Байда, князь Вишневецький, стр. 6

Княжа Ост­розьке, вітка Із'ясла­ва…

І… і п'яних двох слуг ту­ди поз­ва­ли…

Байда

Доволі! Вий­ди і мов­чи довіку

Про те, що чув і ба­чив. А як­що про­бовк­неш,

Тобі заціпить і навік за­мовк­неш.

(Виходить бо­ярин).

Самусю, по­ве­ли у буб­ни би­ти

І бун­чу­ка затк­ни на Красній броні.

Всіх сот­ників до ме­не в ра­ду скли­чеш;

Козацьку чернь де­сят­ка­ми полічиш.

Тих, що у Насті в ка­баці пи­щалі,

Шаблі й са­гай­да­ки по­зас­тав­ля­ли,

Нехай де­сят­ка­ми пос­тав­лять різно.

Голоті сій свою роз­дам я зброю,

Та й ру­ши­мо з гар­ма­та­ми не­гай­но

До суднього з хар­циз­ни­ка­ми бою.

Тульчинський

Шкода, мій кня­зю, в ту­лум­ба­си [36] би­ти:

Не чу­ти­ме ко­зацт­во на­ше гас­ла.

Сьогодні на сте­пу ве­ли­ке свя­то:

Прощальники [37] в ка­баш­ниці гос­тю­ють.

Цимбали й буб­ни попід шин­ком во­дять,

Хто б не прий­шов, горілкою час­ту­ють.

Залога на­ша вся ту­ди поб­ра­лась;

Одна ма­ле­ча в ку­ре­нях зос­та­лась.

І чер­говців, що про пос­ли сто­яли,

Насилу вдер­жав я на чаті в зам­ку.

Тепер у нас під зброєю ні ду­ха,

Опріч тво­го ко­зацт­ва-поб­ра­тимст­ва.

Байда

Біда, біда! Та му­си­мо ко­ри­тись

Козацькій волі. З нею нам не би­тись.

Сю ніч са­мим нам тре­ба вар­ту­ва­ти,

Мої ши­ро­кок­рилії ор­ля­та.

Чергуйтесь чер­га­ми на Красній броні;

Я му­шу в той ка­бак, до Го­ро­вої.

Виходять усі, опріч Бай­ди да Тульчинсько­го.

Тульчинський

Мій кня­зю й батьку, Бай­до міцно­сер­дий!

В тяж­ку ча­си­ну я те­бе бла­гаю

Прислухатись до бра­то­во­го сер­ця,

Яким во­но не­пев­ним боєм б'ється.

Байда

Тяжка ча­си­на, бра­те, не за­ва­жить

У ме­не й крих­ти на вазі роз­суд­ку.

Над сер­цем Бай­дин ро­зум гетьма­нує

Однаково і в ра­до­щах, і в смут­ку.

Тульчинський

Тим і вда­юсь до те­бе, кня­зю Бай­да,

Як син до батька, рідний брат до бра­та.

Байда

І знай, ме­не не сліпить ні до­са­да,

Ні без­го­лов'є, ні гірка ут­ра­та.

Про те­бе я, Са­му­сю, пам'ятаю

В ве­ликім щасті і в тяжкій пе­чалі:

Любов твою в душі твоїй вба­чаю,

Як чис­ту во­ду в чис­то­му криш­талі.

Мов ту­ма­ном, Кат­ру­сю об­гор­ну­ли

Чернечими каз­ка­ми добрі лю­де;

Та не навіки чувст­ва в ній пос­ну­ли:

Вона твоя, во­на твоєю бу­де.

Обіймаються мовч­ки і ви­хо­дять.

АКТ ДРУГИЙ

Кабак Насті Горової.

За столом сидять козаки-дуки, по лавках - козаки-нетяги.

Знадвору чути музики, співи, регіт і гомін.

Один з нетяг

Ой корчмо, корчмо, наша ти княгине!

В тобі добро козацьке марно гине:

Що і сама ти неошатно ходиш

І нас, нетяг, у дранім риззі водиш.

Один з дуків. Шкода, козаче-брате, на корчму нарекати. Нарекай на козацьку щербату долю та на дурну козацьку волю.

Другий нетяга. Тобі се добре говорити, упугавшись аж у три жупани; а он у нашого Радька Гузира нічим і грішного тіла гаразд прикрити. 3 усієї здобичі, з того, мовляв, турецького добра зістались були тілько червоні штани,- і на ті вразька кабашниця польстилась. Тепер, бач, сидить голий, мов турецький святий.

Третій. А справді, він схожий на турецького святого, братчики. Крізь рам'є [38] кругом тіло світиться.

Четвертий. То й бути йому Турецьким Святим, а не Радьком Гузирем. Чи згода, панове браттє?

Усі нетяги. Згода! згода! згода! Нехай не дурно своє дрантє, свої верети носить.

Четвертий. Поздоровляємо ж тебе, любий товаришу, з новим титулом.

Турецький Святий. Що мені по титулі, як чортма в шкатулі?

П'ятий. Не кажи-бо сього, брате. Тепер усі твої карби в кабашної Насті пропали. Тепер нехай оплачується Радько Гузир, а Турецький Святий - новий у неї гість: мусить гаспидська Настя карбувати тобі на всі дванадцять апостол.

Турецький Святий. Еге, викрутишся в неї новим прізвищем! Се тобі не січовий кабак. Тут присуд князький, а не козацький. Добре було нам, панове браттє, за гетьманування Ганжі Андибера. Той куди не ввійшов, чи в королівські добра, чи в панські, чи в чернечі, чи в міські,- всюди в нього присуд козацький. А князь Байда над нами разом і гетьманує, й панує. Не перестане, мабуть, князь поти князювати, поки вовк вовкувати.

Шестий. Проклятуща кабашниця! Вже аж комора тріщить од козацького добра, а їй ще мало. Коли б і душу чоловік застановив, узяла б і душу в заклад.

Другий дука. Ти, брате, справді рівняєш Настю до чортяки. А не хто ж, як оцей Турецький Святий проложив про неї стишок: "Ой Насте, каже, Насте кабашна! Ти, каже, до нас, козаків, бідних нетяг, лиха та й обачна".

Третій. А торік, як роздобув на морі чересок грошей, то прибіг до неї з Низу, мов цуцик ласкавий, дарма що в цьому степовому кабаці присуд князький, а не козацький.

Турецький Святий. Мов цуцик? Не цуциком, великим псом, справдешнім собакою був я тоді.

Четвертий. Що ж, коли й сама, ледащиця, принадна і дівок держить хороших, а найбільш оту спокусницю Пазину.

Один з нетяг. Вам, дукачам, добре коло своїх жінок грітись, а бідному низовцеві, злиденному січовикові, до кого притулитись? Он і прощальники йдуть із Січі до Межигорського Спаса, да й ті звернули з Київського шляху, щоб умочити сивого вуса в патоку.

Другий. Тепер-то їм і вмочати: за одним заходом усе спокутують, їм добре й каятись, у гроші вбившись. Дарма, що проміня саєти на волосяну одежу, а чересом підпереже чернечого підрясника так само, як і козацького жупанка.

Третій. Еге, брате. Добре низовим дукам скакати в гречку, добре й каятись. А наш брат ухопить шилом патоки, та й носись із гріхом. Прийдеш до попа в веретищі, то й покути накинути не хоче. Яка з голого спасенника користь?

Турецький Святий. Коли б моя воля та сила, я б оцих спокусниць узяв та й повбивав. Дак же бо козацтво наше!.. Само свою халепу й стереже, й обороня. Та й князь наш, дарма що Байдою зветься і за християнство воює, а так не чинить, як той спасенний Полюс. [39] Той у Києві он шпиталь про козаків-калік спорудив, а сей оддав степ, місце веселе, як долоня рівне, під жіноцький кабак, мов під який гарем, прости господи.

Один з дуків. Хіба ж він під кабак оддав степ? Не під кабак, голово ти розумна, а під козацьке кочовище. Бо козаки бідкаються пасовищами по панських добрах. Що за божевільний мізок у цих опияк! Самі завели степовий кабак, самі з Настею рядну рядили про його вбезпеку, а тепер винуватять князя. Таж він про козацьке пристановище, не про що, дба: щоб захистити вольним кочовищем козацькі двори та холіви [40] д' Орди. А коли б не дозволив зробити в своїх добрах кабака взором Низового, то коренили б його так само, як Острозького й інших княжат.

Другий. А я тебе, друже, пораджу й остережу: не розпускай ти про князя Байду губу, як халяву.

Турецький Святий. Чом же це так, панський ти підлизо? Се ти мусиш держати язика за зубами: бо живеш із князької землі, а я - вольний козак.