — Розмріялася попихати іншими вчителями, самовпевнена дурепа, що рветься до влади, скажена стара...

— Ну-ну, цікаво, Ґрейнджер, як ти, тіпа, закінчиш це речення?

З-за дверей вигулькнув Драко Мелфой у супроводі Креба та Ґойла. Його бліде загострене обличчя аж палало злобою.

— Карочє, мабуть, доведеться зняти кілька очок з Ґрифіндору й Гафелпафу, — ліниво протяг він.

— Мелфою, тільки вчителі мають право знімати очки з гуртожитків, — заперечив йому Ерні.

— Ми теж старости, ти не забув? — огризнувся Рон.

— Я знаю, королю Візлику, що, тіла, старости не можуть знімати очки, — глузливо вишкірився Мелфой. Креб із Ґойлом загиготіли. — А от члени інквізиторського загону..

— Що? — перепитала Герміона.

— Інквізиторського загону, Ґрейнджер, — повторив Мелфой, показуючи на крихітну срібну літеру "І", пришпилену до його мантії під значком старости. — Карочє, це група добірних учнів, які підтримують Міністерство магії. Нас вибрала особисто професорка Амбридж. Так от, члени інквізиторського загону наділені конкретними повноваженнями знімати очки... отож Ґрейнджер, я знімаю з тебе п'ять очок за грубість на адресу нашої нової директорки. А з тебе, Макмілан, п'ять очок за те, що ти, тіпа, мені суперечив. З тебе, Поттер, теж п'ять очок, бо я від тебе не кайфую. Візлі, в тебе не заправлена сорочка, за це знімаю ще п'ять очок. Ой, мало не забув, Ґрейнджер, ти ж бруднокровка, карочє, з тебе ще десять очок.

Рон витяг чарівну паличку, але Герміона відштовхнула її вбік, зашепотівши: "Ні!"

— Розумний хід, Ґрейнджер, — гигикнув Мелфой. — Нова директорка, нові часи... карочє, будь чемний, Потіку... і ти, королю Візлику..

Регочучи, Мелфой, Креб і Ґойл покрокували далі.

— Він блефував, — пробелькотів ошелешений Ерні. — Не може бути, щоб йому дозволили знімати очки... це ж якась нісенітниця... суперечить самій посаді старости.

Але Гаррі, Рон і Герміона мимоволі озирнулися на величезні пісочні годинники, що стояли в нішах уздовж стіни й показували очки, набрані гуртожитками. Зранку Ґрифіндор і Рейвенклов були попереду, маючи майже однакову кількість очок. Але прямо на очах у друзів коштовні камінчики, що були замість піску, підскочили вгору, а рівень у нижніх клепсидрах знизився. Нічого не змінилося лише в заповненому смарагдами слизеринському годиннику.

— Бачили? — пролунав Фредів голос.

Фред з Джорджем зійшли мармуровими сходами й приєдналися до Гаррі, Рона, Герміони й Ерні, що стояли перед годинниками.

— Мелфой щойно зняв з усіх нас майже п'ятдесят очок, — розлючено повідомив Гаррі, дивлячись, яку ґрифіндорському годиннику ще кілька камінців підлетіло вгору.

— Монтеґю на перерві теж хотів нас дістати, — сказав Джордж.

— Як то "хотів"? — швидко перепитав Рон.

— Він так і не зумів нічого сказати, — пояснив Фред, — бо ми його запхнули сторч головою в щезальну шафу на другому поверсі.

Герміона отетеріла.

— Вам за це загрожують страшенні неприємності!

— Не раніше, ніж Монтеґю знову тут з'явиться, а це може статися аж за кілька тижнів, бо я не знаю, куди ми його відіслали, — незворушно відповів Фред. — Окрім того... ми все одно вирішили не зважати на різні там неприємності.

— А що, раніше зважали? — іронічно спитала Герміона.

— А ти як думала? — відповів Джордж. — Нас же зі школи не вигнали.

— Ми завжди вчасно зупинялися, — пояснив Фред.

— Хіба що іноді на якусь мить пізніше, — уточнив Джордж.

— Але великої шкоди ніколи не робили, — додав Фред.

— А тепер? — нерішуче поцікавився Рон.

— Ну, тепер... — почав Джордж.

— ...коли немає Дамблдора... — підхопив Фред. — ...думаємо, що трохи шкоди... — продовжив Джордж. — ...наша дорогенька нова директорка заслуговує, — закінчив Фред.

— Не смійте! — прошепотіла Герміона. — Нічого не робіть! Вона буде рада вас вигнати!

— Герміоно, ти нас не зрозуміла, — усміхнувся їй Фред. — Ми ж і не хочемо тут більше лишатися. І секунди тут би не стирчали, якби не вирішили спочатку зробити Дамблдорові невеличку послугу. До речі, — він глянув на годинник, — зараз має початися перша дія. Я на вашому місці пішов би до Великої зали обідати, і тоді вчителі знатимуть, що ви до цього непричетні.