Пролісок, стр. 5
НА ПАМ'ЯТЬ
Навік минули вільні годи,
В далекий край припало йти;
І от під тяжкий час пригоди
Мені сестрою стала ти;
Мов ангел, сяла предо мною,
Неначе квітонька цвіла,
Моєю зорею ясною,
Моєю музою була!
Тебе нема, а все з могили
Твій образ світлий устає,-
І знов душа почує сили,
Замарить серденько моє.
ДАЛЕКО
Там, далеко, на Вкраїні,
Сяє сонечко ясне,
Світить людям, та в чужині
Не навідає мене.
Там десь ллються рідні звуки,
Боротьба за люд іде...
Тута ж часом від розпуки
Стигне слово молоде.
Там матуся теплі сльози
З горя щиро вилива...
Тута ж хуга та морози,-
Серце в тузі занива.
Побратими любі, милі,-
Скрізь розкидані вони:
Спочивають у могилі
Чи по тюрмах ждуть труни.
"Україна приснилась мені..."
Україна приснилась мені,
Я прокинувсь ізмучений дуже;
Ранній промінь гуляв по стіні,
Та не легше було мені, друже!
Люду мимо чимало пройшло,
Радий гомін та жарти - байдуже...
А на серці у мене скребло,
І не легше було мені, друже!
Онде гай величаво дріма,
Вільна пташка так весело круже,
Чорнобрива жоржину лама...
Та мені не полегшало, друже!
"Гаряче душа молилась..."
Гаряче душа молилась,
Лихом вражена новим;
Наді мною ти схилилась,
Ніби світлий херувим.
І замовкло люте горе,
Серце марить, ожива...
Чи надовго? Де ти, зоре?
Боже! Хмара виплива.
ПО МОРЮ
Чимало днів по морю,
У тьмі німій,
На певну зустріч горю
Плив човен мій.
Швиряли хвилі бурні
На всі краї...
Вставали думи журні
Нудьги-змії.
Вітчини берег милий
Зникав і зник,
І рвався мій безсилий,
Розлучний крик.
А прірва виє, кличе
До бороття,
Пловцеві згубу зиче
Без вороття.
БОРЦЕВІ
Не трать надій:
Ти згинеш,- слід
Твоїх подій
Розтопить лід
В серцях катів,
Любов натхне
Їм до братів...
Вік промине;
Любов же та
Одним одна,
Що день - свята,
Що день - ясна,
Переживе
І всіх і все,
Життя нове
У мир внесе!
"Красно при долині..."
Красно при долині
Квітонька цвіла,
Та до кіс дівчині
Мати заплела.
Гордо чарівниця
Вродою пиша:
Чиста, як зірниця,
Молода душа.
Хай же сліз не баче,
Сяє-розцвіта,
Доки згине, наче
Квітонька ота!
БЛАГАННЯ
Над усім обладу маєш,-
Вчуй же стогін, прихились,
Правий боже! Чи зламаєш
Ти кайдани ці колись?
Дай нам силу вирвать руки
Із обіймів їх цупких,
Зарятуй від скону-муки,
Тхни огнем надій палких!
Розірви на небі хмари,
Тьму згромаджену розвій,
Щоб загибли людські чвари,
Вчувши голос дужий твій!
КРАЩЕ
Тяжко в неволі нудитись;
Молодість... де вона є?
Краще б у світ не родитись,-
Стільки він мук завдає!
Сестроньки, браття - в могилі,
Вороги ж люті - живі...
Як не затоплять їх хвилі
Вилитих сліз та крові?
Терпіть, а має справдитись
Божий святий заповіт...
Добре у світ не родитись,
Краще - побачити світ!
ДО БАНДУРИ
Не голосна ти, вбога бандуро,
Подруго люба тюрми!
Люди освітні вчують похмуро,-
Їх не привернемо ми.
Прості... чи дійде ж слово любові,
Чи їх прихилять пісні?
Супроти моря поту та крові
Що наші співи сумні?
Де вже бездольцям тим відрізняти
Ворог ти клятий чи друг...
Треба б поперед нам обійняти
Ціну народних послуг!