Приказки, стр. 12
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ПАНИ
Стали колись Хмельницького
Ляхи підмовляти,
Щоби нашу Україну
З Польщею з’єднати.
А Хмельницький їм говорить:
«Сядьте, добрі люди!
Послухайте мої байки,
Чи правдива буде?..
Ото був собі господар,
Мав їдного сина,
І любив він його щиро -
Сказано, дитина…
Любив його, як дитину,
Годив, як паняті;
Але в того чоловіка
Був і вуж при хаті.
І, бувало, як дитина
За обід сідає,
В тую пору із-під печі
І вуж вилізає…
І що дитя йому кине,
Що само упаде,
Вуж полізе позбирає,
Вуж і тому радий!..
Але раз дитя почало
Із вужем дрочитись,
Дрочилося-дрочилося,
Далі стало битись.
Вуж до піни розізлився,
Укусив дитину;
Аж надходить і господар
В ту лиху годину…
Як ударив по вужеві,
То хвіст і остався,
А вуж, живий, та безхвостий,
У нору сховався…
Нема в хаті вже дитини,
І вужа не стало;
А тим часом господарство,
Як вода, спливало.
В рік ісплила вся маєтність,
Всі його пожитки,
Ба вже й на нім не осталось
Ні рубця, ні нитки.
Іде, бідний, до ворожки;
Світить вона свічі,
Посиділа-погадала,
Каже: «Чоловіче!
Мав-ись,- каже,- чоловіче,-
Ти вужа хатнього!
Все багатство, вся маєтность -
Все було від нього.
А як ти з ним посварився,
А може, й побився,
То ото ж ти через теє
Усього лишився!..»
Повертається господар
До своєї хати,
Прислонився коло печі
Та й став вужа звати…
Вилізає вуж безхвостий
Та й став говорити:
«Ні вже,- каже,- чоловіче,
Разом нам не жити!
Скілько ти на мене глянеш -
Зараз пригадаєш,
Що довіку через мене
Ти сина не маєш!
Скілько я на тебе гляну,
Зараз пригадаю,
Що довіку через тебе
Я хвоста не маю.
Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Я не буду жити!..»
Отак воно, добрі люди!
Польща - то дитина,
Король польський - то господар,
А вуж - Україна!..»
МОШКОВА ПІСНЯ
Колись Мошко улюбився
У нашу дівчину.
То, бувало, все співає
В лихую годину:
«Світить місяць, світить,
І сонця не треба,-
Він не впаде з неба,
Бо добре держиться.
Ой там край Дунаю
Голуби літають,-
Най собі літають,
Бо я їх не спійму.
Сів заєць на дубі,
Оріха кусає…
Бо він виглядав
Милої коханки.
Сів заєць на дубі,
А я коло дуба.
Як ти мені люба,
Сказати не можу!»
ХТО КОГО ЛУЧЧЕ
Бився Мошко із Гаврилом
Та й потім хвалився:
«Ото,- каже,- на ярмарку
Я з Гаврилом бився!
Він на мене із ломаком
По плечах махало.
А я йому все з ярмурком
По носі давало!»
«Та славно ж ви, Мошку, бились…
А хто ж кого лучче?»
«Та Гаврило мене лучче,
А я його лучче!»
НЕВИННИЙ МОШКО
«Куди, Мошку, так ідеш?»
«На війну виходжу!»
«А чого ж то пізно так?»
«Ще два-три положу!»
«А як тебе часом хто
Схоче положити?»
«А кому ж я винен що?
За що ж мене бити?»
ТРИ ПИТАННЯ
Рабин:
«Чого півень, як співає,
Очі закриває?»
Мошко:
«Того, девне, що напам’ять
Свою пісню знає».
Рабин:
«Чого колись по драбині
Ангели злізали?»
Мошко:
«Бо ще були молодії,
Мало пір’я мали».
Рабин:
«Чого море так солоне,
Що не можна пити?»
Мошко:
«Бо погані оселедці
Мали заселяти».
ЧИ ДАЛЕКО ДО НЕБА
«Що п’ять верстов - то й коршомка,
Нічого й лічити,
Бо п’ять верстов як проїдеш,
Треба й відпочити.
Ото їдуть із ярмарку
Двоє господарів,
У каждого віз порядний,
Воликів по парі.
Їдуть собі помаленьку,
Грошенята мають,
Полягали на соломі -
Та й думу гадають.
Далі їден пробудився
З глибокої думи,
Повернувся на соломі.
«Чи спиш,- каже,- куме?»
«Що говориш?» - другий каже.
«Чи спиш, я питаю».
«Та не сплю ще,- каже,- куме,
Тілько що дрімаю!»
«Не дрімай же на годину
Та глянь против неба,
Скілько б верстов так до неба
Проїхати треба?»
«Та бог його святий знає
І добрії люди…
Я думаю, що не більше,
Як п’ять верстов, буде».
«Гуттю, куме!.. Та се баба
Тобі набрехала…
Та якби п’ять верстов було,
Там коршма б стояла!»