100 чарівних казок світу, стр. 60

– Що за нісенітниця! – вигукнув він. – Не можна бути такою довірливою! Пророцтво збулося, Сирін обдурив підступний спокусник! – 3 цими словами він наказав перевернути догори дном весь палац, але так нікого і не знайшов.

У відчаї він скликав своїх візирів і придворних, щоб запитати у них ради. Першим узяв слово великий візир: «Весілля принцеси – не обов'язково вигадка». Більшість візирів з ним погодилися, крім одного, який сказав:

– Став би Пророк шукати собі дружину серед земних жінок, якщо рай повний прекрасних гурій!

Багаман був від народження довірливий і все ж засумнівався в небилицях про Пророка.

– Йдіть, – розпорядився він, – сьогодні я заночую в палаці у дочки, а ви повертайтеся завтра.

Чекаючи на гостя, він сів на диван і видобув шаблю…

Та ніч була світлою від вогнів.

Засліплений спалахом блискавки, король підійшов до вікна. Він подума, що це свідчення наближення Магомета. Тому, як тільки я з'явився у вікні, шабля випала йому з рук, а сам він розпростерся перед Пророком, голосячи:

– О Пророче! Які заслуги залічились мені, що я став вашим тестем?

– Великий Багамане! – мовив я, допомагаючи йому встати. – Ви кращий з правителів, а тому ви мені миліші за інших. Книга Доль говорить: «Дочка ваша буде ошукана чоловіком». Але я особисто просив Всевишнього врятувати вас від нещастя, на що він погодився, якщо Сирін долучиться до моїх дружин. І все – за вашу доброту.

Король Багаман не тямлячи себе від щастя повірив і залишив «подружжя» наодинці.

Коли вранці король розповідав візирам і придворним про події минулої ночі, один лише вчорашній скептик наважився засумніватися в правдивості його слів.

І того ж дня трапилося таке, що зміцнило більшість у їхній омані: кінь цього Хоми невірного серед мусульман злякався грози і скинув вершника – ну чим не кара згори?

Постраждалого забрали додому, а Багаман розпорядився всім мешканцям міста бенкетувати і веселитися з нагоди одруження принцеси Сирін з Магометом, про що мені стало відомо, коли я вдень відвідав Газну, що з усієї сили славила тестя Пророка.

– Моя мила Сирін, – почав я увечері з порога, – сьогодні одного чоловіка, що не повірив у наш із вами шлюб, було покарано за це. Я наслав грозу, його кінь шарахнувся вбік, і наїзник упав, зламавши ногу. Закликаю свою усипальню в Медині у свідки: той, хто засумнівається знову, буде відданий на смерть.

– Сирін, – звернувся правитель до дочки в один голос із візирами, – заступися перед Пророком за людину, що викликала його гнів.

– Знаю, про кого ви просите, – сказала Сирін. – Магомет від мене нічого не приховав.

Тоді всі візирі впали в ноги месникові – його чекало повне достатку життя. Але не встигли ми одружитися, як у Газну прибув посланець від сусіднього короля, щоб просити руки Сирін для свого володаря. Багаман, звісно, відмовив:

– На жаль, я не маю права обіцяти вашому правителеві руку тієї, хто стала дружиною пророка Магомета.

Гонець подумав, що король Газни заслабнув на голову. А сусідній правитель вирішив, що ним знехтували, і пішов на гордівника війною.

Цей король, а звали його Касем, був набагато впливовіший за Ба-гамана і дощенту розбив кілька полків, що заступили йому шлях до столиці.

– Не тестеві Магомета турбуватися через якогось жалюгідного Касема. Чому б вашій величності не попросити допомоги в зятя – хто-хто, а він наголову розіб'є полчища ворогів, – посміявся з Багамана хтось із його почту.

Але саме так і збирався вчинити Магомет. Здалека спостерігаючи за позиціями ворога, він набивав камінням скриню, щоб повернутися рівно опівночі. Королівський намет упізнати було неважко: високий, оздоблений золотою ниткою, банеподібний; десяток кахляних дерев'яних стовпів були вкопані в землю. Над верхівками стовпчиків видніли два вікна: одне було обернене на схід, друге – на південь.

Солдати спали біля намету, я зміг непомітно спуститись і через вікно розгледів Касема. Прицілившись, я шпурнув у ворога великий камінь. Снарядом Касему розбило голову. Від його крику попідхоплювалась охорона. Але поки шукали лиходія, я вже злетів угору і звідти обсипав ворожу ставку градом каменів. Хтось промовив слова «кам'яний дощ»: у паніці всі вирішили, що Пророк прогнівався на Касема, і кинулися врозтіч, покидавши все, що мали.

Багаману дісталася багата здобич. Радісний прибув він у палац Сирін:

– Донечко, подякуйте Пророкові від мого імені.

Мені залишалося тільки запевнити Багамана в своєму заступництві, а король у свою чергу наказав усім у місті готуватися до святкувань на честь перемоги й одруження принцеси Сирін із Магометом. Логічно було б, аби день мого вшанування запам'ятався справжнім чудом. Довелося придбати в Газні білої смоли, бавовняного насіння і кресало для феєрверку. Увечері, коли народ висипав на вулиці, я піднявся досить високо, щоб скриня була непомітна у вогнях феєрверку. Залишалося викресати вогонь і підпалити смолу. Бавовняне насіння розсипалося і тріщало, феєрверк вийшов видовищним, задоволений я повернувся до лісу. Ближче до світанку мені здумалося піти в місто, послухати про себе плітки. Городяни не розчарували мене. Тільки й розмов було, що про мої фокуси.

Я гарненько повеселився, поки моя чудова скриня, моя скринька з чудесами згоріла в лісі. Мабуть, вона спалахнула від ледве тліючої вуглинки і згоріла дотла. Побачивши на її місці лише жменьку попелу, я голосно заплакав… Але нічого не вдієш. Довелося піти в далекі краї. Магомет, хоч як плакали Багаман і Сирін, покинув Газну. Через кілька днів я долучився до каравану на Каїр. Щоб якось прожити, я опанував ремесло ткача. І хоч я, звісно, не нарікаю на долю, але весь час думаю про Сирін…

В. Теккерей

Кільце й троянда

Тисячоріч десять або дванадцять тому ву Пафлагонії ще не було, мабуть, закону про наслідування престолу. У всякому разі, коли помер вінценосний Сейвіо й залишив брата опікуном свого осиротілого сина Перекориля й регентом, цей віроломний родич і не подумав виконати волю покійного монарха. Він оголосив себе королем Храбусом XXIV.

У Храбуса була єдина дитина – принцеса Анжеліка. Усі казали, що вона перевершує всіх шляхетних дівиць Пафлагонфії. Та краса її, як стверджували чутки, поступалася її вченості. Фрейліною й наставницею при ній була графиня Спускунема.

На границі Пафлагонії й Понтії жила за тих часів таємнича особа, яку жителі обох королівств звали Чорною Паличкою, тому що вона завжди носила із собою довгий жезл із чорного дерева й творила з його допомогою різні дива.

Коли вона була молода, вона чаклувала без утоми. Втім, Чорна Паличка, вочевидь, занудилася.

– Залишу краще при собі свої заклинання, – сказала вона собі. – Були в мене дві хрещениці – дружина вінценосного Сейвіо та дружина ясновельможного Заграбастава. Одній я подарувала чарівне кільце, іншій – чудову троянду. Та хіба дарунки мої пішли їм на користь? Вони стали примхливими, злими, ледачими, марнолюбними, хитрими, манірними.

І от Чорна Паличка відмовилася від чаклунства.

Коли ж дружина герцога Заграбастава народила сина, Чорна Паличка не прийшла на хрестини, хоча її кликали, а тільки надіслала поздоровлення й срібну мисочку для крихітки.

Відразу й королева Пафлагонії подарувала його величності Сейвіо сина й спадкоємця. Чорна Паличка підійшла до колиски маленького Перекориля й сказала:

– Бідна дитина! Кращим подарунком для тебе буде краплинка лиха.

Більше вона не сказала жодного слова і батьки обурилися. Невдовзі вони померли, а трон захопив принців дядько, Храбус.

І на хрестинах Розальби, єдиної дочки понтійського короля Кавальфора, Чорна Паличка повелася анітрохи не краще. Вона поглянула смутно на матір і дитину й мовила:

– Знай, мила, ці люди, які зараз тобі коряться, першими тебе зрадять, а що до принцеси, їй кращим моїм подарунком буде краплинка лиха.

Вона торкнулася Розальби своєю чорною паличкою й повільно виплила у віконце. Один із васалів Кавальфора, згаданий вище Заграбастав, збунтувався проти свого монарха, і той вирушив придушувати заколот. Бідна королева занедужала від страху й померла, наказавши своїм фрейлінам піклуватися про маленьку Розальбу. Ті, звичайно, пообіцяли. Але потім надійшла звістка, що король Кавальфор переможений і вбитий його величністю Заграбаставом І! Тому одні придворні побігли засвідчувати пошану переможцеві, інші – кинулися розтаскувати скарбницю, а потім розбіглися хто куди, і бідна Розальба залишилася сама-самісінька…