Байки, стр. 6
СПІВАКИ
Сусід до себе кликав кума:
- Приходь лиш, брате, на часок:
По чарці вип’ємо, сальця з’їмо шматок…-
А справді - так не те він дума;
То кумові сказав він тільки так!
Хотілося ж, щоб похвалиться -
Яких він назбирав Співак.
От кум прийшов; посіли як годиться;
По одній випили, по другій налили…
Тут парубки як утяли!
Роззявили роти - гукають…
Хто вгору дме, а хто пищить…
Аж головою кум вертить:
- Чорт батька знає як співають! -
Став він хазяїну казать,-
Аж вуха далебі болять! -
- Та, може, й так…- хазяїн став мовляти,-
Є трохи хвалшу, що й казати…
Так он що - все народ такий,
Як кажуть, золотий!
То сількісь, що не так співають,
Зате горілки не вживають!
А по мені - вже лучче пий,
Та діло розумій.
1853.
СКОРОБАГАТЬКО
Десь на шляху, біля діброви,
У хаті чепурній шинкарочка жила;
Про біле личко, чорні брови
Далеко чутка йшла.
Один купець - забув, як звати,-
Із ярмарку багато грошей віз
І до шинкарчиної хати
Він привернув і з воза зліз.
Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва,
Та ще к тому веселая розмова
Забавили його,
І він забув погонича свого.
Шинкарка язиком, як на цимбалах, грає,
Купець, прицмокуючи, п’є,
Погонич все на клунок поглядає,
Бо догадавсь, яке добро там є.
У хаті жарти, сміх; погонич пильно слуха
Та й думає: «Багатим всюди рай».
А біс йому в обидва вуха
Все шепче: «Утікай!
Багатирем ти станеш, будеш паном,
Розкошуватимеш весь вік…»
І розум в голові покривсь чудним туманом…
Погнав він коненят і десь у полі зник.
Одумався гуляка, вийшов з хати,
Туди-сюди - було та загуло…
Купець заметушивсь…«Рятуйте!» - став кричати,
А рятувать і нікому було.
Побіг він, плачучи, шукати вітра в полі;
Нема ні чутки, ні сліда.
Не сподівався він такої злої долі,
Не снилася йому така біда.
Літали в полі скрізь і вітра не піймали…
Рибалки шапочку край берега найшли,
І хвилі їм нічого не сказали,
До моря горе понесли.
За днями дні летіли і минали;
Пристарілось і те, що змолоду цвіло;
Багато деяких пісень переспівали;
Постало те, чого і не було.
Скоробагатько по горі скотився,
У городі на ноги став,-
На пустирі будинок уродився
І всіх причарував.
Меди і вина щастя розливало,
Скоробагатько панував,
Усе йому кувало і плескало,
І чорт дітей, як кажуть, колихав.
Як бджоли на той мед, злітались городяне,
І ласо їли всі, і солодко пили,
Розумником його зробили громадяне,
Хоч казочку про шапочку й плели…
Що язики! Не вимовчать ніколи,
А добрі пироги
Не вороги;
Не слід цураться хліба й солі.
Хотів сказать ще більше я,
Та перебила доленька моя:
«Даремна,- каже,- річ, і рот тобі замажуть,
Сиди собі, не лізь,
Бо золотий обушок, люди кажуть,
Відчинить двері скрізь».
1892-1893.
СИЛА
Щоб хуторну хандру прогнати,
Один вигадливий Панок
Задумав до себе розумних наскликати
І світом мудрості розбуркать свій куток.
На раду він покликав Кума,
Бо між розумними то був найкращий цвіт:
Він і мовчить розумно, і розумно дума,
Бо знав людей і бачив світ.
Приїхав Кум - і почали судити:
- Отак і так,- Пан каже,- хочу я;
Чи буде бобу решето, скажи ти?
Чи гарна вигадка моя?
- Цікаве діло! Що й казати! -
Промовив Кум.- Гаразд придумав ти;
Хоч не багатечко, а можна назбирати,
Бо дурнями, мовляв, хоч греблю нагати…
Ось нум лічить, чи прийдеться до діла?
Панько Небреха - перша голова,
Вовчок та Мирний - се ще два;
Нечуй та Свистуненко Сила…
- Тю-тю на тебе! - крикнув Пан.-
На біса ти до гурту пхаєш Силу?
Хіба за те, що дорогий жупан?.
А от і проминув ти Сліпченка Данилу!
- Цить,- каже Кум,- я не збрешу;
Не торохти, сховай слова завзяті,
Скажу я нищечком, бо піч у хаті…-
Той ухо прихилив, а Кум шу-шу, шу-шу…
- Хіба! - промовив Пан і засміявся.-
Покличемо і Силу, коли так…
Розумний, Куме, ти удався!
Куди не поверни - мастак.-
Як радилися, так і сталось;
Як квіточка, надія розцвіла;
Хоч небагатечко гостей зібралось,
А все ж бесіда гарная була.
Як тихая вода, лились розумні речі
І вимовлялось те, чого ніхто не чув;
І Сила там між ними був -
Скакав, як дурень з печі…
- От тобі й на! - хто-небудь пристидить.-
Розумних кликали і дурня приліпили,
Правенько почали та й покривили…-
Та годі вам, мовчіть!
Тут сила не в тому, що дурень Сила,
А в тім, що гроші - сила.