Пролісок, стр. 2
ДО ДИТИНИ
Тішся вволю; смійся, доки
Озаряє сміх уста,
Та безхмарні літа-роки
Не накладують хреста;
Доки сумом та журбою
Ще не здибало тебе;
Доки небо над тобою
І ясне, і голубе.
Так, дитино моя люба,
Погуляй - твоя пора,
Бо вже, може, лиха згуба
І по тебе десь чухра.
ДО УКРАЇНИ
Під небом дальньої чужини,
Де хуги носяться одні,
До тебе, кращої дружини,
Складаю я мої пісні.
І випливаєш ти над мене
У тій збагніченій красі,
Що не зруйнують, серце-нене,
Твої пекельники усі!
ДОЛЯ
Всі жита грозою збило;
Полягла трава...
Стихла буря: ясно, мило;
Поле ожива.
Так і наша хмура доля...
Прогудуть громи -
І зітхнем ми, збувшись горя,
Повними грудьми!
НАДІЯ
Не зітхай так безнадійно,
Скорбних уст не замикай,
Рук не складуй ще подвійно,
З лану битви не тікай.
Глянь на луг - не вся травиця
Ще потоптана у прах;
Глянь на люди - чесні лиця
Ще не всі обвіяв страх.
Ще великі перепони
Злу поставлено кругом,
Не безкарно рвуться стони
Під ворожим батогом.
Встануть мученики-браття,
Встануть сестри, як живі...
За годиною прокляття.
Мук, кайданів та крові,
Зрадно купленої слави,-
Панство волі йде услід,
І на чолі миросправи
Власно з’явиться нарід!
ПУСТКА
Пусто та голо -
Скільки збагнеш;
Степу навколо
Не осягнеш.
Рве хуртовина;
Хата - сумна,
Мов домовина
Несподівна.
Темрява ночі
Перемага,
Тяжить на очі,
Гнітом ляга.
ДО Н. К. С.
Заранку в холодну могилу
Ти жертвою часу лягла;
Без жалю загублено силу...
А в мене пак гадка жила:
Що повівом навіть не скине
На тебе пануюче зло,
Що смерть над тобою запине
Отрутою повне жало!
ДУМКА
Дружили ми, а пройдуть літа,
І, може, стрінемось не ті;
Душа, мов пустка неогріта,
Перехолоне у чутті.
Загасне світле чарування,
Насунуть сірі, темні дні...
Та не забудьмо почування,
Що нас єднало до борні!
ДО УКРАЇНЦІВ
Українці, браття милі,
Відгукніться, де ви є;
Чи живі ще, чи в могилі
Давня слава зогниє?
Чи покраща доля наша,
Мине сором, що вкрива;
Чи до краю спита чаша,-
Рабства чаша вікова?
Гей, докупи, певні діти!
Всіх веде мета одна:
Шлях любові та освіти
Нас навіки поєдна!
НА ЛИСТ
Не хились душею, друже,
Не ридай у самоті;
Хрестоносця приоруже [2]
Розіп’ятий на хресті.
Серце, правдою кипуче.
Повне чистої краси,
У конанні невсипуче.
До могили донеси.
Світлом істини святої
Розірви обійми тьми:
Хмара темряви густої
Повисає над людьми.
ДОПУСТИ
Що за допусти господні?
Позавчора - кріпаки,
Вчора - вільні, а сьогодні -
Хоч під вікна по шматки!
Кмет [3] господарем від пана
На слободу [4] одійшов...
Що ж блукає без жупана,
Без онуч і підошов?
Чувся клопіт за освіту,
Гасло щирих громадян...
А чи трапило під свиту
Піклування передян? [5]
Цур питать... Бажання славне
Поміж нами доки йшло,-
Над народом панство давнє
Відрождатись почало!
В ДАЛЕЧІНЬ
За морем холодним, в далекій чужині,
Де сонця ніколи не видно з тайги [6]
Де нетрі, болота лихі та пустині,
Та скали кремінні, на вічні сніги...
Де тьма та неволя одвіку й довіку,
Де, стогону опріч, нічого не чуть,
Де гине надія, де муки без ліку,
Де сльози невільницькі тільки течуть...
Де люди на себе кайдани гартують,
Де рідного брата запеклі брати
Що божу годину на пласі катують...
Там, сестронько люба, конаєш і ти.
Не падай до туги, красуйся, мій квіте;
Велике та славне страждання твоє
Шлях терну та крові любов’ю освіте,-
Неволя живої душі не уб’є.
Пом’януть твій образ бездольці закуті,
Стомленим від долі про тебе звістять;
Міць викличуть муки твої незабуті.
Перлинами сльози колись заблистять!
вернуться
2
- Приоружити - озброїти.
вернуться
3
- Кмет - селянин, хлібороб.
вернуться
4
- Слобода - свобода.
вернуться
5
- Передяни (від слова передувати, йти вперед) - проводирі. Тут Грабовський вживає це слово в іронічному значенні, засуджуючи буржуазно-ліберальних діячів.
вернуться
6
- Тайга - дрімучий сибірський ліс. (Приміт. П. Грабовського).