Гаррі Поттер і келих вогню, стр. 45

Диліжанси вкотилися у ворота з крилатими вепрами обабіч і рушили по широкій під'їзній дорозі, небезпечно хитаючись від поривів штормового вітру. Притулившись до вікна, Гаррі бачив, як наближається Гоґвортс, безліч освітлених вікон якого мерехтіли й поблимували за густою завісою дощу. Коли їхній диліжанс зупинився перед величезними дубовими дверима, до яких вели кам'яні сходи, небо прорізала блискавка. Учні з перших диліжансів уже бігли сходами до замку. Гаррі, Рон, Герміона й Невіл зіскочили з диліжанса й теж помчали вгору по східцях. Голови підняли аж тоді, як опинилися у схожому на печеру й освітленому смолоскипами парадному вестибюлі з розкішними мармуровими сходами.

— Ну й періщить! — зітхнув Рон, трусячи головою і розбризкуючи скрізь воду, — якщо злива не вщухне, то озеро вийде з берегів. Я мокрий як хлющ... ОЙ!

Зненацька зі стелі на Ронову голову впала і луснула велика червона повітряна кулька з водою. Мокрий з голови до ніг Рон заточився на Гаррі — і в цю мить упала друга водяна бомба. Ледь не зачепивши Герміону, вона вибухла в Гаррі під ногами, заливши холоднючою водою його кросівки й шкарпетки. Учні заверещали й заштовхалися, намагаючись утекти з лінії обстрілу. Гаррі глянув угору й побачив завислого над ними Півза Полтерґейста, маленького чоловічка в капелюсі з дзвіночками та в оранжевім "метелику". Його широке зловтішне обличчя скривилося в гримасі зосередженості, адже він цілився в наступну жертву.

— ПІВЗЕ! — пролунав сердитий голос. — Півзе, спускайся! НЕГАЙНО!

З Великої зали вибігла професорка Макґонеґел, заступниця директора й вихователька ґрифіндорців. Вона послизнулася на мокрій підлозі й ухопила за шию Герміону, щоб не впасти. — Ой... вибач, міс Ґрейнджер.

— Нічого, пані професорко! — простогнала Герміона, розтираючи собі горло.

— Півзе, НЕГАЙНО спускайся! — гримнула професорка Макґонеґел, поправляючи свого гостроверхого капелюха й зиркаючи вгору крізь квадратні окуляри.

— Та я ж нічого не роблю! — захихотів Півз, жбурляючи водяну бомбу на дівчат-п'ятикласниць, які заверещали й кинулися до Великої зали. — Вони й так мокрі, правда ж? Задрипанки малі! Ой-ой-ой-ой-ой! — І він скерував наступну бомбу на гурт щойно прибулих другокласників.

— Я покличу директора! — крикнула професорка Макґонеґел. — Попереджаю тебе, Півзе...

Півз висолопив язика, жбурнув на дітей решту водяних бомб і шугонув угору понад мармуровими сходами, регочучи мов божевільний.

— Можете йти! — різко кинула професорка Макґонеґел забризканим водою учням. — До Великої зали, швидко!

Послизаючись і ковзаючи, Гаррі, Рон та Герміона рушили через вестибюль до подвійних дверей праворуч. Рон розлючено бурмотів собі щось під ніс, відкидаючи з лоба мокре волосся.

Велика зала була, як і завжди, розкішно прикрашена до першого шкільного бенкету. Золоті тарілки й келихи виблискували в сяйві сотень свічок, що висіли в повітрі над столами. Учні перемовлялися, сидячи за чотирма довгими столами, а за п'ятим столом, обличчям до учнів, розташувалися викладачі. Гаррі, Рон і Герміона проминули столи слизеринців, рейвенкловців та гафелпафців і сіли з ґрифіндорцями наприкінці зали, неподалік від ґрифіндорського привида Майже-Безголового Ніка. Перламутрово-білий і напівпрозорий, Нік був одягнений у звичний каптан з високим стоячим коміром. Комір не лише надавав Нікові святкового вигляду, але й утримував на місці його майже відтяту голову.

— Добрий вечір, — радісно привітався він з учнями.

— Що в ньому доброго? — буркнув Гаррі, знімаючи кросівки й виливаючи з них воду. — Скоріше б уже починали Сортування, бо я вмираю з голоду.

Сортування учнів по різних гуртожитках відбувалося на початку кожного навчального року, але так сталося, що Гаррі не бачив жодної з цих церемоній, крім своєї власної. Було б цікаво побачити ще хоч одну.

І тут його хтось покликав схвильованим голосом: — Привіт, Гаррі!

Це був Колін Кріві, третьокласник, для якого Гаррі був справжнім героєм.

— Привіт, Коліне, — стримано озвався Гаррі.

— Гаррі, знаєш, що? Знаєш? Мій брат теж сюди вступив! Мій брат Дені!

— Е-е... це добре, — відповів Гаррі.

— Він такий радий! — аж підскакував на стільці Колін. — Хоч би він потрапив у Ґрифіндор! Гаррі, тримай за нього кулаки, добре?

— Ну-у... добре, — погодився Гаррі. Він знов обернувся до Герміони, Рона й Майже-Безголового Ніка. — Зазвичай брати й сестри потрапляють у ті самі гуртожитки, правда? — поцікавився він. Адже всіх сімох Візлів було розподілено в Ґрифіндор.

— Та ні, не завжди, — заперечила Герміона. — У Парваті Патіл сестру-близнючку, схожу на неї, мов дві краплі води, направили до Рейвенклову.

Гаррі глянув на стіл викладачів. Там було більше порожніх місць, ніж завжди. Геґрід, зрозуміло, ще й досі перевозив через озеро першокласників. Професорка Макґонеґел, скоріше за все, стежила, чи добре витруть підлогу у вестибюлі. Але був порожній ще один стілець, і Гаррі не міг збагнути, хто саме відсутній.

— А де новий учитель захисту від темних мистецтв? — запитала Герміона, яка теж дивилася на викладацький стіл.

Жоден їхній колишній викладач захисту від темних мистецтв не протримався на своїй посаді більше року. Гаррі найдужче полюбив професора Люпина, котрий звільнився торік. Він ще раз оглянув усіх учителів, та не помітив там жодного нового обличчя.

— Мабуть, нікого не знайшли! — стурбовано вигукнула Герміона.

Гаррі придивився пильніше. Крихітний професор Флитвік, учитель замовлянь, сидів на купі подушок поруч з професоркою Спраут, учителькою гербалогії, з-під капелюшка в котрої вибивалося сиве волосся. Вона розмовляла з професоркою Сіністрою з кафедри астрономії. З другого боку від професорки Сіністри сидів гачконосий, з масним волоссям і жовтуватим лицем майстер зілля й настійок Снейп. Цього професора Гаррі найдужче не любив. Снейп відповідав йому взаємністю, і його ненависть ще дужче зросла торік, коли Гаррі допоміг Сіріусові втекти з-під самісінького довжелезного Снейпового носа. Снейп і Сіріус ворогували ще зі шкільних років.