Бондарівна, стр. 5

В дверях слухають пісню Тетяна і старий Бондар, із-за них видно голову Марії, котра утирає сльози після пісні.

Бондар. Ай, Тарас! А я думав, що ти так вже загартувався в козацькім ділі, що пісня про кохання до тебе не пристане!.. Чи, може, закохався де та в нас сумуєш?..

Тетяна. Як гарно ти співав, Тарасе!.. Марія наша плакать почала, а я насилу вдержалась, єй-богу!

Тарас. Я рад, що вмів твоє так серце зворушить!.. А щоб йому не так було тяженько, то заспіваю тобі веселої,- нащо все сумувать!..

Тетяна. Спасибі, що нашу хату звеселиш, бо батька вже давно з бандурою не бачила, а я люблю, коли хто гарно грає, здається, слухала б день цілий.

Тарас (співає, а потім танцює).

Бондар (на місці не всидить, а далі зскакує). Е!.. Коли так, то й я потанцюю!.. Ану, дочко, з батьком! Нехай Тарас побачить, що й ми ще козаки, хоч і підтоптались трохи! (Закручує вуса). Грай тієї самої!.. Ну!.. Ой гоп!.. (Танцює з Тетяною, але скоро сіда й каоке). Більш не можу.

Тим часом Тарас продовжає після Бондаря танець з Тетяною, приспівуючи, а Марія в дверях любується. Старий Бондар підгукує.

Дітки мої, рідні мої!.. Спасибі вам, спасибі вам! Од радощів ще буду плакать, єй-богу, буду!.. Стривайте ж, коли так!.. У мене мед є, що на Тетянине весілля я держу,- попробуєм, який він вдався!.. Ходім, Маріє, зо мною в погріб... Бог його зна, коли ще прийдеться так весело зненацька погулять!.. (Обніма Тараса). Кістки всі розходились, згадав я молодість, хоч зараз на коня! Е! матері його хиря!.. Хіба я вже старий? Дочко, еге, твій батько молодець?.. Та що тебе питать!.. Ходімо, Маріє, меду вточим! (Виходить з Марією).

Тетяна і Тарас.

Тетяна. Давно вже весело й мені так, як сьогодня, не було.

Тарас. Ластівочко моя! І мені любо глянуть на твоє веселеє лице!.. Я ще ніколи сам не чув в душі моїй такого голосу, який тепер вигукує у ній.

Тетяна (опускає очі). Не говори, козаче, так ласкаво до мене!.. Нащо маєш завезти з собою в Січ моє ти серце дівоче?.. Ти тут стоїш передо мною, а душа твоя і серце там, у Січі!..

Тарас. Січ-мати!.. Люблю її я щиро!.. Життя свого для неї не жалію. За неї голову віддам...

Тетяна. Поважаю твою до Січі щирість! Там твоє щастя! Не занось же туди мого серця, бо воно тобі заважить.

Тарас. У мене тілько й роду, що мати Січ! У тебе ж рідний батько, і ти його кохаєш більше, може, ніж я свою названу матір! Скажи ж мені: покинула б ти батька для козака, котрого вірно покохаєш?..

Тетяна. Він світом моїм стане, зорею, сонцем ясним, він батьком моїм буде, з ним,- коли я покохаю,- піду в тяжку турецькую неволю, умерти я за нього рада!..

Тарас. Отак же, горличко моя, і я! Хоч матір не забуду, бо вона багато діток славних має і гріх забуть її; коли ж я покохаю дівчину - покину матір я свою і душу тій дівчині віддам!..

Тетяна. Назвав мене ти горличкою, ластівкою... І спалив усю словами цими... Бідна горличка зостанеться сама... Орел же високо підійметься, і полетить на здобич, і забуде горличку, бо йому треба широкого неба крилами достать, а горличка... зів'є собі кубелечко і хоче воркувать...

Тарас. Тетяно!.. Я бачу, любиш ти мене!.. Чи так?.. О, я щасливий став, як саме щастя... Моя ти чарівнице, моя ти доле золотая! Благаю я тебе, щоб ти звила мені кубелечко,- і будем воркувать!

Тетяна. В тебе всю перелила свою я душу.

Тарас. Так любиш ти мене?

Тетяна. Без краю, орле мій! Візьми ти зараз мене вбий, коли тобі це щастя дасть!..

Тарас. І буйні гулянки з товаришами, і воля молодецька- все вилетіло з голови, осталась в серці одна думка: про кубелечко з тобою, горличко моя!

Тетяна. Раю мій!

Тарас. Ще перший раз в житті моїм обвіяло мене повітрям раю!.. Тепер я з вітром побратаюсь і на його легких крилах на Січ летіти буду і день і ніч!.. Щоб, там своє зробивши діло, не вітром вже, а думкою прудкою сюда прилинуть, напиться щастя щоб з тобою, моя ти зоре, раю мій!

Цілуються.

Бондар і Марія (вносять флягу меду і чарки срібні).

Бондар (ставить на стіл). Ой мед мій дорогий!.. Коли то ще тебе нам пить прийдеться у Тетяни моєї на весіллі? Тепер же вип'ємо на радощах, що молодість свою я пригадав!.. Дочко, наливай і частуй нас! (До Тараса). Ти не повіриш, як весело чогось мені, і плакать хочеться і танцювать!..

Тарас. Батьку!.. То батьком так я звав вас, бо звичай є такий, тепер же (бере Тетяну за руку) ми хочемо вдвох вже вас рідним батьком називать.

Бондар (дивуючись). Стривайте!.. Що ж це?.. Може, я сплю та сниться сон мені?.. Чи з Тетяною жартуєте, Тарасе!..

Тарас. Не жарти це. Ми любимось обоє і просимо вас, тату дорогий,- благословіть на чесний шлюб нас!

Бондар (не довіря). Тетяно?!

Тетяна. Благословіть нас, тату!

Бондар. Га?

Тарас. Бог породив її для мене!.. Тепер прийшла щасливая година, благословіть!..

Бондар. Так це правда!.. О боже всемогущий! (Пада на коліна). Сльозами щастя я дякую тебе, що ти привів мені за жизні ще своєї уздріть своє єдине дитя за чесним лицарем! (Встає, обніма Тараса). Нехай тебе господь благословить!.. І тебе, дитино моя, дорога моя, єдиная утіха старості моєї. (Пригорта її голову до своїх грудей). О, я без міри щасливий! (Плаче, потім раптом, ще з сльозами в голосі і на очах). От тепер вип'єм! Діждався мед свого!.. Марія, йди сюди!.. Будем танцювать з тобою! (Плаче).

Тетяна і Тарас. Що з вами, тату?

Бондар (обніма то того, то другого). Від радості, діти, од великого і несподіваного щастя!.. Та й вип'ю ж цупко я! Наливай!..

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація та сама, що і в першій дії.

Герцель (сам). Отут повинна скоро йти вона із церкви, її я обминув... Не помага ніяка ласка. Дурна, соромиться того, що нам дала природа. Не зна, в якім житті є смак. Вже тричі я їй про кохання говорив, вона ж і слухати не хоче; з такими я ще не стрічався, та й мало їх на світі є!.. Найкраще діло мать з тими дівчатами, котрі, наслухавшись ще змалку від п'яних молодиць про їх веселее життя, з цікавості одної не ждуть весілля, а поспішають, щоб мерщій самим спізнать всі ті принадні хвилі, котрі так чарівничо їм мозок вже намалював. Оце наші! З Тетяною ж, мабуть, нічого ласкою не вдієш, але попробую ще раз я з нею побалакать. Вона!.. О змію ти, що Єву підманив,- впусти отрути в серце їй і поможи мені хоч цей раз.

Тетяна йде.

Герцель (заступа їй дорогу). Відкіль ідеш, Тетяно, серце?

Тетяна. Чого ти лізеш в вічі, гаде? Не можу бачить я тебе!

Герцель. А я не можу жить в той день, в який тебе не бачу!..