Біблійні казки. Казки та легенди про святих, стр. 37

Вона встає і хоче закусувати того чоловіка, що стоїть коло гробу. Стала їсти, а то желізо і лах.

— Татку, чого ти мене обманюєш?! Чого ти не дав мені жовніра, а лах на желізо убрав?!

Вона робить крик, що вона голодна. Але він трохи дав віддих, трошки дихнув і вона зрозуміла, що тато не обманює, а жовнір обманює, і вона шукає його, рачки повзає. І каже:

— Йой, тато не винен. То жовнір мене обманює.

Шукає жовніра, а він переховується. І не дихає. А вона мац, мац, все обмацує. І на нього натрапила. А він не дихає. Камінь — не камінь, земля — не земля. І вона його проминула, пішла шукати далі. Все обмацала, увиділа, що не може на нього натрапити і сховалася в свій гріб.

А Господь Бог сказав йому, що як вона сховається в гробі, сміло щоби вбирався у своє вбрання і щоби йшов на своє місце до рання стояти, він вбрався і стоїть до рання. Уже тої ночі він смерти не боявся.

Рано приходить царський уряд його ховати, а він жиє. А на нього ж люди молилися, як він ішов до гробу пильнувати, йому сипали квіти під ноги.

Ведуть його до царя, там він має похвалу, нагороду, люди на нього моляться. І цар увидів, що він могучий чоловік. Злий дух не може його поконати, він дійсно щасливий у Бога. Він своє виконав.

Відбув він ніч і треба давати другого чоловіка. На другу ніч. Люди плачуть. Що робити? І приказали цар з урядом, що він має кожної ночі пильнувати там. Коли він такий щасливий у Бога, то має захищати свій народ. Розголосив цар по всій своїй великій державі, що за нього має молитися весь народ, і народ твердо молився, і провадив його народ до гробу й від гробу, ввечері й рано. Йому сипали квіти під ноги. Коли він ішов другу ніч пильнувати, він знов плакав і казав:

— Боже, Боже, тої ночі мене злий дух не поконав, а тепер він уже замучить мене.

А Господь Бог далі в огні. І кличе його до себе.

— Не поконає тебе злий дух, так роби, як я тобі скажу. Попроси, аби майстри скували тобі драбину на церкву на баню. І вилізь на церкву на баню і маєш там годину бідувати. Вона встане і почує, що ти на бані. А ти схопися твердо хреста. І вона буде ходити коло церкви і просити, аби ти зліз, аби не слухав нікого, лише її. Вона зробиться великою красунею, аби ти її полюбив. Велика красуня! Мішками золота тобі насипле, брильянтів, всякі костюми для тебе справить.

І він так зробив, як сказав Господь Бог. Виліз на церковну баню, і вийшла вона з гробу. Побачила його вгорі і каже:

— Приятелю, ходи до мене, будем любуватися. Подивися, що я для тебе маю.

А Бог йому наказав, щоби не слухав її. І він не хоче її слухати.

— Я пущу море, і тебе затопить вода, — вона до нього каже.

Не хотів він її слухати. А вода підходить, вже вище церкви вода, вже церква у воді, вже він у воді топиться. Але не дався втопити, витримав.

Вона пустила вогонь, щоби його вогонь спалив — він витримав і не згорів. Вона покликала слугів з довгими шаблями. Шаблі пекли у вогні і його тими шаблями рубала. І не порубали його, витримав.

Навколо церкви ліс виріс. Прийшли робітники рубати той ліс.

— Утікай відти, бо тебе ліс уб’є, — каже вона до нього.

І робітники то саме казали. А він витримав і то.

Перейшла година, вона сховалася в гріб. І зліз він з церкви і пішов пильнувати гріб. Вже сміло стоїть собі і пильнує. Вона вже більше тої ночі не встане. І Бог йому сказав, що ще їдну ніч буде пильнувати, і він її освободить.

Рано приходять люди по нього, цар з військом приходить забирати його відти. Приходять, а він живий. І йде він додому, і люди його величають, «Многа літа» йому співають, квіти під ноги кидають.

І бавилися другого дня. А ввечері йде він на третю ніч до її гробу, і знов іде коло того вогня, а Господь Бог у вогні. І каже до нього Господь Бог:

— Ще одна ніч буде тут для тебе, і ти маєш освободити її з-під диявольського ярма, на тобі Божий закон. Кинь той закон під її гріб, ту книжку побожну, вона встане, а ти ставай коло її гробу. Аби ти не боявся. Ставай під двері з лівої сторони. Двері будуть втворятися, а ти ставай за двері, і аби не дихав. В своє вбрання вбирай карабін і, як вона вийде з гробу і буде закусувати того «жовніра», скачи в її гріб і запирай за собою двері. Вона буде тебе просити, аби ти пустив її в гріб. І така красуня вона буде. Аби ти її не пустив, поки вона три рази не помолиться.

І він так зробив. Став коло гробу. Дзвонить та година, він пильнує тої хвилі, коли вона буде виходити з гробу. Вона вибігла, а він у гріб. Вона вернулася і просить його:

— Милий, пускай мене до себе, ми з тобою будемо жити. Я буду твоєю жінкою.

А він не слухає. Вона взяла ту книжку і помолилася. І знервувалася й каже:

— Пускай мене, я вже помолилася.

Він каже:

— Нє, сатано, неправда, другий раз молися. Читай, — каже, — книгу.

Вона помолилася другий раз, а він каже:

— Ще раз молися.

Помолилася вона третій раз, і злий дух з неї вискочив. І запищав, що не може поконати тоту справу. А вона воскресла. Вона стала жити! І загриміло, і той гріб рознесло, і вона до нього промовляє:

— Приятелю, прости мені, що я робила такі діла погані. Приймай мене за свою жону, і ми будемо жити ліпше за всіх.

А Бог йому приказав, щоб він брав її за жону. І вони були на гробі до рання. Зробився день, люди прочули, що царівна жиє і він жив. Дали цареві знати, щоби він привітав свою доньку, що донька воскресла. А цар боїться, бо знає, що вона проклята. Але вона просить, щоби тато не боявся, щоби тато прийшов.

Тато приходить з військом і своїм урядом, приходить привітати її. А вона прилізла до свого тата на колінах.

— Тату, простіть мені мої діла, простіть, що я людей поїдала, що я з вами так робила.

І перед усім народом просила його:

— Позвольте мені з цим хлопцем весілля зробити.

І став їх провадити народ. «Многая літа» співали», квіти під ноги кидали, «слава» кричали, що царицю освободив.

Та й зробили весілля, їли, пили, всі люди бавилися там, і я там бавився разом з ними. А тоді сів на літак, і послухайте, чи не так.

Хто був нагорі, буде внизу

Був цар, і царював він довгі роки. Та й уже старий він був, уже не міг царювати. Одного разу полягали вони з царицею спати. Сплять, і йому приснився сон, що він заїхав десь далеко в світ, до монастирської церкви. А там служби наймають.

Прокинувся рано цар і став розказувати про свій сон цариці:

— …Таке мені снилося.

А вона йому каже:

— А ти би там заїхав? Ти запам’ятав дорогу?

— Запам’ятав. Заїду там.

Ну та й добре, та й взяли вони фуру, позбирали дітей, взяли великі дарунки на церкву, доста священикам і прибули туди, на місце.

Священик став правити службу Божу. Править, а там в Євангелії є написано, що хто понижений, той буде повищений, а хто повищений — буде понижений. А цареві ті слова дуже не добрилися.

— А що? — каже він. — Як я тілько процарював, то я на старість маю бути понижений? Таке не може бути.

Та й тоді що він робить? Пішов до священика та й каже:

— Вирвіть ту картку з Євангелія.

А священик йому каже:

— Я не можу то зробити, бо то не я написав, а Бог написав. Ніхто вам то, — каже, — не зробить.

Тоді цар поїхав з тим до папи римського, і папа римський то не дозволив. Цар вернувся додому, скликав міністрів і каже:

— Беріть собі на тиждень їсти і, — каже, — йдіть шукайте мені такого оленя, аби мав золоту шкіру і золоті роги. А якщо знайдете, то дасте мені знати. Я його сам маю зловити і привести до своєї хати. А якщо не найдете, то я вас всіх вистріляю. Виб’ю вас.

Міністри зібрали молитвеники і пішли молитися, може, щоби Бог якось дав цареві ліпший розум. Може, щоби перемінив царя. Бо як цар так задумав, то так зробить. То було під неділю. Пішли вони, моляться під якимось там деревом, цілу ніч моляться. Вже другий день, неділя. Сонце зійшло, файно загріло. Вже втомились молитися. Дивляться вони — гей, та же пасе такий олень, як цар казав, має золоті роги й золоту шкіру й шерсть.