Приказки, стр. 14
ЧУПРИНА
Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»
«А причина то така:
Як на війні згину -
Мене ангел понесе
В небо за чуприну».
Питаються мужика:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»
«А причина то така:
Нас біда обсіла -
Голимося до крівлі,
Щоб кузка не їла!»
ЗГУБА ДУШІ
Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До одного всі взялись:
«Ти та й ти, псявіро!..»
Той їх годить, хаменить,
Той їм розважає,
Вже й клянеться на чім світ,
Богом присягає…
Ні! Не вірять! Аж чумак
Против неба глянув:
«Коли я сокиру взяв,
Най я ляхом стану!..»
«Стій, чумаче, не губи
Ні душі, ні віри!
Вірим-вірим! Ти не брав
Нашої сокири!»
НЕ МОЇ НОГИ
Серед лісу, серед гаю
У неділешній обід
Заснув мужик у чоботях,
Прокинувся без чобіт.
Прокинувся, протер очі,
Разів кілька позіхнув,
Разів кілька босі ноги
З подивлінням повернув.
«Не мої се,- каже,- ноги,
Присягаю на чім світ,
Бо мої в чоботях були,
А сі - босі, без чобіт!»
ЗАГАДКИ
Позбирались дукачі,
Добре підгуляли.
«Давай, Мошку, загадок!» -
До жидка пристали.
А жидок собі бім-бім,
Пейси підвиває:
«Як завдати, так завдам,
А хто не вгадає?»
А ті кажуть: «Не журись!
За то буде плата.
Хто не скаже, що то є,
Заплатить дуката».
«Угадайте ж,- каже жид,-
Що удень чорніє,
Що біліє уночі,
А ранком синіє?»
«Добре!» - кажуть.
От прийшли -
Гадали-гадали,
Далі бачать, що не сил,
По дукату дали.
«Що ж то, Мошку, таке є?» -
Жидюка питають.
А той: «Гирсти! Що то є?
А я почім знаю?»
«Ну ж бо, Мошку, не жартуй!»
«Та жарти до ката,
Я і сам собі даю
Цілого дуката!»
САМ ПОЇДУ!
Що заслабне, було, жид
І рабина просить,
Рабин тілько з-за дверей
Палицю виносить
Та й пахолка свого шле
З нею до слабого…
От пахолок курував
Жида не їдного.
Аж раз якось довелось
Слабу курувати;
От пахолок і прийшов,
Щоб палицю взяти.
А той каже: «Хто слабий?
Чи жид, чи жидівка?»
«Не жид,- каже,- а їдна
Молода жидівка».
Рабин живо із стільця,
Палиці й ні сліду.
«Живо коні! У, біда!
Сам,- каже,- поїду!»
26 февраля
ВОВКИ
«Чого, жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?»
«Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!»
«Бог з тобою!.. Сто вовків!..
Та б село почуло…»
«Та воно пак і не сто,
А п’ятдесят було».
«Та й п’ятдесят диво в нас…
Де б їх стільки взялось?»
«Ну Іванцю! Нехай так,
Але десять гналось».
«Та і десять не було!
Знать, один усього?»
«А як один? Аби вовк!
Страшно і одного…»
«А може, то і не вовк!»
«А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило».
ГОЛОДНИЙ ЖИД
Небагато орендарі
В сабаш наварили
Та й, на лихо, убогого
Їсти запросили.
А убогий, ще й голодний,
На то не вважає:
Як припався гатилити -
Як у торбу пхає.
Та і ні вже як од миски
Біду одірвати,
Ото вони й задумали
Дечого питати.
«Чи маєш ти,- кажуть,- батька?»
А той каже: «Маю!»
Їсть і каже: «Батька маю,
І ще й маму маю…»
СТРАШНИЙ СУД
В страшносудную неділю
Ксьондз казання говорив,
Став за божий суд казати
Та й, на гріх, пересолив.
Слухав-слухав бідний мазур,
Далі тяженько здихнув,
Подивився на Jezusa
Й головою похитнув.
«Коли так,- промовив,- Jezu,
Ти судити нас будеш,
То, будь певний, сам, як палець,
Серед раю заживеш!»