Бондарівна, стр. 8
Бондар. Ну, годі!.. Нехай ти здохнеш з своїм картанням! Я зараз найду людей і дам їй раду. (Іде).
Герцель (заміряється на жида). Ти довго тут возитимешся з рибою, анафема!..
Мордохай (злякався справді). Та я ж іду!.. (Одхиляється, наче його хто хоче вдарить в лице). Та я ж іду!.. Не жартуйте, мостіпане, бо ви мене на смерть перелякаєте!..
Герцель. Іди, іди!.. Ще й базіка, шкапина шкура! Всі виходять. Мордохай іде і озирається, щоб його Герцель не вдарив.
На кону пусто. Мелодрама піаніссімо. Через яке врем'я челядь виходе з оранди, підходить і зникає в хаті. Музика переходить в бурю. Остатня челядь стає лавою біля дверей. Все робиться хутко, як по задуманому плану, але не торопко. Через хвилину з хати чуть страшенний жіночий крик, потім вистріл. В оркестрі буря фортіссімо, а вслід за тим виносять Бондарівну, загорнуту в кирею, і хутко несуть через кон. Всі зникають. Музика затиха не зразу. Мала пауза.
Входить Денис.
Денис. Що воно за поїзжане проїхали біля мене?.. Буда якась закрита, а кругом верхові; щось чудне - наче весілля!.. Весілля!.. І тут весілля скоро буде у Тетяни!.. О зла фортуно!.. Не можу ждать її весілля, щоб дивиться, як дівчину, котру кохаю, другий веде до шлюбу!.. Зовсім зібрався і чуть світ завтра поїду з товариством в Січ. А все ж не видержав, прийшов хоч попрощаться... О Тетяно! Тетяно!.. Як тяжко іти до тебе в хату з тим, щоб побачить тебе і знов розстаться на ввесь вік! Е, буду козаком, піду і попрощаюсь, як з сестрою!.. Що ж це у них і двері одчинені навстіж, і наче там нема нікого - так тихо! (Входить у хату).
Входять Бондар і 1-й і 2-й чоловіки.
Бондар. Цього ніколи не було, щоб так смертельно попилися мої хлопці... Ми хутко приберем і упакуємо вози...
Денис (вискакує з хати як несамовитий). О боже праведний, мов грім мене ударив!..
Бондар (торопко). Денисе, що з тобою?
Денис. Марію вбито, і нема Тетяни в хаті.
Бондар. Що?.. (Кидається в хату, за ним 1-й і 2-й чоловіки).
Денис. О, мозок мій перевертається!.. Не знаю я, подумать що?! А!.. Стривай!.. Як блискавка все разом освітила!.. Так це я бачив сам, як мимо мене Тетяну повезли... Кохання знайде шлях!.. На коня зараз і в погоню!.. (Хутко пішов).
Бондар. Людоїди!.. Немає сили. Вітру... вітру!.. (Хитається, його піддержують. З великою натугою вдихає в себе глибоко воздух). Коня! Мушкет, шаблю!.. (Грізно). Бондар старий покаже, як він дочку уміє боронить!.. Найду її я під землею!.. Ох!.. (Хапається за груди і проводить рукою по голові). В очах темніє... Води, води! О!..
Один чоловік спішить у хату, другий хоче піддержать старого.
Тетянко!.. Дочко!.. (Пада).
Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
ОДМІНА ПЕРША
У Бондаря в хаті. Ніч. Горить світло.
Запорожці і народ, з косами, ціпами і рушницями.
1-й запорожець. Спішили ми з усієї сили, весілля нам щоб тут одбуть мерщій, поспіли ж якраз на похорони.
2-й запорожець. Еге. Мене найбільш в досаду вводить, що ми тих іродів тут не зуспіли! Приїдь хоч за годину раньше, то цього б не було, бо й молодиця була ще тепла, коли ввійшли у хату. Виходить, недовірки успіли тілько зникнути, як ми у двір уїхали.
1-й запорожець. А певно так. Нам тілько слід мерщій би взять, то не сховаються вони й у хмарах!
2-й запорожець. Старого жаль мені, а молода, може, й сама пішла - жіноча, сказано, порода.
1-й запорожець. Ну, видумай ще що! Тебе ми знаєм: ти і святому не повіриш. Коли пішла охотою, нащо ж то вбито молодицю? Вона не на ланцюгу сиділа - пішла б і так.
Всі. Правда, правда!
Тарас виходе з світлиці.
Тарас. А що, пани-товариші, не привели ще наймитів і досі?
2-й запорожець. Та тілько що пішли за ними.
Тарас. Біжіть ще чоловіка зо три в корчму і на руках сюди їх принесіть - ми їх розбудимо скоріше тут.
Кілька чоловік хутко виходять.
Не видержав старий страшенної урази: руки й ноги однялись, і мову стратив!.. Тетяно! Тетяно! О, встаньте, всі замучені, і научіть, помститься як за горличку мою!.. Чого ж вони так довго баряться, немає сили більше ждать.
2-й запорожець. Угамуйся! Ще рано - і перші півні не співали.
Запорожці і наймити.
1-й запорожець. Смертельно п'яні лежали в корчмі, водою їх насилу одлили, але й тепер, здається, ще без пам'яті вони.
Тарас. Яка ж нечиста сила вас підвела напиться так смертельно?
Наймит. Нас жид Мордохай позвав на могорич. Я випив тілько зо три чарки і пам'ять потеряв.
Тарас. Не обійшлося тут без жида, я так і знав! Тягніть сюди із корчми - дознаться треба, куди Тетяну повезли.
2-й запорожець. Ходім удвох, Трохиме, ми знаємо з тобою, як жида лоскотать, щоб розказав всю правду.
Пішли.
Тарас. Мерщій, мерщій! Хвилина кожна дорога! Вони далеко ще заїхати не вспіли, цю ж ніч нам треба їх знайти. Для кого ж більш, як не для ляха, служив в такому ділі жид! Вони, вони так люто наругались над тим, що святостю щитаєм ми! Розпутні!.. Нема в вас віри в бога! Не тілько честь чужа, дівоча честь... Але й своя, як виграшка дитяча, забавою вам служить!.. О, діти Ірода самого над честю більше надругаться б не змогли! Тетяно, голубко чистая моя! Де ж ти! Горличко!.. Що звить мені й собі кубелечко бажала так! Кубелечко... Може, тепер знущається який поганець над тобою, і я не можу душу вирвать з нього і роздавить її в своїх руках! Погані жаби!.. Кров в жилах змерзла од думки однієї, що з нею зроблять там ті людоїди, гробаки!! О, дайте ж жида! Чом жида не ведуть? Я жили витягну всі з нього!
Вводять жида. Жид від страху закам'янів.
Тарас (кидається на нього, як тигр, і потрясає). Де дів Тетяну?? Кажи, Іуда. Зараз! А ні, дітей твоїх і жінку я при тобі поріжу, а потім і самого крючком гарячим за ребро повішу, на вогні засмажу!.. Ну ж! Кажи! Мовчиш? О, о! Диявол! Ти заговориш зараз! (Вихоплює до половини шаблю).
Жид пада навколішки.
Ні, не так... (Перемагає себе, підніма його і ласкаво). Ну годі, не лякайся! Нічого я тобі не вдію, скажи ж, скажи мені: ти, певно, знаєш, де Тетяна, хто вкрав її?
Мордохай (тихо). Її взяли до ясновельможного пана старости.
Тарас (скипівши). Не кажи так, падло! Кип'ячою смолою твої речі капають у моє серце!! Не взяли до старости ясновельможного, а душогубством, силою її для нього вкрали! (Знову перемагає себе). Куди лі вони її поділи? Ти все повинен знать, кажи мерщій!
Мордохай. Єй-богу, я не знаю!
Тарас. Не бреши, бо задавлю одразу! Душа твоя запродана чортам,- не вірю, щоб не знав!
Мордохай. Я тілько чув, що вельможний пан староста дуже покохав Тетяну і звелів підручному своєму шляхтичу Чеславу її безпременно зманить чи ласкою, чи силою, украсти, більш я нічого не знаю, хоч зараз вбийте.
Тарас. О гадино! З смердючим від розпутства тілом! І в нього, у людоїда, є кохання до чистої, як херувим, Тетяни! І він посміє до неї доторкнуться... Осмілиться... До моєї горлички... До моєї Тетяни?! О-о-о!.. В душі моїй Долить, наче хто вогню сюди насипав!.. Що ж я зроблю йому? Що ж я зроблю йому? Живого закопаю в землю, кип'ячою смолою напою! Мало, мало, мало!! Не знаю муки я такої, щоб сорок день він умирав і щоб боліло в нього все так тіло, як тепер болить душа моя! Пани-товариші! Знайдіть такої кари й муки, щоб самий з нас запеклий не зміг перенести, і зараз в замок! Там всіх замучить, поки Тетяни не знайдемо! І жида взять з собою!