Із медом полин, стр. 35
Цілісіньку добу селяни бачили коло Крадунишиної хати білого легковика (то був старенький «Форд», що його Петька випрошував за гривні в старшого брата), тому були певні: молодик днює й ночує з легковажною Крадунихою.
Попервах Маргарита видавалася Бізнесменові геть байдужою. Ось уже півтора місяці двічі на тиждень він приїздив до норовливиці, старався привезти такого-сякого гостинця, однак на перспективу з нею переспати й не заповідалося.
Та от другого місяця зими…
Коли нічні побачення минали вже в разючому холоді, молоді таки перебралися спершу до веранди, на тапчан, а затим і до хати, на широке двоспальне ліжко. І тільки-но Бізнесмен приборкав неприступну перше Крадуниху (коли хотів, тоді приїжджав, цілував, обіймав, ночував), як почав поводитися зовсім інакше. Він багато пив, зникав на кілька днів, а повертаючись, тримався з Маргаритою, як зі своєю жінкою.
Так спливла зима. Маргарита знову почувалася непевно: начебто й має пару, а ніби вільна… І… звиклася з таким своїм туманним становищем.
Напровесні з давньою компанією Крадуниха подалася в Білорусь сапати буряки. За три тижні повернулася – і Петька-Бізнесмен як тутечки, стрічає кохану широким п’яним усміхом. Але за мить його міна стала геть інша: Рита ошелешила Бізнесмена новиною, мовлячи:
– Я вагітна!
Розділ десятий
Валька
– Дорогі брати й сестри, Христос Воскрес! – величаво привітав громаду настоятель місцевого храму отець Олексій.
Надворі розцвітав ранок, коли він скінчив Велику всеношну службу. Тому близько шостої години всі парафіяни вийшли на церковне подвір’я, щоб урешті освятити кошики з великодніми пасками.
– Воістину Воскрес! – почув у відповідь десятки голосів.
– Закінчився тяжкий час, коли торжествувала пітьма і злість, і Христові учні, які були такі пригнічені в день страшного розп’яття, збентежено і з трепетом чують першу звістку про те, що здавалося неможливим! Про те, що повстав із гробу Господь!
Священик стояв на найвищій приступці, яка вела до притвору церкви, тож його бачили й чули всі віряни, котрі нетерпляче чекали на останній святковий штрих. Знали: кілька хвилин проповіді – й батюшка врешті почне тричі обходити храм, щедро окроплюючи кошики, з яких одна по одній виструнчуватимуться запалені грубенькі свічки. Це вогняне коло, що грайливо майорітиме довкруж церкви, засвідчить: тут, як ніде й ніколи, нероздільні діти і батьки.
Звісно ж, батюшка окропить і власниць цього великоднього лакомства. Він ніколи не шкодував для них свяченої води: рясно поливав вдоволені, доладно підв’язані акуратними вузликами найкрасивіших хусток обличчя, ще й усміхався. І чоловіків не оминав, освячував. Знав-бо: це дійство додає парафіянам великої радості й віри в те, що за водою спливуть усі їхні дошкульні болячки.
– Муки, гоніння, страдницька смерть іще чекали на апостолів. Однак уже ніколи вони не терпітимуть такої великої скорботи, яка володіла їхніми душами у ніч розп’яття. Бо всяку муку, навіть смерть, освітлює і перемагає Христове Воскресіння. І нині… Правда ж? – зирнув у сонливі й водночас сповнені свята очі вірян, – так само яскраво сяє світло пасхальної радості. З празником вас, браття й сестри! Після великого посту смачних і ситних вам страв! Але спершу ми їх освятимо. Бо ж поки паска не посвячена, її їсти не годиться, – повчав громаду. – І не забувайте, що свято Воскресіння триває цілий тиждень, і ми щодня чинитимемо в храмі урочисті відправи при відчинених царських воротах – на знак того, що тепер для всіх нас відчинені ворота Царства Божого…
Коли Тетяна з Митьком підійшли до місця, що його зі школи залюбили подружки-нерозлийвода, Валька з Марійкою у своїх кошиках уже позапалювали свічки.
– Ставайте поруч, тут іще місце для кількох кошиків, – припросила Валька Онищуччине сімейство, яке найчастіше кликали все ж Шолудишиним. – Христос Воскрес, кумочко! – Валька поцілувала подругу в обидві щоки, на Дмитра уваги не звернула. – А на Богдасика твого, похресника мого, тьху-тьху, щоб не зурочив ніхто! – оскалилася білозубо до малого.
– Воістину Воскрес! – відповіла Тетяна. – І вам, кумочко, Христос Воскрес! – поцілувала Вальку тричі. – І тобі, Марійко, Христос Воскрес! – похристосалася і з другою подругою.
– Воістину Воскрес, Тетяно! – відповіла Марійка. – І тобі Христос Воскрес, – і собі тричі поцілувала Тетяну в обидві щоки.
– А що, кумасю, коли з міста прибула? – тихше спитала Тетяна Вальку, приймаючи з кошика вишиту хрестиком серветку й запалюючи свічку.
В її плетінці, крім паски, лежали ковбаса, масло, сир, сіль, хрін, крашанки… Як у всякої доброї господині.
– Я вчора – вечірнім, а Арсен – сьогодні пізно ввечері, якраз на всеношну встиг.
– Певно, роботи багацько має? – зирнула на красеня кума.
«Ото видно, що чоловік і язика не мочить у ту смердючу бурячанку, – майнуло в Тетяниній голові. – Стрункий, підтягнутий, білісіньке обличчя, гоструватий, без синяви, ніс… Щастить же комусь!»
– Так, саме перед Пасхою мав багато роботи, мусив до вихідних якісь важливі документи підготувати, – зашепотіла Валька, бо церковний хор уже наспівував величне:
– То й добре, що вспів, бо він цілий рік чекає на оті вранішні пасхальні розговини після всеношної, – шавкотіла містянка Валька. – А ти як, Тетяно? – тільки спитала, коли церковна братія рушила в їхній бік. – Ой, ідуть уже, – примовкла Валька, тож Тетяна не стала їй відповідати. Подумала: кума спитала про справи лише для годиться, насправді нецікаві вони їй, якщо так хутко відбігла від речі…
Над селом розлився лунастий церковний дзвін, що свідчив про велике торжество й сповіщав про час найважливішої в році служби Божої. Священик, хор і парафіяни зі свічками під отой передзвін рушили тричі обходити довкола церкви. Валька побачила й бабусю Дарину, що ступала в центрі братії й гідно виводила найскладнішу другу партію тропаря:
Після того, як паски освятили, ніхто вже коло церкви не гаявся – усі намагалися якомога швидше дістатися до хати. Тутешні жителі були переконані: прийти з церкви додому швидше за сусіда – то вельми добрий знак! От якщо ти після служби перший уступиш до хати, то в тебе й хазяйство цього року вестиметься краще, й городина вродить рясніше, ніж у сусіда… Тому більшість селян, долаючи шлях пішки, неабияк заздростили тим, що приїздили до церкви машиною.
От і тепер, коли Валька сідала в розкішне авто разом із чоловіком, бабусею та сином, дехто з односельців проводжав їх кривими поглядами.
«І скільки тим Яворівським добра того треба?!» – снували заздрісні думки.
Не розуміли завидники, що добро не лише на Пасху через найперше відчинені двері в хату входить. Воно навідується передусім у серця людей. Але туди його треба не забути впустити.
Валька запропонувала й Марійці під’їхати додому. Ось уже шостий рік подруга жила тільки з донечкою, але цьогоріч великодній сніданок захотіла розділити з матір’ю та бабусею, тому зголосилася під’їхати саме до їхньої хати.
– Мамо, а чому Пасха так називається? – спитав Максимко, ледве сів на заднє сидіння поруч із бабусею Дариною й тіткою Марійкою, що на своєму приполі вмостила десятирічну доньку Олену.
– Ого! – здивувався синовому питанню Арсен. – А й справді – чому? – перепитав, бо й сам не знав.
Валька сиділа спереду коло чоловіка, тож хутко обернулася, глянула на бабусю Дарину, мовивши:
– Пригадую, як і я вас про це запитувала, пам’ятаєте, бабусю?