Шалене танго: істеричний роман, стр. 22

— Чорт забирай! Тільки не зараз…

На екрані з’явився вичепурений Ципріян із Ядзею в сріблястій сукні. Ведучий шоу завив, як хазяїн професійного рингу:

— Я-а-а-адвіга Гладишевська-а-а та Ципрія-а-ан Вло-о-о-дарчи-и-ик!

— Мамо… — Крізь гомін телевізійних оплесків долинуло застережливе скигління хлопця.

Раз, два, три і…

— О Господи! — Сара перелякано затулила собі вуста рукою, бо від початку пара почала танець нерівно і коли Ядзя відчайдушно намагалася надолужити кроки, втратила ритм. Вони пропустили кілька тактів, перш ніж його зловити.

Гуцьо блискавично опинився перед екраном плазми, ніби його присутність могла чимось зарадити. Тим часом до вітальні з усіх кімнат, наче зомбі, почали сходитися домашні. Кожен з них вимагав від Улі негайної допомоги, сподіваючись, що вона полегшить їхні страждання. Проте зазвичай турботлива мати й дружина цього разу виявилася абсолютно байдужою до проблем своїх ближніх. Обидві подруги занепокоєно вдивлялися в телевізор. Нарешті Сара, переконана, що танцюристам пороблено, розпочала негайне зняття вроків.

— Мамо, мені погано… — писнула Ганя.

— Тихо! — Уля цитькнула на доньку, а Сара продовжувала читати «Отче наш».

— Ти що, божевільна? Ти ж невіруюча!

Ядзя із Ципріяном танцювали чимраз гірше. Спотикалися, губили ритм, були зовсім розбиті й рухалися невлад. З кожною хвилиною ставало зрозуміло, що вони були з-поміж усіх найневдалішою парою. Навіть Гуцьо, найбільш безкритичний уболівальник, утратив надію.

— Вже по справі, по забаві, — процитував він один з висловів Едзя й зловісно замовк.

Не озвався навіть тоді, коли його мама вже насамкінець заплуталася в шлейфі власної сукні й простяглася на підлозі. Вечір поразок завершила мала Зося, котра, вилізши з ліжечка, обригала останню чисту піжамку.

І все-таки трапляються моменти, коли певні речі виявляються не тим, чим вони є, а своєю протилежністю. Увесь заплутаний сенс цього твердження став зрозумілим уже через кілька хвилин після злощасного падіння. Примхлива й скупа на похвали публіка подарувала парі наших героїв найвищі бали, повністю підтверджуючи тезу про те, що ніщо не подобається нам так, як поразка ближніх. Користуючись своїм правом помилування, вона попри незадоволення професійного журі, підняла догори великий палець і вирішила, що Ядзя із Ципріяном переходять до чергового туру. Великий палець, опущений долу припав Магді й Казеві. Їхній правильно виконаний англійський вальс був оповитий неймовірною нудьгою.

Але про все це Ядзя й Ципріян поки що гадки не мали. Залишки сил витратили на драматичну й бурхливу сварку за лаштунками. Власне кажучи, це був сповнений жестикуляції Ципріянів монолог, під час якого Ядзя ставала дедалі мізернішою й блідішою. Заплакана й усе ще рюмсаючи, вона відразу ж вибігла зі студії. Ніхто не зміг її зупинити. Тим часом розлючений танцюрист увірвався до режисера. Голосно грюкнувши дверима, так, щоб усі присутні помітили його появу, він заявив, що не спостерігатиме спокійно, як дехто хоче занапастити його талант, примушуючи мучитися з такою незграбою.

— Вимагаю, щоб мені негайно змінили партнерку! — Відірваний метелик жалюгідно метлявся на Ципріяновій шиї.

Оскаженілий режисер відірвався від монітора й швидко вивів скандаліста за двері.

— Я не дозволю..! Я вам не перший-ліпший танцюрист..! — Ципріян гарячкував і важко дихав. Бідолаха виглядав, наче різдвяний короп, якого забули приглушити.

— Слухай, ти, чувак… — Режисер грубо перебив його і, стишивши голос, просичав на вухо:

— Гадаєш, що ти якась важлива персона, права будеш качати, га? Дулю з маком, твій зоряний час минув. Ти прострочений товар, колишня зірочка, щось на зразок «диво-баби» чи бородатої жінки, доганяєш?

Ципріян вибалушив очі, а на обличчі в нього застигла гротескна крива посмішка.

— Ти тут лише додаток до неї, зрозумів? Ти ніколи не був і не будеш фаворитом, тебе взяли через колишні успіхи, але зірка у твоїй парі — якраз ця Ядзька. Глядачі хочуть бачити її, а не тебе. Людям потрібна якась забавка, хтось, поруч із ким вони почуватимуться краще. Одне слово, для приколу. І це твій клопіт, щоб ця шизонута дівуля не втекла з нашої програми. Все зрозуміло: є вона, є ти. А зараз сорі, мені треба йти.

І Ципріян залишився сам, з тисячею запитань, що вирували в його бідолашній голові.

7

Якби в манюній Ядзиній кухоньці було вікно, то зазирнувши крізь нього, ми б побачили підготовку до мандрівки в незвідані далі. Навколо громадилися купи речей, необхідні для виживання за будь-яких умов, у будь-яких кліматичних зонах і за будь-якої пори року. Пляжні в'єтнамки лежали на товстому лижному комбінезоні, а косметичка з усіма причандаллями сусідила із праскою й електричним чайником. Той, кому невідомі глибини психіки жінки, яка збирається в дорогу, міг би подумати, що зазнавши неймовірного приниження на очах мільйонів телеглядачів, Ядзя саме збирається в добровільне вигнання куди-небудь у Перуанські Анди.

— О ні! Я категорично заявляю, що ти нікуди не поїдеш без цих елегантних трусів!

Сара взяла мереживні стрінги й кумедний пояс для панчіх і все те запхнула назад до велетенської туристичної торби, яка вже тріщала по швах.

— Але я в них не влізу. Крім того, я взагалі не планую там ніякого роздягання, ви що, подуріли? — Ядзя докірливо глянула на подруг.

— Не планує, не планує… — передражнила її Уля. — Гадаєш, я планувала трьох дітей? Окрім того, навіть якщо із цього нічого не вийде, то ти почуватимешся в таких трулях дуже сексуальною.

— Передусім відчуватиму, як вони врізаються мені в дупу. — Ядзя знову глянула на куценький клаптик тканини між двома мереживними смужками. — Подумати лише, у мене колись була така попа…

— У кожної з нас була. — Сара змагалася із блискавкою на сумці. — Коли ми щойно народилися!

Вони товклися утрьох ще відучора, з перервою на короткий сон уночі, так, неначе від цієї поїздки залежала доля всього людства. Хоча це мала бути звичайнісінька вилазка з ночівлею в затишному готельчику. Метою цієї ескапади був спільний відпочинок і покращення стосунків Ципріяна та Ядзі.

Коли три дні тому він з’явився в неї на порозі з букетом осінніх хризантем, у Ядзі майнула думка, що він напевне жартує й зараз на додачу запалить цвинтарну свічку, аби наочно підтвердити її незворотній кінець для публіки.

Ципріян довгенько не міг отямитися від шоку, викликаного усвідомленням того, що приміщення, у якому вони знаходяться, це не передпокій і не комірчина для віників, а нормальна Ядзина квартира. Кинув куртку на диван, перевів подих і роззирнувся помешканням.

— Як ви тут поміщаєтеся? — У його голосі вчувалася непідробна стурбованість.

— Намагаємося компенсувати тісноту квартири розширенням внутрішнього простору. — Ядзя збентежено посміхнулася й зачинила вікно, бо знадвору війнуло вечірнім холодом.

— Замерз?

— Ага. — Ципріян хухнув у долоні. — Погода нині пиздувата.

Згори почулося єхидне хихотіння Гуця. Лише тоді Ципріян його помітив.

— Е-е-е… тобто холодно. Дай п’ять на десятку, старий! — Потиснули руки.

— Ми саме збиралися повечеряти. Приєднаєшся до нас? Нічого особливого, звичайний супчик із сочевицею й чилі…

— Супчик-дупчик! — вигукнув малий, зістрибуючи зі свого ліжка.

Ципріян засміявся, а доки Ядзя змагалася за завісою з каструлями, він переконався в просторово-організаційному таланті господині. Його шафа здавалося, була більшою, ніж це горищечко. Підвісити під стелею гамак для хлопця здалося йому дуже мудрим розв’язанням проблеми, він і сам із задоволенням застрибнув би туди, пригадавши власні хлоп'ячі мрії про хатку на дереві.

— Як справи, віршомазе? — запитав він, підморгуючи. — Прочитаєш мені щось новеньке? Приємно час від часу послухати сучасну поезію.

— Це був Норвід.

— Норвід чи не Норвід, що занадто, то шкідливо. — Ципріян заголосно кахикнув, аби приховати власне невігластво.