Біблійні казки. Казки та легенди про святих, стр. 53
Тоді стара зачала вповідати, що виділа в дорозі стару церков і старого священика. Ах, на тоті слова як не зареве старий, що аж страшно слухати:
— А ти, стара відьмо, та ти така дурна, як вони обидві! Та же каплиця — то наша донька, а священик — то наш зять, бодай розпалися! О, чекай, я того зараз буду знати, що з тим зробити!
І полетів по-чортівському. Ну, і що з того? Летить, та й нема церкви. Прилітає аж недалеко села, аж тоді його донька зачула і крикнула:
— Ой біда, тато жене!
Тоді Івась вбрав капелюха на себе, а вона зробилася бабою жебрущою, а його ніхто не видить, бо в капелюсі. Здоганяє старий та й каже:
— Чи не виділи ви ту двоє людей молодих?
— Ви мене питаєте за молоді люди — та я вже багато виділа в житті!
— Але я питаю про нових, може, тепер які прийшли до села?
— Е, та ту прийшло двоє, але вже поженилися — то, чуєте, якісь такі, що вона перше хрестилася, ніж шлюб брала.
Ах, як заридав старий чортяка, та й полетів як шалений! А Івась капелюха з голови скинув, а панна знову панною стала та й ідуть, аж серце радується. Приходять на материне подвір’я, Івась кинув тоті колодки та й скрині і почав кликати:
— Відчиніть, мамуню!
А стара з радости як скочила з печі, мало не забилася! Біжить та й відчиняє. О Господи, яка ж то радість, як стара мати вздріла свого сина! Встає, вітає, з радости тішиться, плаче та й свою нужду розповідає. Тоді невістка зараз сказала до старої:
— Мамуню, давайте вечеряти!
А стара зараз капшучком потелепала та й зараз вже є що їсти і пити. Повечеряли і полягали спати. Дивиться Івась, а надворі щось блищить. А мама питає:
— Ви, діти, не знаєте, що то так світиться?
А невістка каже:
— То колодки осикові — іди, Івасю, забери до хати!
Виходить Івась, дивиться, а то такі три красні скрині, що аж мило дивитися! Бере Івась до хати, але ані суди Боже одної рушити! Тоді Івась здивувався, що недавно ніс три, а тепер одної не може, і закликав жінку, щоби помогла. Зараз повиходили обидві з мамою, помогли то вносити, а коли повносили, давай маєток переглядати. Ох, Боже ласкавий, аж очі до себе забирає! Така краса, що аж мило дивитися! Повідкривали, а там саме золото і різні сукні, що аж очі до себе беруть! Переглянули, та полягали спати.
На рано повставали, пішли до ксьондза, дали знати тую річ, що панна ще не хрещена. Зараз священик казав її привести і вихрестити. І так зробили. Назвали Івасеву жінку Ірина і зараз заповіді виголосили, і зачалося весілля.
А мене на весілля запросили за музику. Але як гості за столом сиділи, то мав тоді музика вечерю носити. А коли господиня дала пироги, то я собі сподобав та почав з радости їсти. Господиня теє як вздріла, як мене гримнула хохлею, то я як скочив, а там стояла бочка з водою — та я зашпортався, на тую бочку впав та втопився. І відтоді мене нема.
Святий Миколай карає жінку, що не шанувала неділі
Була така жінка захланна, що не шанувала ніякого свята і пішла раз у неділю коноплі брати. Бере вона, бере, аж ту задзвонили в церкві на «Достойно». Вона дивиться, а до неї йде старенький дід. Прийшов, став та й дивиться, нічого не каже, та й вона нічого. Далі він усміхається та й каже:
— А що, жіночко, дуже пильно з роботою?
А вона каже:
— Та що маю дармувати?
А він каже:
— Ну, а що ся тобі за тото належить?
А вона нічого не каже. Тоді він до неї:
— Вибирай собі, що волиш: чи тут зараз каменем стати, чи двоє дітей плекати?
А вона каже:
— Та вже волю двоє дітей плекати.
— Добре, най тобі й так буде!
Та й обернувся та й пішов. А то був святий Миколай. Ледве він обернувся, а тота жінка дивиться, а їй дві гадини причепилися до грудей, та й ссут, так тягнуть, а хвостами так б’ють! Заки дійшла додому, то геть їй із боків кров текла, такі рани хвостами набили. І вже її не поверглися аж до смерти.
Святий Миколай і три студенти
То як ще святий Миколай ходив по світі, то зайшов був раз на ніч до одної корчми. А той шинкар то був великий злодій: хто в нього ночував, то він того різав, м’ясо пакував у бочки і потім варив та пік для інших гостей. То акурат перед тим ішли три студенти до школи, і він їх так порізав. А як святий Миколай зайшов до тої корчми, то він знав, що там діється, та й каже до інших гостей:
— Ану ходіть, подивимося до шинкаревої комори!
Пішли там, отворяють, а там усюди кров, людські кості, а ще одна бочка повна людського м’яса. То святий Миколай поблагословив тото м’ясо, а з нього зараз зробилися назад ті три хлопці та й повискакували з тої бочки.
І тоді люди схопили корчмаря і забили, а корчму спалили.
Злодійська свічка
Якийсь злодій та вкрав двоє коней. Тільки недалеко й від’їхав на них — кинулися вслід люди. Ось-ось наздоженуть. Бачить злодій — непереливки. Давай він святому Миколаю Угоднику молитися, порятунку просити.
— Як врятуєш, святий Миколаю, то поставлю тобі свічку, та таку велику, як кінська нога. Спаси мене цього разу, то вже ніколи не крастиму.
Коли це являється перед ним святий Миколай. Кинувся йому в ноги злодій:
— Порятуй, святий Миколаю. Свічку тобі поставлю, як оця коняча нога.
— Гаразд, — відповідає Миколай. — Бачиш ондечки волячий кендюх лежить. Розріж його негайно і сховайся туди.
Так і зробив злодій. Як наїхали люди, дивляться — коні крадені стоять, а нікого немає. Тільки кендюх волячий лежить.
– І де той злодій подівся? — дивуються люди. — Чи, може, злодія ніякого не було, одна мана?
Забрали своїх коней та й поїхали геть. Тоді знову явився святий Миколай і каже:
— Поїхали вже люди, можеш вилазити.
Виліз злодій з того кендюха, ледь дихає:
— Ледь не вмер, такий там сморід.
— Отак і мені ті свічки смердять, що ставите з краденого.
Пригоди діда-гуцула
Служив чоловік при війську двадцять штири роки. А мав двадцять штири роки, як ішов до війська. То був гуцул. І відпускають його з армії, би йшов додому. І дають йому на дорогу три хліба і три гроші. Так заслужив за такі роки. Іде він додому з тими хлібами і тими грішми. І вже вечоріло. Доходить він до одного села, а там лежить старий чоловік.
— Що ви тут, дідуню, лежите? — питає.
— Я з голоду не годен устати.
Він дав йому оден хліб і один гріш. І пішов далі. Здибає другого, що сидить.
— Що ви, діду, тут сидите?
— Я з голоду не годен далі йти.
Дав йому хліб і гріш і йде далі. Здибає третього, що сидить тамка. Поклонився до нього.
— Що ви тут, діду, сидите?
— Я голоден і не годен далі йти.
І він дав йому той третій хліб і третій гріш.
І пішов він далі, і вже смерклося. А село далеко. І він приготувався ночувати коло одного потічка. Заснув він там, і сниться йому, що прийшов святий Миколай. І зробилася велика ясність. Він пробудився — є святий Миколай. І питає його святий:
— Що ти хоч за то, що ти накормив трьох людей? Подумай, що ти маєш у мене просити. Ти можеш просити собі Царства Небесного.
А він каже:
— Я нічого не хочу, лиш хочу такий столик, щоби де я його поставлю, там попоїв і випив.
— А ще що хочеш? — питає святий.
— Ще хочу таку файку (люльку), аби я собі закурив, як попоїм.
— Подумай, чоловіче, що ти маєш собі третє просити.
— Хочу таку торбу. Аби що я хотів, я би взяв у ту торбу. Аби саме воно в торбу зайшло.
І святий Миколай відійшов від нього. А він ляг і спить далі. Ніч. А рано він пробудився — голоден. Умився в потоці та й такий голоден. І подумав: «Коби мені з’явився той столик, що святий обіцяв. І коби з’явилися мені файка й торба». І з’явилося то все. І він попоїв, закурив, торбу на плечі і пішов. А столик і файка зникли, іде він далі, йде, і приходить друга ніч. Ночує він на полі. І сказав, щоб з’явився йому той столик, аби попоїв. І з’явилося йому то все. І він попоїв, столик зник, а він з торбою пішов далі.