Князі Острозькі, стр. 24
Друга частина Острожчини, яка дісталася Олександрові, мала б відійти його синам – Адаму-Костянтину та Янушу. Проте вони померли в молодому віці – відповідно в 1618 і 1619 рр. (до речі, теж при загадкових обставинах, як і їхній батько). Ці землі дісталися дочкам князя Олександра. Одна з них, Ганна Алоїза, про яку вже говорилося, була фанатичною католичкою. У 1636 р. вона організувала погром православних у Острозі, тим самим ніби перекреслюючи справи свого батька й діда.
Можливо, саме через такі діяння нащадків Острозьких про цих князів швидко забули. Уже в другій половині ХVII ст. про них майже не згадують хроністи, не звертають на них уваги козацькі літописці, при цьому часто приписуючи заслуги в боротьбі з унією слузі В.-К. Острозького С. Наливайку.
Навіть портрети Василя-Костянтина, схоже, зазнають корекції. Так, до нас дійшов «першопортрет» князя в різноманітних копіях та «копіях з копій» кінця ХVІІІ – ХІХ ст., де на темному фоні зображений старий огрядний чоловік із сивою ошатною бородою та маленькими «аристократичними» руками. Одягнутий він у чорний плащ з нарукавниками темно-червоного, чорного й темно-синього кольорів, а також жупан фіолетового кольору. Загадкою цього портрета В.-К. Острозького є зображення монет, якими ніби грається князь, перекидаючи з руки в руку. На класичних портретах можновладців того часу таких символів не було. Королів, князів могли зображувати з чотками, рукавичками, якимись коштовними речами, символами влади. З грошима в руках у ті часи зображували хіба що лихварів у портретному живописі нідерландської школи. Існують різні версії цієї портретної загадки. Зокрема, висловлювалася думка, що спочатку князь був зображений із якоюсь цінною річчю, яку пізніший копіїст дозволив собі «переінакшити».
При бажанні в цьому можна побачити зловісну символіку і навіть пересторогу. Загалом, князь дав добрий урок нащадкам. Його приклад засвідчує, що якими б не були матеріальні багатства, про них швидко забувають, а пам’ятають про цінності духовні. На щастя, Василь-Костянтин полишив після себе такі цінності…Як ніхто з українських можновладців минулого.
У книзі використовувалися переклади давніх літературних текстів, здійснених В. Шевчуком та В. Маслюком.
Література
Бевзо О. Львівський літопис і Острозький літописець. – К., 1971.
Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква, 2006.
Гудзяк Б. Криза і реформа. – Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії. – Львів, 2000.
Леп’явко С. Козацькі війни кінця ХVI ст. в Україні. – Чернігів, 1996.
Митрополит Іларіон (Огієнко І.). Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. – Вінніпег, 1958.
Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – К., 1990.
Острозька академія ХVI – ХVII ст. Енциклопедичне видання. – Острог, 1997.
Острозька Біблія. Вступи, гравюри, дослідження. – Львів, 2005.
Острозька давнина. Дослідження і матеріали. – Львів, 1995.
Острозькі просвітники ХVI—XX ст. – Острог, 2000.
Плохій С. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні. – К., 2006.
Саух П. Князь Василь-Костянтин Острозький. – Рівне, 2002.
Ульяновський В. «Славний для всіх часів чоловік»: князь Костянтин Іванович Острозький. – Острог, 2009.
Шевчук В. Муза роксоланська. – Книга перша: Ренесанс. Раннє бароко. – К., 2004.
Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні ХVІ—ХVІІ ст. – К., 2002.
Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ століття. Волинь і Центральна Україна. – К., 2008.