Сині етюди, стр. 14
...Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли!
І прокинулась ріка до порогів.
(- Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)
...Над оселями проходили сторожкі ночі. Проходили по осоках, по заводах і далі в простір, лісовими стежками, за узлісся.
(- Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!)
-...Миколаївно! Чи чуєте?
- Чую, Несторе.
- Мабуть, прийшов кінець. З'їли сукині сини революцію.
- Бог його знає, Несторе! Та тільки я думаю: все гарно буде. Отже, на тому тижні приїздили з наробразу, казали: все гарно буде.
...А сосни гудуть-гудуть...
- Чого так сосни гудуть?
- Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої - азіятський край!
....Чиркнув сірник. Нестір запалив свічку:
- Отож учора був на базарі, так оратор казав: такий із наших... Треба, каже (читає по записці)... двадцять п'ять архівоєнських комунізмів... Щоб, значить, була правда... Що ви на це скажете?
...- Пф! - свічка погасла.
- Бог його знає, Несторе!
...Перший осадчий прийшов з Правобережжя через Сагайдак - великий чумацький шлях. Перша хата була на березі. Але ріку випивало сонце, а тросків підрізували роки, і відходила вода в долину. Тоді будівлі стояли на горбах, а вулицею летіли бенгальськими огнями піски.
...Співала:
- А я дівчина Наталка, а зовуть мене Полтавка...
-...Наталочко! Моє миле котятко!
...Він приїхав до бунту, коли в глибинах осель ріс бунт. Говорив про бунт - такий гострий, як бритва на горлі, такий грізний, як смерч в океані... шумують, шумують води: вал за валом. На сході - маяк. Рев сирени.
...А друга молодість і в Нестора була: Наталя Миколаївна - це недосяжні кургани зір.
...З Нестором Олекса й посадив цю сосну. Тоді, двадцять літ тому.
...А бунт виріс і положив бритву на горло.
Він:
- Наталочко! Я йду туди, до них!
- Іди, милий.
Він пішов і не вернувся: не вертаються - хто в бунт. ...У Сибір на золоті розсипини по Володимирській пройшов каторжник. І не прийшов.
...І знову сни... а може, таємна яв?.. Хіба знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестір?
...Плоть не розцвіла в закладний час. Від нього, від Олекси. І ніколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак.
У п'ятому двадцятого століття проходив останній шквал другої молодості. І після заняття з сумом дивилась (з сумом врізаної стеблини) на Нестора. Як вона хотіла, щоб він зрозумів її.
Але не зрозумів, ї одійшла друга молодість... А третя ніколи не приходить.
...Брели роки. Пролітали журавлі, горіли світанки, горіли зорі. А вранці в садках шуміла діямантова паморозь.
-...Чи скоро земля воскресне? І біжить глибокий чатинник моєї несибірської тайги назустріч свіжому вітрові...
День за днем, рік за роком - у вічність... (- Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)
...Нестір ходив у суботу по пошту за десять верстов і приносив відтіля пошту й тютюн «Бурас» за дев'ятнадцять копійок, у синій обгортці. До глибокої ночі вони курили й грали у хвильки.
...Азія - не Азія. Провінція - далі, провінція - глибше.
Далекий орій димиться. Темний вітер, сіверко. Білий вітер. Замело доріжки, вовчі стежки, заячі сліди. Повстали замети, набії. За сараєм іржала, вила і рожала замети ніч.
...А сосни гудуть - гудуть...
- Чого так сосни гудуть.
- Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої - азіятський край!
...Уранці підвівся багряний диск холодного сонця. І стояв чатинник, як бабусина казка. Стояв по груди в снігу. На вітах горіли червінці. Це остання згадка другої молодости.
...Але скоро вітер знову підняв хмари. Вдарив в диск холодного сонця. Розбив диск холодного сонця.
І знову фуга.
...А в школу таки зібрались. У лахміттях федеративного добра.
У школі біженець Стасик.
Наталя Миколаївна читає історію: - Поляки гнітили український народ.
Дітвора до хлопчиська:
- Стасику! А ти ж полячок!
- Бережись, Стасику, задавимо тебе вночі.
І скаржилась Наталя Миколаївна. А Наталі Миколаївні кажуть:
- Навіщо ж ви так говорите?
- Боже мій, нас так учили в прогімназії.
А то ще буває з Богом. Діти:
- Ми в класі в Бога не віримо, а вдома віримо, бо й Наталя Миколаївна вдома вірить: ми самі бачили.
І ще:
- Наталю Миколаївно! А навіщо ви ікону зняли?
- Ах, діти, ікон уже в класі не можна вішати: наробраз не дозволяє.
...Давно це: до Наталі Миколаївни з'їжджались із сусідніх сіл учителі, учительки, фельшери й грали у фанта. Це теж спогади.
А село темне й гниє в пранцях. Медикаменти за горами, за морями. В селі уміють лікувати бешиху.
Вечір. У кімнаті самогонний апарат. Нестір:
- Ну, вже завтра об'язательно продамо дві пляшки, а тоді й хліба купимо.
- Купіть, Несторе!
...Налили по рюмці. Випили... Темніє... І знову надворі фуга.
...А сосни гудуть - гудуть...
- Чого так сосни гудуть?
...Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої - азіятський край!
СОЛОНСЬКИЙ ЯР
До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися.
Стоять стіною, хмуряться.
В гущавину доріжка по папороті, повз сизі кущі, до Солонського Яру.
Солонський Яр: як і село.
В селі пахтить дубовим молодняком, стоїть над яром - селом, а нижче в провалля поплентались стрункі й темні явори, і тільки за десять верстов виринають, щоб мовчазно відійти на захід, на південь.
Удень над селом сковзається клапоть перламутрових хмар, а вночі хмари зникають за проваллям, тоді Солонський Яр горить огняницями - і ліс, і село, і небо.
Тоді горить, чарує папороть.
Солонський Яр - природна фортеця.
Солонські острожники казали:
- Є Холодний Яр, це - Солонський Яр... Атож...
А в Млинківській волості скаржилися:
- І сукині ж сини! Прохвости! Чортового батька видереш їх відтіля.
Чухали потилиці. Збирались на сходку. Міркували. Іще чухали потилиці.
- Яку тут прахтіку зробити? Га? Запетлювали, як той казав...
...Коли приходить ніч, Млинки напружено дивляться на темну стіну полтавського лісу й чекають. Але невідомо, в яку кошару забредуть солонські вовки. Тільки вранці шумить село.
Вранці дізнаються, кого обібрано «до цурки».
...Стоїть могутній дуб на півдорозі до лісу, а до нього сіріє ранковий шлях, од вітряків - перехиляється на ділянку молодняку.
...У немите вікно волосної Ради дороги майже не видно.
Савко Гордієнко, безусий голова з гострим обличчям, подивився у вікно й підійшов до натовпу.
- Ну, що? І сьогодні обібрано кого?
- Аякже: Матвія Юхименка.
Підійшов ще один селянин і безпорадно розвів руками:
- Не інакше, як дивізію треба сюди. Притакують.
У кімнаті смердить архівним папером, а писарчуки перами риплять.
Савко вдарив себе по чолі:
- От напасть... Прийдеться воювати.
Згодились.
- Дивіться, вам видніше... А що напасть - то правда.
Але Савчин сусіда попередив:
- Ти гляди, Савко, п'ять предсідателів ухекали, то... може, й тебе отправлять на той світ. Це, брате, тобі не австріяка.
...А в село із Солонського Яру вилазили постаті й зникали за тинами. Іще чути було там про Савка:
- Така йому фортуна: плохий буде - хай головує, а зачепить - лихо буде...
Над Солонським Яром розтанув останній промінь, у лісі почало темніти. Із півночі попливла хмара, теж ішла на захід.
...Пахло дубовим молодняком.
«...Наказую негайно виловити банду, що в Солонському Яру. Отряда прислати не можу, бо майже всі люди в роз'їздах».