Вірші, стр. 1
Гребінка Є.П.
ВІРШІ
ЧОВЕН
Заграло, запінилось синєє море,
І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорнії гори
Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
За громом громи гуркотять.
І грає, і піниться синєє море,
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця.
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
Чого він під бурю поплив!
Ущухнуло море, і хвилі вляглися.
Пустують по піні мавки,
Опять забіліли, опять простяглися
По морю кругом байдаки;
Де ж човен дівався, де плавле мій милий?
Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі
Біліють іі його тріски.
Як човнові море, для мене світ білий
Ізмалку здавався страшним;
Та як заховатись? не можна ж вік цілий
Пробути з собою одним.
Прощай, мій покою, пускаюсь у море!
І може недоля і лютеє горе
Пограються з човном моїм.
НАПИС ДО МАЛЮНКА...
Заквітчалася дівчина; стала край вікна.
Дав бог празник. Людям празник,
а вона одна із маленьким братом Йвасем, прибрана,
в квітках, Дивиться, моя небога, на широкий шлях.
Батько вмер давно у неї, матері нема,
Тільки в хаті брат маленький да вона сама,
Більш ні племені, ні роду - все чужі кругом!
Тільки не об тім сумує дівка під вікном:
Тута, край вікна, прощався, ціловався він,
Чорнобровий козаченько, як їхав на Дін?
Обі іцпнся вернутися - вже півроку є,
Ніс сумує дівчинонька, серденько моє!..
До мій милий? Що він робить? Де він
забаривсь? Може, з іншою якою уже одруживсь!..»
Дума дівка; серцю важко, сльози на очах.
І пустий простягсь далеко перед нею шлях...
1843
МАРУСЯ
«Я знаю, Марусе, дівочу натуру!
- Так мати старая казала дочці,
- І я дівовала, була молодою
(Тоді парубки все були молодці!)
- На грищі співала, на досвітках пряла,
На улиці часом до світа гуляла...
А бувало стане скушно,
Серце ниє та болить,
В грудях важко; плачеш, плачеш...
Божий світ не веселить!..
У садку пташки щебечуть,
По степу цвітуть квітки;
Як послухаєш, як глянеш -
Плачеш бозна од чого!..
І знати не знала, чого я бажала!
І все було, доню, я так сумовала,
Поки твій отець мене кохати не став,
Поки з моїм любим нас піп не звінчав...
Кинь лихом об землю та будь веселенька!
І думає дочка, схилившись до неньки:
«Чом досі мене ще ніхто не кохав?..»
ЛІС
Хто дівчину любить, той любить і ліс.
У лісі так темно, так тихо!
І я його дуже любив то колись,
Та вже мінувало те лихо!..
Дівчата у лісі зовсім не такі,
Як часом бувають у хаті.
У лісі вони звичайненькі, плохі,
Не кажуть: геть! дивиться мати!
***
Я бачив Маруся під гаєм ішла,
Аж гульк, їй назустріч козак молоденький,
Вона вся згоріла, не знає й сама
Од чого, а він веселенький.
Підходить до єї - за руки взялись,
Як ті голуби цілувались...
Шепнула Маруся: ходімо у ліс!
Пішли - і од мене сховались.
Ну, що вже робили вони там удвох,
Не знаю, бо в лісі було вже темненько,
А чув, що Маруся сказала: ох, ох!
І сперву так дуже, а потім тихенько, тихенько.
УКРАЇНСЬКА МЕЛОДIЯ
"Нi, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля iз нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним рiч розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вiк дiвовати!"
- Хiба ж ти не бачиш, яка я стара?
Менi в домовину лягати пора.
Як очi закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна, сиротою!
А в свiтi якеє життя сиротi?
I горе, i нужду терпiтимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
Стогнать пiд землею як горлиця стану.
"О мамо, голубко, не плач, не ридай.
Готуй рушники i хустки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!"
Ген там, на могилi, хрест божий стоїть,
Пiд ним радо й вечiр матуся квилить;
"О боже мiй-милий! що я наробила!
Дочку, як схотiла, iз свiта згубила!"
1840
ЧЕРНЫЕ ОЧИ
Очи черные, очи страстные,
Очи жгучие и прекрасные!
Как люблю я вас! Как боюсь я вас!
Знать, увидел вас я в недобрый час.
Ох, не даром вы глубины темней!
Вижу траур в вас по душе моей,
Вижу пламя в вас я победное:
Сожжено на нем сердце бедное.
Но не грустен я, не печален я,
Утешительна мне судьба моя:
Все, что лучшего в жизни Бог дал нам,
В жертву отдал я огневым глазам.