Пролісок, стр. 7
ТУЖБА
Не в обіймах рідні -
У покійній труні
Ти, голубко моя, опочила;
А від катових рук,
Серед пекла та мук,
Всі пригоди життя покінчила.
Разом промінь загас...
Задаремно в той час
Викликала ти неньку до себе...
Висла пітьма німа...
Ти була не сама,-
Три сестри помирали край тебе;
Мовчки труту пили,
Попрощались, лягли -
Із тобою загинуть докупи.
Наостанку кати
Підійшли, щоб знайти
Всі чотири замучені трупи!
НА СПОГАД
Що божий день, коханий друже,
Мені спогадуєшся ти...
Заблимав ранок, хуга струже,
Але «між гори» треба йти.
І от рушаєш ти в дорогу:
Напівобтята голова,
Твою, вважай що дітську, ногу
Кайдан залізний повива.
Схопивши молот чи сокиру,
Ти в підземеллі хутко зник,-
І відгукнувсь в догоду миру
Нелюдським стогоном рудник.
Стомлений працею тяжкою,
Знов повернувся до тюрми,
Та не знайшов і там покою
Середи скреготу та тьми!
ДО СОЛОВЕЙКА
Розтьохкався соловейко
На калиноньці;
Щось не спиться серед ночі
Сиротиноньці.
«Розваж, розвій, соловейку,
Мою тугоньку;
Чи забуду прикру людську
Я наругоньку?
Чи судилось мені мати
Свою квітоньку,
Чи тинятись вік по наймах,
Серед світоньку?
Чи знайду я коли-небудь
Власну доленьку,
Чи все тягти чуже ярмо
Та неволеньку?»
Тьохка, плаче соловейко
На калиноньці,
Та не знає дати ради
Сиротиноньці.
ОРЛИ
Марно ради пита,
Вся засмучена,
Україна свята,
Перемучена.
Занедбали сини
Рідну мовоньку,
Не туди-бо вони
Гнуть головоньку,
На пожитки густі
Позіхаючи
Та кишені товсті
Напихаючи.
Дяка богу - всього
Враз набралися:
Від народу свого
Одцуралися...
А поки що чуже
Розшолопають,-
Чого вміли, то вже
Не второпають...
Ще й вирлають на мир
Гірш Московщини:
«Що за хлопський кумир
Народовщини!»
Чн таких ти орлів
Сподівалася,
Як за них лила крів,
Турбувалася?
Не так збавлять снаги
Силоміцники,
Як оті вороги,
Підпомічники!
ЛЮДИНА ЄСЬМ
Людина єсьм... Мене гнітуть слаботи;
Я чую їх, несила ж утекти;
Нікчемні мрії, суєтні турботи
Скули кругом, мов ретязем кати.
Все враз порвать... Нема у грудях влади:
Страшне життя, страшніша вічна тьма;
Не жду я більш ні щастя, ні відради...
Та хто зважа на доводи ума?
Жага взаємин та кохання в серці;
Наново манять блага світові...
Простіть мене, о мученики-мерці,
Простіть мене, о страдники живі!
Стомився я... без сил, на півдороги,
Украй побитий думами, стою;
Молю в людей і ласки, і підмоги...
Як сором стис головоньку мою!
Коли ж і де просвіток я поб,ачу?
Чого ж мені в невольницькій глуші
Ти не послав, о боже, на придачу
Усіх незгід хоть рідної душі?
Людина єсьм... Жага любові в серці;
Як одігнать замани [13] світові?
Простіть мене, о мученики-мерці,
Простіть мене, о страдники живі!
ТАМ І ТУТ
Там - квітки, та блиск, та чари,
Залицяння та вино;
Тута ж - праця, сльози, свари,
Пекло голоду одно.
Там - безкарна власна доля,
Панування без границь;
Тута ж стогін та неволя,
Припадання рабське ниць.
Там, проте, ненависть люта
Усередині душі;
Тут... джерело світла тута
Пробивається з глуші!
ЩАСЛИВА ЛЮДИНА
Кругом щаслива ти людина:
Не залякаєшся грози,
Бо ще не бачила країна
Від тебе Щирої сльози.
Не знавсь ти з мукою гіркою,
Не будеш віку ти конать...
Дай тільки бог того покою
Нікому на світі не знать!
вернуться
13
- 3амана - принада, спокуса.