Іван Франко, стр. 1

Т. М. Панасенко

Іван Франко

Вступ

Якщо викласти деякі факти з життя та творчості Івана Яковича Франка в цифрах, то отримаємо вражаючу картину.

Упродовж своєї більш ніж 40-річної творчої діяльності Іван Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений – літературо-, мово-, перекладо– й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, економіст і філософ. Його творчий доробок, писаний українською (більшість текстів), німецькою, польською, російською, болгарською мовами, за приблизними оцінками, налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя І. Франка окремими книгами і брошурами з’явилося понад 220 видань, у тому числі більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Він був одним із перших професійних українських письменників, який заробляв на життя літературною працею. Франко-поет – автор 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів. Прозова творчість Франка – це насамперед понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози; крім того, Франко – автор 10 творів великих прозових жанрів – повістей та романів. Перекладацький доробок Франка охоплює величезний діапазон світового письменства та усної народної творчості від найдавніших часів до початку XX століття. Письменник переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. У 50-томному виданні творів письменника 6 томів займають поетичні і один том прозові переклади.

Франкова смерть викликала відгомін у всьому світі. Тоді з’явилося 230 статей про письменника. З них 120 німецькою, російською, польською, угорською, французькою, білоруською та хорватською мовами. В українській пресі про Івана Франка було надруковано 90 статей.

Наприкінці XIX століття Іван Франко говорив про те, що головний підсумок усього минулого століття – емансипація особистості. А втримати рівновагу особистісної й індивідуальної самосвідомості, не скотитися в індивідуалізм допомагало відчуття родової, загальнолюдської, духовної спільності. Такий ідеал сформулював Іван Франко на прикладі власного життя: «І сам я в усій своїй діяльності бажав бути не поетом, не вченим, не публіцистом, а поперед усього чоловіком. Мені закидували, що я розстрілюю свою діяльність, перескакую від одного заняття до іншого. Се було власне випливом мого бажання – бути чоловіком, освіченим чоловіком, не лишатися чужим у жаднім такім питанні, що складається на зміст людського життя. А пізнавши що-небудь, я бажав і всіх сил докладав довести й інших до того, щоб зацікавилися тим і розуміли се».

Життя такої людини досліджувалося й описувалося вже не один раз. На сьогодні існує також велика кількість легенд, пов’язаних з біографією І. Франка, а деякі дослідники стверджують, що найбільшим міфотворцем своєї біографії був сам письменник. Один з критиків Івана Франка Михайло Рудницький писав, що «…єдиний твір, більший понад усі інші, цікавіший, ніж багато першорядних мистецьких творів нашої літератури, яким І. Франко не мав часу чи змоги дорівняти, твір нескінченний, над яким можна думати і сперечатися в гіпотезах і тезах, це – він сам».

Ким же був Іван Франко? Якому виду діяльності цієї надзвичайної людини віддати перевагу, розповідаючи про неї? Поет? Прозаїк? Драматург? Або просто – письменник? Але ж до того ще й фольклорист, науковець, перекладач, театрознавець, історик, економіст, філософ. А може, пророк у своїй вітчизні, національний проповідник? Урешті-решт (по-радянськи) – Каменяр, революціонер-демократ? Ми спробуємо охопити всі іпостасі І. Франка, спробуємо показати його як людину, не позбавлену якихось звичайних проблем, переживань, розчарувань. Урахувавши все вищезазначене, ми будемо відштовхуватися від простої, на перший погляд, і водночас доволі складної, але беззаперечної думки: Іван Франко – ГЕНІЙ.

За тлумачними словниками, геній – це людина, яка має вищу творчу здатність. Але ж необхідно враховувати, що ця людина має потрапити в сприятливі для розвитку своєї індивідуальності обставини. І тут величезне значення мають батьківщина, родина, освіта, коло спілкування, навіть політична ситуація в країні. За яких же умов розвивався геній І. Франка, що сприяло його розвиткові, що гальмувало й дошкуляло великій людині? Чим довелося заплатити за свою геніальність? Що турбувало, хвилювало, не давало спокою? Що примушувало і вдень і вночі брати в руки перо й невтомно працювати, забуваючи про здоров’я і відпочинок?

Родина

Іван Франко (псевдоніми та криптоніми: Джеджалик, Мирон, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин, Руслан, Іван Живий, Невідомий, He-Давид, Не-Теофраст, Non severus, Vivus, Марко Ва, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова, І. Ф., Ів. Фр., І. F., Iw. Fr., Ккк та ін. – усього близько сотні) народився 27 серпня 1856 року в прикарпатському селі Нагуєвичах Самбірського округу (тепер Дрогобицького району Львівської області) на Галичині, у присілку Війтова Гора (Слобода). У метричній книзі було зроблено запис латиною: «Року Божого тисяча вісімсот п’ятдесят шостого (1856), місяця серпня, дня двадцять сьомого (27) в селі Нагуєвичах, № будинку 7, народився хлопчик, греко-католицької віри, правого ложа, на ім’я Іван, син Якова Франка, землероба з села Нагуєвичі, і Марії, доньки Миколи Кульчицького». І. Франко пізніше казав, що насправді він народився на два дні раніше, а 27-го його хрестили й саме цю дату записали в метричну книгу. Батько, Яків Франко (1802—1865), був заможним сільським ковалем; мати, Марія з роду Кульчицьких (1835—1872), походила зі збіднілої шляхти.

Нагуєвичі – тепер село Івана Франка – підгірське поселення, розташоване за 14 кілометрів від Дрогобича і за 12 – від Борислава. Знаходиться в долині між відрогами Карпатських гір уздовж невеличкої річки Збір, яка впадає в Дністер. Багато творів І. Франка написані за подіями, які сталися в його рідному селі («Великий шум», «Гутак», «Украдене щастя», «У кузні», «Лесишина челядь», «Грицева шкільна наука»). Перші згадки про Нагуєвичі датуються 1424 роком. Спочатку поселення називалося Сольним, бо тут були запаси соляної ропи. Під час монголо-татарської навали більшість мешканців загинуло, а вцілілі покинули згарища. Ті, що повернулися згодом, назвали нове село Башів. У XIV столітті король подарував село панові С. Нагуєвському. Пан відразу ж перейменував село на свою честь, але недовго жив тут, бо його звели зі світу опришки, а панське майно розкупили в держави чи в нащадків пана багатші селяни. Побутує легенда, що дід Івана Франка купив велику частку панського майна, в тому числі кузню.

Син І. Франка, Тарас Іванович, за архівними записами встановив, що до кінця XVIII століття в Нагуєвичах ще не було прізвища Франко, і висловив здогад, що рід батька міг поселитися в Нагуєвичах, прийшовши із села Озимини на Дрогобиччині.

На початку 80-х років XIX століття в Нагуєвичах виявили запаси нафти й поклади земляного воску. У сорока селян пани Федорович і Щепанський хитрістю виманили майже задарма орну землю. Проте покладів корисних копалин виявилося небагато, пани розорилися, але й селян це не врятувало, адже колишні їхні городи були вже забруднені нафтою й не могли давати гарних врожаїв. Багато розорених хліборобів емігрували за океан і опинилися в Канаді, Америці, Аргентині.