Байки, стр. 1
Гребінка Є. П.
БАЙКИ
ЛЕБЕДЬ І ГУСИ
На ставi пишно Лебедь плив,
А Гуси сiрiї край його поринали.
"Хiба оцей бiляк вас з глузду звiв? -
Один Гусак загомонiв,-
Чого ви, братця, так баньки повитрiщали?
Ми попеластi всi, а вiн один мiж нас
Своє пиндючить пiр'я бiлеї
Коли б ви тiлько захотiли,
Щоб разом, стало бить, вся беседа взялась,
Ми б панича сього якраз перемастили".
I завелась на ставi геркотня,
Гусине дiло закипiло:
Таскають, грязь i глей зо дна
Да мажуть Лебедя, щоб пiр'я посiрiло.
Обмазали кругом - i трохи галас стих;
А Лебедь плись на дно - i випурнув як снiг.
ВЕДМЕЖИЙ СУД
Лисичка подала у суд таку бумагу:
Що бачила вона, як попеластий Вiл
На панськiй винницi пив, як мошенник, брагу,
Їв сiно, i овес, i сiль.
Суддею був Ведмiдь, Вовки були пiдсудки.
Давай вони його по-своєму судить
Трохи не цiлi сутки.
"Як можна грiх такий зробить!
Воно було б зовсiм не диво,
Коли б вiн їв собi м'ясиво",-
Ведмiдь сердито став ревiть.
"А то вiн сiно їв!" - Вовки завили.
Вiл щось почав був говорить,
Да суддi рiч його спочинку перебили,
Бо вiн ситенький був. I так опредiлили
I приказали записать:
"Понеже Вiл признався попеластий,
Що вiн їв сiно, сiль, овес i всякi сластi,
Так за такi грiхи його четвертувать
I м'ясо розiдрать суддям на рiвнi частi,
Лисичцi ж ратицi оддать".
ДЯДЬКО НА ДЗВОНИЦI
Iзлiз мiй дядько на дзвоницю
Та, знай, гука: "Оце кумедiя яка!
Всi люди на землi мов тi перепелицi:
Здається бiльший з них не бiльше п'ятака.
Гай, гай! Як же вони дрiбненькi!
Так ось коли я їх як треба розiбрав!"
А мимо йдучи, хтось на дядька показав
Та, далебi, мене спитав:
"Що то таке, чи щур, чи горобець маленький?"
1840
ГОРОБЦI ДА ВИШНЯ
Глянь, глянь, летять, да їх летить чимало,
Куди оце летять з оселі Горобцi?
Дивлюсь, у сад, побрались молодцi.
На Вишеньцi їх геть-то насiдало,
I бенкет зараз пiдняли;
Цвiрiнькають, джеркочуть, знай, на Вишнi
Iз ранку самого до пiзньої пори,
Я простий чоловiк, то й взяв собi на мислi,
Що Вишеньцi моїй предобре у саду,
Що їй превесело, бо як край єї йду
Або i так коли зирну у сад iз хати,
Все звелять горобцi по гiлочках скакати.
Ось тиждень як не був,
дивлюсь - кат його ма!
На Вишеньцi, гостей нема.
Чого лишень вони лiтати перестали?
Як розiбрав, бодай i не казать!
Ох! поти жевжики вчащали,
Поки i всi ягоди на Вишнi обдзюбали -
Тепер до бiдної нiколи не летять.
ПШЕНИЦЯ
Я бачив, як пшеницю мили:
То щонайкращеє зерно
У воду тiльки плись, якраз пiшло на дно,
Полова ж, навiсна, пливе собi по хвилi.
Привiв мене господь побачить i панiв:
Мов простий чоловiк, там iнший пан сидiв,
Другi, задравши нiс, розприндившись, ходили.
I здумав зараз я, як тiльки поглядiв,
Що бачив, як пшеницю мили.
РИБАЛКА
Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь!
Усi мовчать. Гай-гай, якi шолопаї!
Вона в Сулу тече у нашiй сторонi.
(Ви, братця, все-таки домiвки не цурайтесь.)
На рiчцi тiй жили батьки мої
I панства чортiв тиск: Василь, Iван, Микола,
Народ письменний, страх,
Бував у всяких школах,
Один балакає на сотнi язиках.
Арабську цифиру, мовляв, закон турецький,
Все тямлять, джеркотять, як гуси, по-нiмецьки.
Подумаєш, чого-то чоловiк не зна!
Да не об тiм, бач, рiч. Усю торiшню зиму
Рибалка ятером ловив в тiй рiчцi рибу;
Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна,
Пригрiло сонечко i з поля снiг погнало;
У рiчку снiг побiг, i Оржиця заграла,
I ятiр, граючи, водою занесла.
"Уже ж вона менi отут сидить в печiнках,
Ся рiчка каторжна! - рибалка став казать.-
Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень,
жiнко:
Пiду я до Сули скажену позивать!"
I рознi деякi казав, сердега, речi,
Iз злостi, як москаль, усячину гукав;
А далi почепив собi сакви на плечi,
У люльку пхнув огню, цiпок у руки взяв
I рiчку позцвать до рiчки почвалав.
Чи довго вiн iшов, чи нi, того не знаю;
Про те нiколи сам Рибалка не казав;
А тiльки вiн дiйшов, як слiдує, до краю.
Сула шумить, гуляє по степам.
Рибалка дивиться i очi протирає:
Не вiрить сам своїм очам,
Бо по Сулi - чорти б їх мучив матiр -
Пливуть хлiвцi, стiжки, дiжки, усякий крам
I бiдного його ниряє ятiр!
Здихнув Рибалочка да i назад поплiвсь.
А що, земляче, пожививсь?
Ось слухайте, пани, бувайте ви здоровi!
Еге, Охрiменко дурний:
Пiшов прохать у повiтовий,
Що обiдрав його наш писар волосний.