Приказки, стр. 13

ОКУЛЯРИ

Розходився му­жи­чок
Аж ґвалт дя­ку­ва­ти,
Та од­на йо­му біда:
Не вміє чи­та­ти.
До аз-бу­ки - так ку­ди,
Не то­го він хо­че.
Він га­дає чим дру­гим
Просвітити очі.
«Не вміє ж так ста­рий дяк
Стрічки розібра­ти,
Окуляри ж як візьме -
То ку­ди чи­та­ти!
Отак і я за­ве­ду
Кондаки й тро­парі,
Піду тілько та куп­лю
Такі оку­ля­ри».
Пішов му­жик до крам­ниці,
Різні ви­би­рає…
Що на очі нак­ла­де,
То все не чи­тає.
Далі соті з но­са зняв,
Об зем­лю уда­рив.
Розплатився та й пішов
Сам без оку­лярів.
Та й на про­во­ди ска­зав
Хрещеному лю­ду:
«Окулярів не ку­пив
То й дя­ком не бу­ду».

ЕГЕ, ГАЙ

Йде ви­дю­чий і сліпий,
Та й ка­же ви­дю­чий:
«Ото, бра­те, синій гай!
Ото ліс дріму­чий!»
«Еге! Еге! - ка­же той.-
Як ти собі ва­жиш!»
«А ти ж, бра­те, ба­чиш що?»
«Та ж ти, бра­те, ка­жеш!»

СКІЛЬКО ДУШ

«Скілько, ку­ме, в тілі душ?»
«Одна, я га­даю».
«Може, в те­бе і од­на,
А я так дві маю:
Бо як ру­ки на снігу
В ме­не за­коліють,
Хукне теп­лая ду­ша -
І ру­ки тепліють.
А як стра­ва на столі
Гарячая бу­де,
То вже дру­га, бач, ду­ша,
Холодная, сту­дить!»

ПОНИЗИВ

П’є-гуляє у неділю
На кор­шомці Га­ра­сим;
З Га­ра­си­мом п’є-гу­ляє
І сусід йо­го Тро­хим.
А обид­ва стрільці жваві.
От пе­реч­ка і пішла…
Далі Тро­хим роз­хо­див­ся,
Підійнявся з-за сто­ла:
«То ти ка­жеш, що ти луч­чий?
Що ти гас­пид­ний стрілець?
Збий же мені з чу­ба шап­ку -
Тоді бу­деш мо­ло­дець!»
«Кажеш, мо­же, що не зіб’ю?»
«А ти ка­жеш, що зіб’єш?!»
«А їй-бо­гу, що ізіб’ю!»
«А їй-бо­гу, не зіб’єш!..»
«Та от тобі і руш­ни­ця!»
«Ану-ну! Да­вай! Да­вай!»
«Ставай, ли­шень, край по­ро­га!
«Та я ста­ну, ти ста­вай!..»
Цілить один од по­ро­га,
Другий стоїть за сто­лом
Та що­си­ли на­тя­гає
Сиву шап­ку на чо­ло.
Бах! руш­ни­ця… Ста­ло дим­но…
Йде до сто­лу Га­ра­сим…
А за сто­лом в сивій шапці,
Як ба­ран, ле­жить Тро­хим!
(Йому ку­ля про­летіла
Через шап­ку і чо­ло…)
Підіймає він Тро­хи­ма,
Підпирає за сто­лом.
Сам од­хо­дить до по­ро­га.
Знов руш­ни­цю в ру­ки взяв,
Прицілився разів кілька
Й го­ло­вою по­хи­тав.
«Вибачай мені, Тро­хи­ме,-
Гарасим про­го­во­рив,-
На два цалі лиш по­ни­зив
Та й і шап­ки не ізбив».

АБИ ДУША ЧИСТА

Два злодії опівночі
Костьол обк­ра­да­ють;
Обшарили всі скар­бо­ни,
Святих об­ди­ра­ють.
І заб­ра­ли, які бу­ли,
Гроші під зам­ка­ми.
Далі один на ол­та­рик
Пнеться з пос­то­ла­ми.
«Та що ж бо ти, бра­те, ро­биш? -
Став дру­гий ка­за­ти.-
Як-то мож­на свя­те місце
Постолом ва­ля­ти?»
А той ка­же: «Мов­чи, бра­те!
Ми тут пе­ред бо­гом -
Аби ду­ша чис­та бу­ла,
Постоли - нічо­го!»

ЛЯДСЬКА НАТУРА

Блудить ля­шок се­ред лісу,
А му­жик ру­бає…
«Та ти, ля­ше, ли­бонь, блу­диш?» -
Мужик про­мов­ляє.
А лях ка­же: «Cho­caj blad­zie,
Ale mam na­tu­re
Nie pytac sie te­go nigdy
Kogo bi­je w sko­re!» [8]

СВИНЯ СВИНЕЮ

Несе му­жик у но­чов­ках
Додому свя­че­не:
Яйця, пас­ку, і ков­ба­си,
Й по­ро­ся пе­че­не.
І по­ро­ся, як підсви­нок,
Та ще й з хро­ном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнув­ся
У самім бо­лоті.
І схиб­ну­лись нові ноч­ви,
Затряслось свя­че­не,
І в бо­ло­то по­ко­ти­лось
Порося пе­че­не.
Глянув му­жик на бо­ло­то,
Посвистав до ли­ха,
Одвернувся, набік плю­нув
Та й про­мо­вив сти­ха:
«Та сви­ня та­ки сви­нею!
Правду ка­жуть лю­ди:
Святи її, хрес­ти її -
Все сви­нею бу­де!»

ДОБРА НАТУРА

Грає скрип­ка, грає коб­за
І бан­ду­ра грає;
Чумак літом у ко­жусі
Гопки ви­ти­нає.
Витинає чу­мак гоп­ки,
Аж по­том зал­ляв­ся…
«Та скинь-бо ти ко­жух, бра­те!»
Якийсь обізвав­ся.
«Ні, не ски­ну! - чу­мак ка­же.-
Бо на­ту­ру маю,
Що йно тілько з се­бе ски­ну,
То все про­пи­ваю!»
вернуться

8

- Хоч блуд­жу,

Але маю на­ту­ру

Ніколи не пи­та­ти то­го,

Кого бю в шку­ру! (польськ.)

Продолжая использовать сайт, вы соглашаетесь на сбор файлов cookie

Ок Подробнее