Штефан Славич, стр. 5
в яблінковий сад.
Всі яблінки солоденькі,
лиш одна винна...
Сестрички ся посходили,
а брата - нема.
Мій товариш так слізьми й умивається,- лебідь на воді.
- Тихо,- кажу,- братчику, тихо,- а сам виймив ширинку та й подаю йому, аби утерся.
- Ся ширинка,- каже,- ще з дому?
- З дому, братчику; або що?
- Нічо, я лиш так питаю...
- Ablosung!3 - крикнув фрайтер від варти.
Штефан схопився, стис мене за руку та й пішов на свою пошту. Аж тут, чуємо, нараз стрілило! Біжимо - а Штефан уже неживий лежить на кровавім камінню...
У вівторок поховав я свого товариша. Господи, що усі плакали, а вже ніхто так, як Цигрис-сирота - таки топився! А пан капрал Крук дали за свої гроші красний дубовий хрест зробити та на Штефановім гробу закопати.
А що надворі вже ясно було, як покойного ховали! - ні хмариночки, ні листочок не ворухнеться! Лиш соловії десь приповідали та камраття плакали, бо попа не було, аби хоть що-то прочитав,- сказано: чужий край, чужа сторона!
А Цигрис каже до мене увечір:
- А що,- каже,- нема твого пана, нема вже кого розбирати, братчику Федьковичу?
- Нема,- кажу та й ляг мовчки спати. А ті сльози чогось так ллються!
1 Від німецького «hіег» - тут.- Ред.
2 Прошу, пане, пийте, частуйтесь на здоров’я (рум.).- Ред.
3 Зміна варти! (нім.) - Ред.