Гаррi Поттер i фiлософський камiнь, стр. 47

Почався листопад, а з ним і великий холод. Гори довкола школи стали скидатися на брили сірої криги, а озеро виблискувало, як сталь. Землю щоранку вкривала паморозь. Із горішніх вікон було видно, як Геґрід у довгій шубі з кротячого хутра, кроликових рукавицях і величезних бобрових унтах старанно обчищав на полі для квідичу обмерзлі мітли.

Починався сезон гри у квідич. Цієї суботи, після кількох тижнів тренувань, Гаррі мав брати участь у своєму першому матчі: Ґрифіндор проти Слизерину. Якщо Ґрифіндор виграє, то підніметься на друге місце в чемпіонаті гуртожитків.

Навряд чи хто-небудь бачив, як грає Гаррі, бо Вуд вирішив, що Гаррі — їхня таємна зброя, тож і готуватися він мав потай. Але чутки, що він гратиме на місці ловця, якимось чином просочилися, і Гаррі не знав, що гірше: коли йому казали, що він буде найкращий ловець, чи — навпаки — коли глузливо обіцяли бігати за ним знизу з матрацом.

Герміона тепер товаришувала з Гаррі, і це стало для нього справжнісіньким щастям. Гаррі не знав, як би зміг упоратися без неї з усіма домашніми завданнями, особливо тоді, коли Вуд призначав ще й додаткові тренування з квідичу. Герміона дала йому книжку "Квідич крізь віки", яка виявилася дуже цікавою.

Гаррі довідався, що існує сімсот способів порушити правила гри у квідич, і всі вони були застосовані 1473 року під час матчу на кубок світу; що ловцями, здебільшого, були найменші і найпроворніші гравці, і саме з ними якраз і траплялися найтяжчі нещасні випадки під час гри; що рідко коли хто помирав, граючи у квідич, а от судді часом зникали, і через кілька місяців їх знаходили в пустелі Сахара.

Герміона, відколи Гаррі й Рон врятували її від троля, вже трохи спокійніше ставилася до порушень дисципліни, та й узагалі стала приємнішою. Напередодні першого Гарріного матчу з квідичу вони усі троє стояли під час перерви на замерзлому подвір'ї, і Герміона вичаклувала яскраво-блакитний вогонь, який можна було носити в бляшанці з-під варення. Вони саме грілися, ставши плечима до вогню, коли на подвір'ї з'явився Снейп. Гаррі відразу помітив, що Снейп кульгає. Гаррі, Рон і Герміона приступили ближче одне до одного, щоб затулити вогонь, бо не знали, чи можна його розпалювати. На жаль, Снейп зауважив трохи винуватий вираз їхніх облич. Пошкандибав до них. Вогню не побачив, але, однак, шукав якоїсь зачіпки.

— Поттере, що там у тебе?

То був "Квідич крізь віки". Гаррі показав йому книжку.

— Бібліотечні книжки не можна виносити зі школи, — сказав Снейп. — Віддай її мені. Знімаю з Ґрифіндору п'ять очок.

— Він щойно вигадав це правило! — сердито буркнув Гаррі, коли Снейп пошкандибав далі. — Цікаво, що в нього з ногою?

— Не знаю, але, сподіваюся, вона йому добре дошкуляє! — розлючено мовив Рон.

Того вечора у ґрифіндорській вітальні було дуже гамірно. Гаррі, Рон і Герміона сиділи разом біля вікна. Герміона перевіряла домашні завдання Гаррі й Рона з заклинань. Вона ніколи не дозволяла їм списувати ("Як ви тоді зможете навчитися?"), але коли вони просили її все перечитати, то однаково дізнавалися правильні відповіді.

Гаррі був неспокійним. Хотів забрати "Квідич крізь віки", щоб заспокоїти нерви перед завтрашнім днем. Чому він має боятися Снейпа? Підвівшись, сказав Ронові й Герміоні, що піде до Снейпа по книжку.

— Нічого в тебе не вийде, — сказали вони водночас, однак Гаррі вирішив, що Снейп не зможе йому відмовити, якщо поряд будуть присутні інші вчителі.

Він попрямував до вчительської і постукав у двері. Жодної відповіді. Постукав ще раз. Тиша.

Може, Снейп лишив книжку там? Треба подивитися. Відчинив навстіж двері й зазирнув досередини — перед його очима постала жахлива сцена.

В учительскій були тільки Снейп і Філч, більш нікого. Снейп якраз підібгав свою мантію вище колін. Одна його нога була закривавлена й покалічена. Філч допомагав перев'язувати її.

— Клята звірюка! — нарікав Снейп. — Як можна встежити за трьома головами зразу?

Гаррі спробував нечутно зачинити двері, але…

— ПОТТЕРЕ!

Снейпове обличчя скривилося від люті, і він швидко опустив поли мантії, ховаючи ногу. Гаррі завмер.

— Я тільки хотів спитати, чи можна забрати книжку.

— ГЕТЬ ЗВІДСИ! ГЕТЬ!

Гаррі зник, перше ніж Снейп устиг зняти з Ґрифіндору ще кілька очок, і помчав сходами нагору.

— Ну що, забрав? — запитав Рон, коли Гаррі прибіг до них. — Що сталося?

Гаррі пошепки переповів усе побачене.

— Знаєте, що це означає? — схвильовано закінчив він. — Під час Гелловіну він намагався пройти повз того триголового пса! Ось куди він ішов, коли ми його бачили: хотів забрати те, що стереже той пес! І я присягаюся своєю мітлою, що це він пустив троля, щоб відвернути загальну увагу!

Герміона витріщила очі.

— Ні, він цього не міг… — сказала вона. — Я знаю, що Снейп не надто приємний, але він би не зміг красти те, що зберігає Дамблдор.

— Перестань, Герміоно! Ти думаєш, усі вчителі святі? — урвав її Рон. — Гаррі має рацію. Від цього Снейпа можна чекати чого завгодно. Але що він шукає? Що стереже той пес?

Гаррі вже лягав у ліжко, а ці питання ніяк не йшли йому з голови. Невіл гучно хропів, але Гаррі не спалося. Він намагався позбутися думок: йому треба заснути, він мусить добре виспатися — через кілька годин починається його перший матч із квідичу, але як забути вираз обличчя Снейпа в ту мить, коли Гаррі побачив його ногу?

Ранок наступного дня видався дуже ясним і холодним. Велику залу сповнювали апетитні пахощі смажених ковбасок і бадьорі розмови всіх, хто нетерпляче чекав цікавого матчу з квідичу.

— Тобі треба трохи поснідати.

— Я нічого не хочу.

— Хоч одну грінку, — вмовляла його Герміона.

— Я не голодний.

Гаррі почувався жахливо. А вже за годину треба виходити на поле.

— Гаррі, тобі треба набратися сили, — сказав Шеймус Фініґан. — Гравці суперників постійно ганяються за ловцями.

— Дякую, Шеймусе, — мовив Гаррі, дивлячись, як той поливає ковбаски кетчупом.

Рівно об одинадцятій здавалося, ніби на трибунах довкола поля для квідичу зібралася вся школа. Багато хто з учнів мав біноклі. Місця для глядачів були досить високо над землею, але інколи, однак, важко було все розгледіти.