Елементарні частинки, стр. 24

Перший звіт про експерименти Аспе з’явився у сорок восьмому номері «Фізікл рев’ю» під назвою: «Experimental realization of Einstein — Podolsky —Rosen Gedankexperiment: а new violation of Вell’sinequalities» [18]. Джерзінскі був одним із співавторів статті. За кілька днів Деплешен сам прийшов до нього. В той час йому було сорок років, і він керував Інститутом молекулярної біології Національного науково–дослідного центру у Жіф–сюр–Іветт. Чим далі, тим більше він усвідомлював, що в механізмі генних мутацій з їх уваги випадає щось головне, і це щось, мабуть, пов’язане з більш глибокими явищами, які виявляються на атомному рівні.

Вперше вони зустрілись у кімнаті Мішеля, в університетському корпусі. Аскетична похмурість обстановки не здивувала Деплешена: він чекав на щось подібне. Розмова затяглася до глибокої ночі. Саме існування повного списку базових хімічних елементів, нагадав Деплешен, уже в десятих роках стало для Нільса Бора першим поштовхом для міркувань. Теорія гравітаційних та електронних полів у планетарній моделі атома неминуче мала привести до існування безлічі хімічних речовин. Утім, в основі всієї світобудови лежить якась сотня елементів, їх список чітко вивірений і незмінний. Таке ненормальне, з точки зору класичних теорій електромагнетизму та рівнянь Максвелла, становище мало, знов нагадав Деплешен, зміцнити справедливість положень квантової механіки. На його думку, біологія перебувала на сьогодні саме в такому становищі. Те, що в усьому тваринному і рослинному царстві є ідентичні макромолекули, незмінні клітинні структури, не можна переконливо пояснити в межах класичної хімії. Тим чи іншим чином (яким саме, поки що неможливо сказати) теорія квантів має безпосередньо втрутитись у вчення про регуляцію біологічних явищ. Саме тут відкривається цілком нове поле для досліджень.

Того першого вечора Деплешен був вражений широтою мислення та незворушністю свого юного співрозмовника. На ступної суботи він запросив його на обід до себе, на вулицю Еколь Політекнік. Там також був присутній його колега–біохімік, автор численних праць про транскрипції РНК [19].

Коли Мішель прийшов до Деплешена, в нього склалося враження, наче він потрапив у декорації кінофільму. Меблі зі світлого дерева, підлога, викладена теракотовим кахлем, афганські ткані килими, репродукції Матісса… До того часу він мав лише неясне уявлення про життя цього благополучного культурного середовища з його тонким і впевненим смаком; тепер йому було легко додумати решту: фамільний маєток у Бретані, мабуть, сільський будиночок в Любероні. «Авжеж, квінтети Бартока і таке інше», — подумав він, заходжуючись коло першої страви. Обід був із шампанським, потім десерт — шарлотка з полуницею та малиною під чудове рожеве напівсухе винце. Саме тоді Деплешен і виклав йому свій план. Він може створити одну контрактну посаду в своєму дослідницькому центрі в Жифі; Мішель має зажити доброї слави серед біохіміків, але зробити це слід щонайшвидше. Водночас Деплешен курируватиме підготовку його дисертації, а відразу після захисту Мішель зможе обійняти належну штатну посаду.

Мішель кинув погляд на маленьку кхмерську статуетку, що стояла в центрі на каміні; зроблена дуже витончено, вона зображала Будду–проповідника. Він одкашлявся, прочищаючи горло; потім сказав, що приймає цю пропозицію.

Надзвичайний прогрес, якого наука досягла за наступне десятиріччя в галузі приладобудування і техніки мічення за допомогою радіоактивних ізотопів, дозволив зібрати значну кількість інформації. Втім, як розмірковував тепер Джерзінські, в тому, що стосується теоретичних питань, про які говорив Деплешен під час їхньої першої зустрічі, то віз і досі там.

Була глибока ніч, коли марсіанські бактерії знову розбудили в ньому жвавий інтерес: він знайшов в Інтернеті більше десятка повідомлень з цього приводу, переважно вони були з американських університетів. Аденін, гуанін, тімін та цитозин були знайдені там у нормальних пропорціях. Частково знічев’я він зайшов на сайт Енн Арбор і знайшов там повідомлення про проблеми старіння. Алісія Марсія–Коельо звертала увагу читачів на втрату кодуючих сегментів ДНК під час повторних реплікацій фіброшарів з тканин гладких м’язів; у цьому теж не було нічого дивного. Він знав цю Алісію; більше того, саме вона десять років тому позбавила його невинності в Балтіморі, де в той час відбувався конгрес генетиків, після вечері, що супроводжувалася добрячою випивкою. Вона була такою п’яною, що навіть не змогла допомогти йому зняти з неї ліфчик. То була стомлююча і навіть важка мить; вона тільки–но розсталася зі своїм чоловіком, про що повідомила йому, поки він боровся з її застібками. Потім усе пішло як слід; він сам здивувався, що зміг устромити свою зброю в піхву дослідниці й навіть еякулювати, не відчуваючи ані найменшого задоволення.

5

Як і Брюно, багатьом курортникам, що відвідували Край Змін, перевалило за сорок; як і він, більшість з них працювала в соціальній сфері або в галузі освіти та була матеріально захищеною своїм становищем чинуші. Майже всіх їх можна віднести до лівих, і знов?таки майже всі вони жили самотньо, переважно після розлучення. Отже, для цього місця Брюно був фігурою досить типовою, а через кілька днів він усвідомив, що почувається трохи краще, ніж звичайно, точніше, не так кепсько. Коли подають аперитив, містично налаштовані тітки, нестерпні під час ранкового сніданку, перетворюються на жінок, що беруть участь у безнадійному суперництві з більш молодими конкурентками. І ось у середу під вечір він познайомився з Катрін, п’ятдесятирічною відставною феміністкою, що належала до так званих «темних конячок». Брюнетка з матовою шкірою, у двадцять років вона була, мабуть, дуже привабливою. Як він зауважив у басейні, груди в неї все ще тримали свою форму, але зад украй ожирів. Вона зациклилася на єгипетській символіці, сонячних картах таро тощо. Брюно спустив штани, коли вона просторікувала про бога Анубіса; він відчував, що вона не стане чіплятися щодо ерекції, тож, можливо, між ними зародиться дружба. На жаль, ерекції не вийшло. На її стегнах були жирові складки, і ніг вона не розсунула; розсталися вони доволі прохолодно.

Того ж вечора, незадовго до вечері, до нього звернувся якийсь тип на ім’я П’єр–Луї. Він відрекомендувався вчителем математики, про що можна було здогадатися з його зовнішності. Брюно помітив його два дні тому, під час вечора, присвяченого креативним теоріям; там він видав скетч на тему доказу математичної теореми, що ходив по замкнутому колу, щось на зразок комічного абсурду, втім, аж ніяк не смішний. Його рука швидко бігла по білому пластику, раптом іноді спотикаючись; тоді шкіра на його величезному лисому черепі вся вкривалася зморшками розумової напруги, обличчя корчилося в гримасах, які він вважав кумедними; на якусь мить він завмирав, тримаючи в руці фломастер, а потім знову починав мазюкати дошку й бубоніти, бубоніти. По закінченні скетчу п’ять–шість глядачів зааплодували переважно з доброти душевної. Він зніяковіло почервонів, на тому все й скінчилося.

Наступними днями Брюно кілька разів щастило уникати його товариства. Зазвичай той прогулювався в парусиновому капелюсі. Був рудуватим і дуже високим, щонайменше метр дев’яносто; проте в нього вже починало формуватися пузце, і було дуже кумедно дивитись, як він зі своїм маленьким черевцем видирається на вишку для стрибків у воду. Йому було, мабуть, років сорок п’ять.

Того вечора Брюно знову зміг швиденько втекти: скориставшись тим, що дурнуватий здоровань разом з усіма розпочав імпровізовані африканські танці, він пішов пагорбом нагору до ресторанчика. Місце поруч з колишньою феміністкою було вільне; навпроти неї сиділа одна з її однодумниць–символісток. Він тільки–но заходився коло свого рагу з тофу [20], коли в дальньому кінці проходу між столиками з’явився П’єр–Луї; угледівши вільний стілець біля Брюно, він засяяв радісною усмішкою. Він почав просторікувати ще раніше, ніж Брюно до кінця усвідомив його присутність; правду кажучи, цього разу він бубонів щось терпиме, навіть сусідки по столику аж розкудкудакались од захвату. І реінкарнація Озіріса, і єгипетські маріонетки… На Брюно вони не звертали ніякої уваги. В якусь мить до нього дійшло, що цей клоун звертається до нього з питанням щодо його професійної діяльності. «О, та нічого особливого…» — туманно кинув Брюно; він був готовий говорити про що завгодно, але аж ніяк не про систему державної освіти. Вечеря почала діяти йому на нерви; він підвівся, щоб вийти викурити сигарету. На жаль, у цю ж саму мить обидві символістки, різко гойднувши стегнами, теж устали з?за столика, навіть не глянувши на співрозмовників; мабуть, саме це й спровокувало інцидент.