Поезії, стр. 2
ЕЙ, ДУМИ ЗОЛОТІЇ...
Ей, думи золотії,
Насіння чисте,
Коли ваш плід доспіє
І воля блисне?..
Глядіть, брати, довкола:
Весна йде з неба!
Не справлено ще поля,
Як того треба;
Не вкинено ще всюди
В ріллю насіння,
А се ще праця й труди
На покоління!
Хто сіє, той не зараз
Збирає плоди,
І овоч рве не зараз,
Хто сад городить;
А той, хто кров'ю власнов
Зливає ниву
І сіє в ню завчасно
Думку правдиву,
Чи може він жадати
Такого дива,
Щоб завтра вже збирати
По сівбі жнива?..
4/IV
ШЕВЧЕНКО І ПОКЛОННИКИ
Апостол правди і науки,
Котрого ждав ти день по дню,
Прийшов, простяг потужні руки, -
І легіон ім'я йому.
Но ті, що змаленьку кормились
Дум твоїх скорбних молоком,
Що всьому світові хвалились
Тобою, с в о ї м співаком,
Ті, як нового гостя вздріли,
Позатикали вуха всі,
А то й в поліцію побігли,
Низькопоклонники твої.
5/IV
ТИ ЗНОВ ОЖИВАЄШ, НАДІЄ!
Ти знов оживаєш, надіє!
Світліє душа, молодіє…
І серце живіше б'є в груди…
О серце! О воле! О люди!
До мої тюрми пораненько
Застукала воля легенько:
"Встань, сину, вже день далі буде!.."
О воле! О серце! О люде!
О воленько-мати, єдина,
Завчасно збудила ти сина, -
Тягяр ще лежить ми на груди…
О серце! О воле! О люди!
Тягар той ми віддих спирає,
А руки ланцюг ми тримає, -
Тягар се людської осуди…
О воле! О серце! О люди!
Но воля лиш шепнула слово,
І я підіймаюсь наново, -
Проч пута й тяжкі пересуди!
О воле! О серце! О люди!
12/VI. Стрий
МЧИТЬСЯ БЛИСКУЧА КАРЕТА...
Мчиться блискуча карета,
Гордо в ній дуєсь багач,
Гуркотом своїм колеса
Людський заглушують плач.
Плач, що ріков безконечнов
Ллється колесам услід,
Плач, що випалює довгі
Борозди в лицях сиріт.
Руку простяг до карети
Старець-каліка хромий…
"Пане, товариш твій давній
Просить о даток малий!
Тямиш, у бою кривавім
Поруч ішли ми оба…
Спис, що влучав в твоє серце,
В мойому тілі застряг!.."
"Проч, ти, влізливая жабо!" -
Крикнув му згорда візник,
Свиснув батіг… но зглушив тук карети
Болісний бідного крик.
Тільки лице наболіле,
Уст помарнілих складки,
Тільки посивілий волос,
Жили сухої руки.
Голосу дрож хоровита,
Наче тернина, в той миг
В серце встрягли багачеві, -
Він не забуде о них!
Серед гульні і утіхи
Месником тихим, грізним,
Серця пекучов грижею
Стануть вони перед ним.
В любих родини обняттях
Враз він побачить на миг
Змінені лиця кохані
І - клеймо болю на них.
Під час багатої учти
Погляд старечий, німий
Хвилями в серце заколе,
Острий, мов ніж ледяний.
В сні він часом му з'явиться,
Старець обдертий, хромий:
"Пане, товариш твій давній
Просить о даток малий".
А коли в ложах пухових
Скону почнесь боротьба, -
В хвилі послідній стрінуться
Давні товариші вба.
Ще раз уздрить ті уста він,
Очі ті зсохлі, без сліз, -
Но не заглушить вже стону
Грохіт каретних коліс.
23/I 1880
НЕ БІЙТЕСЯ ТЮРМИ!
(Сонет)
Не бійтеся тюрми, о други молодії!
Не бійтеся тих пут, що на короткий час
Обкручують, немов холодні чорні змії,
Безсильне тіло! Що значить се все для нас?
Бажається панам пограться трохи з нами,
Бо бачать, що в тюрмі зовсім ми в їх руках,
Ну і обвішають старими бренькачками,
Щоб знати, як було в середніх ще віках.
Ніщо для нас тюрма. Ми інші тюрми знаєм,
Тверді, безвихідні, уперті та живі,
І проти них, брати, борню ми підіймаєм!
А в тій слабій, дурній, хоч кам'яній, тюрмі
Ми бачим тільки страх панів і понімаєм,
Що панство їх крухе, як мури ті німі.