Байки, стр. 14
1858.
ЛИСИЦЯ Й ОСЕЛ
- Відкіль бредеш ти, голово лиха? -
Лисиця так мовля Ослові.
- Дивився, як там Лев здиха
Аж ген у тій діброві!
Піди, паньматко, подивись;
Ти ж зналася із ним колись…
І! Що тепер із ним зробилось!
Де в біса й сила тая ділась!
А то, було, як гуконе -
Не втямиш з ляку, де б сховався,-
Таке було те пугало страшне!
Мабуть, його весь світ боявся…
Тепер лежить, неначе пень,
І ніч, і день.
Ніхто його вже не боїться,
Усяк безпечно йде дивиться.
Хто схоче - добре ускубне
За вражий чуб його зубами,
А хто під боки стусоне -
Чи дрюком, чи рогами.
- А ти, запевне, не посмів?! -
Йому підсміює Лисиця.
- Оце-таки! Чого ж дивиться?
І я його раз захмилив,-
Нехай і наших знає!
А й в людях такечки буває,-
Чи то вже світ тепер такий:
Поки ти чим кому страшний,
Усяк тебе і поважає;
А тільки як-небудь спіткнись,-
Дивись -
Хто й поважав, той лає.
1853.
ЛИСИЦЯ Й ВИНОГРАД
Прибігла раз Лисичка у садок;
Вподобавсь дуже їй привітненький куток -
І гарно погулять, і любо подивиться,
То тим, то сим там можна поживиться.
Глядить -
На тичках виноград висить,
Густесенько, аж тички нахиляє.
«От,- дума,- снідання смачне;
Усяка ягідка неначе привітає,
Неначе каже: їж мене».
Та от біда яка: відкіль вона не гляне,
Де не зопнеться - не достане;
Облизує роток -
Хоч би десяток ягідок.
- Бач,- каже,- люди як хитрують,
Неначе носом чують…-
А на вершечку поравсь Горобець:
Усюди він, проворний молодець,
Примазаться уміє на дурничку,-
На те вже вдавсь.
Побачив він Лисичку
І зараз обізвавсь:
- Здоровенька була, Лисичко!
Поласуй з нами, молодичко!
А виноград же то який!
У вашому гаю не виросте такий!.-
Лисичка думає: цвірінькало ти сучий,
Без тебе знаю я…- Ні,- каже,- нам не йде,
Кислючий-прекислючий -
Оскома нападе! -
Розсердилась вона і подалась додому,
Жалкуючи, що бігла по-дурному.
Так завидющий чоловік
На брехні верне свій язик;
Чого не втне чи не достане -
Усе погане.
1892.
МУЖИК ТА ЛИСИЦЯ
Колись-то Мужика Лисиця попитала:
- Скажи, будь ласкав, куме мій,
За що се честь така ось шкапі сій?
Про се вже я давно спитать тебе бажала;
Коли не подивись -
Вона з тобою скрізь:
Чи у дорозі, чи на полі;
І їсти й пити їй доволі…
А як признаться, то вона
Скотина предурна!
- Але! - їй каже кум,- не в розумі тут сила!
То все бридня… Тут думка не така:
Нам треба тільки, щоб возила
Та слухалася батіжка.
1853.
МИШАЧА РАДА
Задумала Мишва вчинить велике діло,
Щоб слава загула про них
По всіх усюдах, щоб вдивило
Не то людей - котів дурних.
Мишей до біса назбігалось.
Чимало й Пацюків зібралось,
Старих і молодих.
От в кухві тій, що з борошном стояла,
Уся громада посідала -
Розслухать, що і як.
Найстаршенький Пацюк мовляє так:
- Оце зібрались ми, панове громадяни,
Про от що розсудить:
Пора б і Мишам в світі жить
Так, як живуть усі миряни.
А для того нам треба положить:
Щоб був порядок в кожнім ділі -
Збирати раду щонеділі…
Чи так, чи, може, як?.
- Розумне діло! Так, то й так!.-
Гукнула разом вся громада.
- А щоб була доладна рада,-
Старий Пацюк кричить,-
Закон постановить:
Пускать на раду всіх хвостатих,
А куцих не пускать,
Бо хто бував в руках проклятих,
З того добра не ждать!
Чи так? Рішайте, коли чули!.
- Так тому й буть! - усі гукнули.-
Так!. Куцих не пускать!.-
Мишва таку приміту знає:
У кого довший хвіст - той розум більший має
А хто свій хвіст ізбув,
Той дурнем всюди був -
Чи то в якій-небудь пригоді,
Чи на війні, чи у поході.
От через тиждень, в темну ніч,
Справдилась Пацюкова річ:
Була між ними перша рада.
Зібралася як слід уся громада;
Посіли, гомонять…
Аж гульк - і куций є між ними…
Ну що його робить з дурними?
Ну як утерпіть - не сказать?.
Пацюк углядів молоденький -
Та зараз дядька штовх тихенько:
- А що ж се,- каже,- як се так?
Відкіль се взявся неборак?
Чому ж йому ніхто не вкаже?
Та се вже, справді, сором, глум!.
- Цить, язикатий! - дядько каже.
Бо то ж мій кум…