Пісні, стр. 8

16 ав­гус­та

МОЯ СМЕРТЬ

Прийшла смерть моя,
Легке то­читься…
Ти мо­ри, ма­ро,
Коли хо­четься.
Я віддам землі
Всі кісткі мої,
А на світ пу­шу
Лиш щілки мої!
Не ум­руть во­ни:
Кожна щілоч­ка
Полетить жи­ва,
Як та пчілоч­ка;
Полетить жи­ва
І по­ко­титься,
В сотні, ти­сячі
Переплодиться.
І я знов жи­вий
Світ ог­ля­дую,
Смерті пер­шої
Не при­га­дую.
Прийде дру­га смерть -
Світ зчорніється,
Земля вся в снігу
Забіліється.
І весь світ ма­ра
Зморить го­ло­дом
І щілки мої
Зціпить хо­ло­дом.
Але хо­лод той
Не уб'є жит­тя.
Перейдуть віки,
Ожиє ди­тя.
Перейдуть віки,
Світ за­ва­литься,
Вогнем-стовогнем
Весь роз­па­литься.
І сніги тоді
Паром ки­нуться,
І щілки мої
Знов про­ки­нуться.
І щілки мої
Знов про­ки­нуться,
Найдуть зем­лю знов,
Знову ки­нуться.
Найдуть зем­лю знов,
Знову ки­нуться,
В сотні душ жи­вих
Перекинуться.
І піде жит­тя
Знов дра­би­ною,
І я виг­ля­ну
Знов ди­ти­ною.
А ти ждеш, ма­ро!
Легке то­читься,
Ти не жди - мо­ри,
Коли хо­четься.
Місяць, рік піждеш -
Що уво­ди­ти?
Трудно ду­ми всі
Разом спло­ди­ти.
Трудно ду­ми всі
Разом спло­ди­ти;
Чого ж ждеш, ма­ро?
Що уво­ди­ти?

17 ав­гус­та

ОЙ ТИ, КА­ЛИ­НО, ОЙ ТИ, МА­ЛИ­НО...

Ой ти, ка­ли­но, ой ти, ма­ли­но,
Ой чо­му ти не рос­ла?
Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,
Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,
Бистра во­да зай­ня­ла.
Ой ти, ка­ли­но, ой ти, ма­ли­но,
Ой чо­му ти не цвіла?
Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,
Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,
Бистра во­да за­нес­ла.
"Ой во­да гра­ла, ме­не не зай­ма­ла,
Не тим-бо ж я не цвіла.
Не цвіла я з го­ря, що мо­го яво­ра
Не цвіла я з го­ря, що мо­го яво­ра
Бистра во­да зай­ня­ла.
Зайняла во­да, зай­ня­ла бист­ра,
Покотила на Ду­най,
А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,
А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,
Тяжка ту­га та пе­чаль.
Зайняла во­да, зай­ня­ла бист­ра,
Покотила на ріку,
А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,
А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,
Тяжка ту­га довіку!"

СЕРБСЬКА ПІСНЯ

Моя ха­та - чорні го­ри,
А пос­те­ля - камінь го­лий;
Мої брат­тя - ко­му го­ре,
Мої брат­тя всі со­ко­ли.
Де во­ро­га зав­ва­жа­ють,
Як блис­кав­ка, наліта­ють.
Моє сер­це ве­се­литься,
Як за­пу­кає руш­ни­ця,
Як ту­рецькую ско­ти­ну
Неживою з ко­ня ски­ну
Та го­ло­ву йо­го пся­чу
На колі своїм по­ба­чу.
Квітчу го­ру не квітка­ми -
Турецькими го­ло­ва­ми;
Квітчу плечі свої сербські
Турецькими жу­па­на­ми.
Турки кулі ви­ли­ва­ють,
Кулі турків по­би­ва­ють.
Здоров бу­ду - то при­бу­ду
І до твої, аго, ха­ти
І з жінкою твою бу­ду
Цілу нічку но­чу­ва­ти,
Твій тю­тюн бу­ду ку­ри­ти,
А ко­ра­ном борщ ва­ри­ти.
Візьму, аго, ко­ня тво­го,
Тогді бо­сий ти пос­ка­чеш;
Візьму, аго, ме­ча тво­го,
Тогді прас­ни­цю по­ба­чиш.
Та ще те­бе, вра­жий діду,
Осідлаю та й поїду.
Тогді сво­го до­ко­наю,
Псячу го­ло­ву зру­баю.
Твоє м'ясо бу­де в полі,
Голова на час­то­колі,
І го­ло­ву чер­ви сто­чать,
А пси пси­ну роз­во­ло­чать.
Тобі го­ре, сер­бе-бра­те!
Ніхто не йде по­ма­га­ти.
Тілько сам ти між го­ра­ми
Справляєшся з во­ро­га­ми.
Сербин крик­не - б'є руш­ни­ця,
Тим Сербія і дер­житься!

ІЩЕ ВЧО­РА ІЗВЕ­ЧО­РА

Іще вчо­ра ізве­чо­ра
По за­ході сон­ця
Поглядав я на ули­цю
Край сво­го вікон­ця.
Поглядав я на ули­цю -
Бучно бу­ло всю­ди,
І ми­га­ли ми­мо вікон
Знакомії лю­ди.
І сьогодні іще до дня
До моєї ха­ти
Збиралися то­ва­риші
Тугу роз­ва­жа­ти.
Розважали, роз­мов­ля­ли,
Щиро обійма­лись,
Виливали ду­шу в ду­шу
І не ог­ля­да­лись.
Півгодини до ма­ши­ни,
Як ма­ла ру­ша­ти,
Виходила і ти, ми­ла,
Мене ви­ряд­жа­ти.
Вийшла, ста­ла на по­мості,
Хусткою зак­ри­лась,
Дивилася-дивилася…
Так і роз­лу­чи­лась.

Продолжая использовать сайт, вы соглашаетесь на сбор файлов cookie

Ок Подробнее