Приказки, стр. 2

III
А ото вже дід підріс
Та й і оду­бив­ся;
Після нього че­рез рік
І батько ро­див­ся.
Та ото вже тра бу­ло
Батька мені вчи­ти;
Але за­то, як нав­чив, -
То-то бу­ло жи­ти!
Все бу­ло у нас їдно:
Здатність і за­можність,
І ха­зяй­ст­во, й ре­мест­во,
І смак, і на­божність.
Мати лю­бить все пар­не,
А ми з батьком кис­ле,
Мати па­рить по се­лу,
А ми собі кис­нем.
Мати хо­дить цілий день,
Тілько ог­ля­дає,
А ми з батьком уночі
Вудку за­ки­даєм.
То, бу­ва­ло, та­ки так
В доб­рую го­ди­ну,
Як не клю­неться ко­жух,
То тяг­нем сви­ти­ну.
Купувати ко­ли що -
То ру­ка дри­жа­ла,
Зато ку­пим, то по нас
Аж зем­ля дви­жа­ла.
А на­божні що бу­ли,
То сох­ра­ни, бо­же!
Як до церк­ви се­ред дня
І не пус­тять, мо­же,
То, бу­ва­ло, уночі
Церкву підко­паєм,
Помолитись хоч на час
Таки повлізаєм.
То так собі роз­жи­лись,
Що й світли­цю ма­ли,
Світилося, ку­ди глянь,
Лиш стов­пи сто­яли!
А одежі що бу­ло!
Боже, твоя во­ле!
Вісім бу­ло свит бе­ри,
А все тіло го­ле.
Та й ха­зяй­ст­во та­ки ми
Поряднеє ма­ли,
Бо сусіди навк­ру­ги
В два плу­ги ора­ли.
Та й во­ли які бу­ли!
Рога не діста­ти,
Бо то чорт йо­го і мав
Кому дос­та­ва­ти.
А як по­ле ізо­рем,
То вже чиє кра­ще?
То.не на­ше, а чу­же,
То чу­же, не на­ше.
А раз ма­ти та­ки нам
Збитка ізро­би­ла:
Взяла батько­вий ко­жух
Та й греч­ку нак­ри­ла.
А ху­до­би бу­ло шмат,
Гречка лиш біліла,
Та з ко­жу­ха як пішла -
Чисто греч­ку з’їла.
А бу­ло й та­ке у нас,
Що ми й лав­ки ма­ли,
Та все-та­ки че­рез ню
І то поз­бу­ва­ли.
Як умер­ла - де бу­ло
Домовини взя­ти?
Мусили вже для біди
І лав­ки відда­ти.
Та ще потім по біді
І обід справ­ля­ли,
Взяли собі по­над став
Людей поск­ли­ка­ли.
Та й про­си­мо їх уд­вох:
«Пийте юш­ку, лю­ди!
Як вип’єте теє все -
То там риб­ка бу­де!»
А те­пер ми розійшлись -
Батько шинк три­ма­ти,
А я не так до шин­ка,
Як люб­лю ора­ти.
Батько п’яний все дер­жить
За ши­нок ру­кою,
А я орю, як уп’юсь,
Носом за корч­мою.

ГУМЕННИЙ

Їздив дідич за гра­ни­цю,
Назад по­вер­тає -
От гу­мен­ний на гра­ниці
Пана і вітає.
Поклонився, привітав­ся.
«А що там, Іва­не?»
А гу­мен­ний йо­му ка­же:
«Та все га­разд, па­не.
Одно тілько…» - «А що тілько?»
Дідич обізвав­ся.
«Та то, па­не, що ваш но­жик
Складаний зла­мав­ся».
«Ну! Зла­мав­ся, так зла­мав­ся,
Що там спо­ми­на­ти.
Певне, хлопці ма­ли гра­тись
Та й ма­ли зла­ма­ти?»
«Таки прав­да, яс­ний па­не!
Хлопці ізла­ма­ли,
Лиш не гра­лись, а си­во­го
Коня білу­ва­ли».
«А з чо­го ж то си­вий зги­нув?»
«Пані хо­ру­ва­ли,
За лікарст­вом як пог­на­ли,
То і підірва­ли».
«То і пані хо­ру­ва­ла?
Ах, бо­же мій, бо­же!
Що ж? Здо­ро­ва моя пані?
Говори, не­бо­же».
«Помоліться, па­не, бо­гу!
День лиш хо­ру­ва­ли,
А на дру­гий од по­жа­ру
Богу й ду­шу да­ли!»
«Од по­жа­ру?.. Що та­кеє?..»
«Просте, па­не, діло:
Як зай­няв­ся тік у па­на,
То все по­горіло!»
«Пані вмер­ла, все згоріло…
Будь здо­ров, Іва­не!..»
«А ще ж пан­на ва­ша вдо­ма,
Поверніться, па­не!»
«Що ж там, го­лу­бе Іва­не?
Як там бідна доч­ка?»
«А нічо­го, упо­ви­ла
Хлопця, як ли­ноч­ка!»
Спом’янув тут бідний дідич
Чорта і чор­ти­цю,
Плюнув з ли­ха, сів на брич­ку:
«Рушай за гра­ни­цю!»

ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ

Чи в Києві, чи в Пол­таві,
Чи в самій сто­лиці
З маз­ни­цею му­жик хо­дить
Помежи крам­ниці…
У крам­ни­цях, ку­ди гля­неш,
Сріблом-злотом сяє,
Мужикові то й бай­ду­же:
Він дьогтю пи­тає.
У де­сятії крам­ниці
Два купці сиділо…
І в де­ся­ту му­жик двері
Відхиляє сміло.
Відхилив: «Доб­ри­день, лю­ди!» -
І й за­чав пи­та­ти,
Чи не­ма у них при­най­мні
Дьогтю де про­да­ти.
А купці пе­рег­ля­ну­лись,
Стихача сміються;
«Здесь не де­готь, - йо­му ка­жуть, -
Дурні про­да­ються!..»
«Добре ж у вас тор­гу­ва­лось,
Що все розійшло­ся
І на про­даж тілько два вас
В скле­пу зос­та­ло­ся!..»

Продолжая использовать сайт, вы соглашаетесь на сбор файлов cookie

Ок Подробнее