Українські поезії, стр. 8
26 февраля 1832 г.
***
Петро мужик непокорний,
Та вдавсь собі проноза з біса:
Здається, з пики і дурний,
Та годзунковатий гульвіса.
От ґедзь напав Петра: не спить, не їсть ніколи,
Бажає бачить П'ятембурх
І, знай, черка писульки до Миколи. [16]
«Нехай, - каже,- поки не випре з мене дух,
Хоч раз тобі я поклонюсь,
Нехай на П'ятембурх доволі надивлюсь!»
Микола, гарний, любий пан,
Черка йому: «Надінь ти, Петре, свій жупан,
А на жупан з відлогою свитину,
І решетилівський кожух,
І хліба деяку шматину,
Та й чимчикуй щомога в П'ятембурх».
От наш Петро і в П'ятембурсі
В свитині новій і в кожусі!
Петра за гостя прийняли,
Петра у люди повели...
Чого Петрова душка забажала,
Усе побачила, всього покоштовала...
Петро, мов єднорал, між панством виступає,
Перед Петром москаль рушницю піднімає,
Петрові в тарілках підносять панську страву,
Та що й казать: Петро пішов у славу!
Але Петрові все нудненько щось стає;
Петро буцім то сяде, то встає,
Все груди мацає, кородиться і кашля,
І нищечком під ніс собі, скривившись, кашля.
Петрові стрічку й хрест Микола втеребив,
Петра Микола в двір до Самої водив;
Петро буцім повеселів,
Та вп'ять здурів
І світом нудить,
Других і сам себе посеред ночі будить...
Петра напали перелоги,
Петра з нудьги не носять ноги,
В Петра буцім усе в господі умира,
В Петра всі хворі там: і жінка, й дітвора,
Петро притьмом додому, до двора!
Микола-пан швидчій Петровій жінці
В царині випрохав намисто в сто червінців;
Петро уп'ять повеселів,
На всі чотири поглядів
Та й: «Папочку,- сказав,- здорові ж оставайтесь
І в П'ятембурх мене вже більш не сподівайтесь».
3 марта 1833 г., Петербург
[НА ВІД'ЇЗД ІЗ ПОЛТАВИ М. М. Л[ОНГІНОВА] 22 ТРАВНЯ 1842]
А доки ж нам у Полтаві
Бить байдики, пане!
Наробив єси вже слави,
Чи надовго стане?
Порозтринькав все дівчатам:
Дукачі й намисто,
А хлоп'ятам-небожатам:
Хоч вимести - чисто!..
Нема шпоньки, нема й стрічки
Комір зашморгнути...
Ну, вже утяв ти нам січки:
Є чим пом'янути!
Ану? виверни кишені:
Що там є такого?
А ви, хлопці, держіть жмені...
Ай, бігма нічого!
22 мая 1842 г., Полтава
***
Сидить Петро у Полтаві
В стані з поштарями;
Тепер Петро наш не в славі,
Вже не з панночками!
Колись, було, як забряжчить
В браму у будинку,
Так пані Засс і закричить:
«Мерщій горілки з шинку!
Тягніть Петра на вечерю,
Любії дівчата,
Ставте на стіл ви тетерю
Та ріжте курчата!»
Тепер Петро у Полтаві
В стані з поштарями;
Тепер Петро вже не в славі -
Годі з панночками!
24 июня 1848 г.
***
Голився я на тиждень раз,-
І нікому й байдуже!
Приїхав Він, [17] віддав приказ:
«Голись щодня, Петро, бо гидкий дуже».
Отже ж, щодня я і голюся,
Аж пасока юшить із бороди;
То гребінцем чесавшись уколюся,
То, глянь - витягую з води
Гарячої свій палець,
Вже перетоплений на смалець.
Ходив до панночок, накинувши свитину...
«А що се, сучий сину? -
Загуркотав наш пан,-
Ану! мерщій лиш одягайсь в жупан!»
Отже ж, з тої пори не я один, а й пані,-
Вона у кохті, я ж з ґудзиками в жупані,
Їмо, було, собі, як тільки в вікна світ,
Що іноді аж розіпре живіт;
Тепер Він догори все повернув ногами...
Нехай святий дух буде з нами!..
Тепер вже череду жене із поля дід,
А Він, гляди, тогді нас кличе на обід!
Бувало, смерклося,- то ми і до хропка,
Тепер тогді Він тільки збитень смокче,
Куйовдиться, не їсть і спать не хоче,
Бо поведенція московська, бач, така!
Ой, щоб вас! Ей, Андрію!
Сказав би щось, та не посмію...
Та вже ж побачимо, яку там цяцю
Ви привезли [18] за сю нам працю?
20 июня 1851 г., Полтава
***
Як тільки задзвонять чотири годинки,
Так ми й шморгнемо в високії будинки
Та любих панночок
Засадим до книжок:
Нехай гуртом голосять
Та хоч борщу Петрові просять.
21 июня 1851 г., Полтава
***
Послухав жінку
Та взяв на перемінку
Пістрявії із Харкова штани,
Так, отже, бач,-
Хоч сядь та й плач:
Щось не вподобались Йому вони! [19]
І осміяв,
І ошпував,
Мережані штани, на всю Полтаву
Ні за що ні про що пустив у славу.
Коли б то ж вже сам тільки Він,
То й сількось. Вже б - байдуже!
А то й Вона, ізлізши на ослін,
Розкудкудакалась щось дуже
Та над Петром ну реготать,
Петра на глузди піднімать!
Чарки й пляшки, шклянки перетовкла від сміху,
Розхлюпала на скатерть сирівець...
Тоді, злякавшися, та навпростець,
Ну, драла!.. під свою махнула стріху!
вернуться
16
- Микола - Лонгінов М. М. (1780–1853), високопоставлений чиновник, у 20–30-х рр. керував учбовими та благодійними закладами, які перебували у віданні імператриці. Він був покровителем Гулака-Артемовського
вернуться
17
- Він - Лонгінов М.
вернуться
18
- ...яку там цяцю Ви привезли....- Очевидно, йдеться про якусь нагороду від А. Вагнера
вернуться
19
- Він і Вона - подружжя Лонгінових.