Гаррі Поттер і келих вогню, стр. 144

— Виходить так, — сказала Герміона, потираючи чоло, — або містер Кравч напав на Віктора, або хтось інший напав на обох, коли Віктор відвернувся.

— Це Кравч, — одразу заявив Рон. — Тому його й не було, коли прийшли Гаррі з Дамблдором. Він утік.

— Я так не думаю, — похитав головою Гаррі. — Він був дуже слабкий. Сумніваюся, що йому вдалося б роз'явитися в такому стані.

— На території Гоґвортсу ніхто не може роз'являтися. Хіба я не казала вам про це мільйон разів? — розсердилася Герміона.

— Добре... А якщо отака версія, — захоплено мовив Рон, — Крум напав на Кравча — та стривайте ж ви, — а тоді оглушив сам себе!

— А містер Кравч випарувався, так? — холодно спитала Герміона.

— Ай справді...

Світало. Гаррі, Рон та Герміона ще вдосвіта вийшли зі спалень і поквапилися до соварні, щоб відіслати Сіріусові записку. Тепер вони оглядали вкриті туманом околиці. Їхні очі трохи попідпухали, а обличчя були бліді, адже вони до пізньої ночі розмовляли про містера Кравча.

— Гаррі, ану повтори ще раз, — попросила Герміона. — Що, власне, казав містер Кравч?

— Я вже розповідав, що в його словах не було глузду, — сказав Гаррі. — Він наполягав, що хоче попередити Дамблдора. Згадував Берту Джоркінз, і з його слів випливало, ніби вона мертва. Постійно повторював, що це через нього... згадував свого сина.

— Таки через нього, — запально сказала Герміона.

— Він збожеволів, — вів далі Гаррі. — Здавалося, він думає, що його дружина й син і досі живі. А ще він увесь час давав вказівки Персі.

— А... нагадай, що він казав про Відомо-Кого? — невпевнено спитав Рон.

— Я ж розповідав, — сумовито повторив Гаррі. — Сказав, що він стає сильніший.

Зависла пауза.

Тоді Рон промовив удавано впевненим голосом:

— Але ж він збожеволів, тому половина його слів — бридня...

— Кравч був цілком притомний, коли говорив про Волдеморта, — сказав Гаррі, не зважаючи, що Рон аж здригнувся. — Кравчеві важко було зв'язати докупи два слова, але здавалося, він розумів, де перебуває й чого хоче. Постійно повторював, що мусить зустрітися з Дамблдором.

Гаррі відвернувся від вікна і глянув на балки. Більше половини совиних сідал були порожні. Коли-не-коли та чи інша птаха поверталася з нічного полювання, несучи в дзьобі мишку.

— Якби Снейп мене не затримав, — з гіркотою сказав Гаррі, — то ми прибігли б туди вчасно. "Поттере, директор зайнятий... що за нісенітниці, Поттере?" Чого він мене затримував?

— Може, не хотів, щоб ви туди йшли? — випалив Рон. — Може... стривай!.. По-твоєму, як швидко він міг опинитися в лісі? Зумів би він перегнати вас із Дамблдором?

— Лише в тому разі, якби перетворився на кажана, — сказав Гаррі.

— А чом би й ні? — пробурмотів Рон.

— Ми повинні зустрітися з професором Муді, — сказала Герміона. — Треба довідатися, чи знайшов він містера Кравча.

— Якщо він прихопив з собою Карту мародера, то йому це було не складно, — припустив Гаррі.

— Хіба що Кравч встиг утекти за межі школи, — сказав Рон, — адже карта охоплює лише територію, а далі...

— Цсс! — зацитькала раптом Герміона.

Хтось піднімався сходами до соварні. Почулися два голоси, вони сперечалися, і суперечка все ближчала й ближчала.

— ...та це ж справжнісінький шантаж, у нас можуть бути чималі неприємності...

— ...ми намагалися бути чемними, а тепер настав час грати брудно, так, як він. Він би не хотів, щоб Міністерство магії довідалося, що він зробив...

— Я ж тобі кажу — якщо ти напишеш, то це буде шантаж!

— Але ж ти не будеш нарікати, коли ми отримаємо кругленьку суму?

Двері соварні відчинилися. На порозі стали Фред і Джордж. Вони скам'яніли, побачивши Гаррі, Рона й Герміону.

— Що це ви тут робите? — в один голос вигукнули і Рон, і Фред.

— Відсилаємо листа, — відповіли так само в унісон Гаррі й Джордж.

— О цій порі? — спитали Герміона й Фред.

— Гаразд, ми не питаємо, що робите ви, а ви не питайте, що робимо ми, — вишкірився Фред.

У руках він тримав пухкенького конверта. Гаррі зиркнув на нього, але Фред — випадково чи зумисне — затулив ім'я на конверті долонею.

— Не будемо вас затримувати, — сказав він, насмішкувато вклоняючись і вказуючи на двері.

Рон не ворухнувся.

— Кого це ви шантажуєте? — спитав він.

Посмішка зникла з Фредового обличчя. Гаррі помітив, що Джордж кинув Фредові багатозначний погляд перед тим, як весело сказати Ронові:

— Дурненький, я жартував.

— Не схоже, — сказав Рон.

Фред і Джордж перезирнулися.

Тоді Фред доволі грубо заговорив:

— Роне, я вже тебе не раз попереджав, щоб ти не пхав носа в чужі справи, якщо не хочеш, щоб його тобі відірвали.

— Якщо ви когось шантажуєте, то це не чужі справи, — сказав Рон. — Джордж правду казав, ви можете вскочити в серйозну халепу.

— Я ж тобі пояснив, що то був жарт, — заперечив Джордж. Він підійшов до Фреда, взяв листа й почав прив'язувати до лапи найближчій сові. — Роне, ти стаєш схожий на нашого дорогого старшого брата. І це вже не жарти. Продовжуй так і далі — і незабаром тебе зроблять старостою.

— Не зроблять! — спалахнув Рон.

Джордж підніс сову до вікна, і та знялася в повітря. Він озирнувся й вищирив зуби:

— Тоді перестань вказувати людям, як їм жити. Бувайте.

І вони з Фредом вийшли з соварні. Гаррі, Рон та Герміона мовчки дивилися одне на одного.

— Невже їм щось відомо? — зашепотіла Герміона. — Про Кравча і про все?

— Та ні, — заперечив Гаррі. — Якби це було щось серйозне, то вони б комусь розповіли. Наприклад, Дамблдорові.

Рона, однак, щось муляло.

— Що таке? — спитала його Герміона.

— Ну.. — повільно почав він, — не знаю, чи вони б розповіли. Вони... останнім часом тільки й думають, щоб заробити грошей. Я це помітив, коли часто з ними бував... тоді, коли... ну, знаєте...

— ...коли ми не розмовляли, — докінчив за нього речення Гаррі. — Так, але шантаж...

— Їм не дає спокою ідея з крамницею жартів, — пояснив Рон. — Спершу я думав, що вони просто хочуть подратувати маму, але виявилося, що так і є, що вони й справді хочуть її відкрити. У Гоґвортсі їм залишилося вчитися лише рік, і вони постійно торочать, що час подумати про майбутнє, а тато їм не допоможе, і, щоб відкрити крамницю, їм потрібне золото.