Степан Бандера, стр. 23

Минув час. Відбув свій строк і зник у невідомому напрямі Богдан Сташинський. В Україні в 1960-х роках розгорнувся дисидентський рух, що підняв прапор національної боротьби. У наступне десятиліття його практично було знищено КДБ. Арешти, заслання, «спецпсихлікарні»… Комусь пощастило втекти на Захід. Там, у Німеччині, Великобританії, США й інших країнах, ОУН у різних формах продовжувала активну діяльність. Час згладив суперечності між різними угрупованнями. До того ж у нового покоління не було анінайменшого бажання заглиблюватися в суть суперечностей, коріння яких сягало в далеке минуле. У них було інше завдання – згуртувати розрізнений націоналістичний рух в ім’я незалежної України. І символом цього об’єднання стало ім’я Степана Бандери. Будучи, в основному, вихідцями з Західної України, вони добре знали цю людину. І саме він утілював для них активну боротьбу за становлення суверенної Української держави.

Не слід забувати, що поняття «бандерівці» було синонімом ворога радянської влади, тих, хто не приймав «інтернаціоналізму» Москви. Комуністичні керівники називали всіх націоналістів цим, на їхній погляд, одіозним ім’ям. Але й ті, хто не забував про героїчну боротьбу УПА, називали себе «бандерівцями», пишалися цим ім’ям і несли його як прапор, политий кров’ю.

Свідченням того, що слава Бандери не померла з роками, є хоч би те, що вже незадовго до розвалу СРСР в Західній Україні почали з’являтися його музеї й пам’ятники.

Так, наприклад, у селі Воля-Задеревацька, де в місцевій церкві служив Андрій Бандера, жителі зберегли будинок, де жив Степанів батько і куди хлопець приїжджав під час канікул, коли навчався у Львові. У цьому будинку 14 жовтня 1990 року був відкритий музей Степана Бандери. За минулі роки тут побували десятки тисяч відвідувачів.

Що бачить турист, в’їжджаючи до Волі-Задеревацької? На перший погляд, це звичайне галицьке село. Відрізняє його від інших тільки те, що буквально навпроти нинішнього музею-садиби стоїть дуже красива школа, побудована (на що звертає увагу екскурсовод) уже за років незалежності України. Стоїть вона на місці, де в 1930-х роках місцеві жителі на заклик молодого Бандери звели власними силами першу в селі школу.

Пам’ятник Степану Бандері встановлено і в його рідному селі Старий Угринів. Відкритий він був того ж дня, що і музей у Волі-Задеревацькій. Відкриття монумента не в усіх знайшло розуміння, були люди, які чинили спротив цьому. У ніч з 30 на 31 грудня того ж року пам’ятник було підірвано. Проте після здобуття Україною незалежності його було відновлено і знову відкрито у 1993 році. Схожий пам’ятник стоїть і в Коломиї, невеликому містечку на Львівщині, де Бандера не раз переховувався від переслідувань польської поліції.

У самому Львові в ці ж роки одну з міських вулиць було названо ім’ям Степана Бандери. Поки що жоден із діячів українського націоналістичного руху не вдостоївся цієї честі.

Але старий музей Степана Бандери знаходиться в Лондоні. Тут на тихій фешенебельній вулиці Ліверпул Роуд, 200, майже в центрі міста, зберігаються особисті речі провідника ОУН, одяг зі слідами його крові, посмертна маска. Можливо, прийде час – і експонати цього музею потраплять до України, за свободу якої все своє життя боровся і за яку загинув Степан Андрійович Бандера.

Послідовники лідера ОУН сподіваються, що і прах його буде похований в українській землі. «Труна Степана Бандери розташована так, що не торкається чужої німецької землі [17], а чекає того часу, коли її перенесуть на рідну українську землю… І тоді мільйони людей похилого віку, молодих із немовлятами… підуть, щоб зустріти і попрощатися, віддати свою частинку серця і любові тому, хто стільки зробив для них і згорів для України…»

Післямова

Так уже склалось, що особа Степана Бандери – одного з видатних діячів ОУН, стала в нашій історії символом боротьби за вільну Україну.

То ким же він був? Національним героєм, що віддав життя в боротьбі за свободу й незалежність України? Честолюбною посередністю, готовою пожертвувати власним життям, але ще більше – життям інших людей, аби потрапити в історію? Кривавим злочинцем, зрадником свого народу і поплічником нацистів?

Сумнівів немає – він був керівником і героєм для значної частини населення Західної України і продовжує ним залишатися. Залишається він таким і для частини тих утікачів зі східних і центральних областей України, які після війни опинилися в еміграції. Але, разом з тим, правда полягає і в тому, що для багатьох людей у тій самій Україні, за звільнення якої боровся Степан Бандера, його ім’я є символом найбільш оскаженілої й непримиренної антирадянщини.

Щодо його честолюбства, то з цього приводу існують різні точки зору. Судячи з усього, Бандера справді був честолюбний і багатьом його честолюбство, що поєднувалося часом із диктаторськими замашками (а вони були, і від цього нікуди не дінешся), ставало впоперек горла. Дуже багато скандалів і розколів пов’язано з його ім’ям, щоб заперечувати цю рису вдачі. Але що стосується посередності, то в цьому випадку відповідь негативна. Хоч би тому, що й досі є люди, що обожнюють Степана Бандеру, і ті, хто його ненавидить. Посередність ніколи не викликає подібних емоцій, безбарвна особистість ніколи не має ні палких прихильників, ні затятих ворогів.

Чи є Бандера зрадником і поплічником нацистів? Зрадником українського народу він однозначно не був, тому що все своє життя боровся за його щастя. Інша річ, що він розумів його по-своєму, так, як це було заведено в тих краях, де він народився і виріс. Він ніколи не був громадянином Радянського Союзу, тому ніяк не міг зрадити той «радянсько-український» народ, до якого його зараховувала радянська пропаганда. Вихований змалку в атмосфері українського патріотизму, сприйнявши в юнацькі роки ідеологію українського націоналізму, він залишився вірний своїм переконанням до самої смерті.

Не можна назвати його і поплічником нацистів, тому що в співпраці з ними в принципі немає нічого дивного. Це була досить поширена ситуація. Розібравшись в історії, можна пригадати контакти росіян-білоемігрантів із гітлерівцями, і чехословацьких керівників з НКВС, не кажучи вже про відносини більшовиків з німецьким генеральним штабом, а також про зв’язки бунтівників Пугачова з французами, Болотникова – з венеціанцями. Тому політична позиція Бандери не повинна викликати здивування. Інших союзників у нього і не могло бути.

Але ким же все-таки був Степан Андрійович Бандера?

По-перше, він був людиною. Людиною зі своїми слабкостями й вадами, але, разом з тим, людиною видатною, завдяки своїй фанатичній вірі, за яку віддав своє життя, завдяки своїй мужності й силі волі, організаційним здібностям, енергії та іншим якостям, принесеним на вівтар незалежної України. Він став людиною, навколо якої створювалися міфи, – ознака постатей героїчних.

Але чи був він героєм України, як уважає дехто? Як відповісти на це питання, читач має визначитися сам. Хай там як, він був особою, що зробила свій вагомий внесок в історію своєї країни, своєї землі. Можна як завгодно ставитись до нього, але знати правду про нього потрібно. Без знання цієї правди, правди історичної, неможливо уявити собі повноцінне сучасне життя.